- •Інформаційна політика україни: європейський контекст
- •Isbn © Губерський л.В. Камінський є.Є., Ожеван м.А., Шнирков о.І., Макаренко є.А., Яковець а.В. Інформаційна політика України: європейський контекст, 2006
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни в добу глобалізації
- •Трансформація інформаційної політики України в ххі столітті
- •1.2. Європейський вектор інформаційної політики України
- •1.3. Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до євроінтеграційної перспективи
- •2.2. Міжнародне співробітництво України у форматі єпс (європейської політики сусідства)
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •„Копенгагенський вимір”
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Розділ 3. Змік україни у формуванні громадянського суспільства
- •3.2. Суспільне телерадіомовлення України – альтернативні підходи і моделі
- •4.3. Концентрація медіа-бізнесу в Україні. Ринок друкованих змі в Україні.
- •5.2. Радіо і телебачення.
- •5.3. Видавнича справа та поліграфія.
- •6.2. Мережі радіомовлення і телебачення.
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Стан розбудови радіоканалів мовлення
- •Стан розбудови мереж радіомовлення по регіонах України в 2005 році
- •Стан розбудови мереж телевізійного мовлення по регіонах України в 2005 році
- •Баланс мовлення у прикордонній смузі
- •Динаміка надходження частотних присвоєнь для потреб телерадіомовлення
- •Кількість радіочастотних присвоєнь, оголошених для конкурсного відбору у 2005 році
- •Стан розрахунку, узгодження та координації частотних присвоєнь у галузі телерадіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Стан ліцензування проводового мовлення по регіонах України
- •Фінансово - економічна робота
- •Ліцензування супутникового мовлення
- •6.3. Національний сегмент мережі Інтернет
- •6.4. Телекомунікаційні мережі та системи.
- •6.5. Перспективи мультимедійних технологій.
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни
- •7.1. Інститути державної влади.
- •7.2 Науковий потенціал
- •7.3. Інституції освіти у сфері змік
- •Упровадження принципів Болонської освітньої системи у навчальний процес
- •7.4 Громадські і неурядові організації з інформації та комунікації
- •Додатки
- •Інтеграція та багатоманітність: нові рамки європейської політики щодо медіа та комунікацій
- •План дій Підтема 1 (Свобода вираження та інформації у часи кризи)
- •Підтема 2 (Культурна різноманітність та плюралізм медіа у період глобалізації)
- •Підтема 3 (Права людини та регулювання медіа і нових комунікаційних послуг в Інформаційному Суспільстві)
- •Додаток 2. План дій рє щодо змі в Україні .
- •І. Заходи, що стосуються законодавчої бази для забезпечення свободи самовираження та інформації та свободи змі в Україні.
- •Іі. Заходи зі створення вільних, незалежних та плюралістичних засобів масової інформації
- •Ііі. Імплементація Плану дій
- •Додаток 3. Варшавський самміт рє 2005.
- •Додаток 4. План дій Україна-Європейський Союз. Європейська політика сусідства
- •1. Вступ
- •Нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва
- •2.1. Політичний діалог та реформування
- •2.5. Транспорт, енергетика, інформаційне суспільство та навколишнє середовище
- •2.6. Міжлюдські контакти
- •3. Моніторинг
- •Додаток 7. Етичний кодекс українського журналіста (Національна спілка журналістів України).
- •Додаток 8. Статистичні показники інформаційно-комунікаційного розвитку України
- •Додаток 9. Концепція національної інформаційної політики
- •3. Основні напрями державної інформаційної політики
- •Розділ II. Державна політика у сфері засобів масової інформації
- •Розділ III. Впровадження новітніх інформаційних технологій і розвиток телерадіоінформаційної інфраструктури
- •Розділ IV. Видавнича справа
- •Розділ V. Музейна справа
- •Розділ VI. Архівна та бібліотечна справа
- •Розділ VII. Кінематографія
- •Розділ VIII. Рекламна та виставково-ярмаркова діяльність
- •Розділ IX. Інформаційна діяльність науково-просвітницьких громадських організацій
- •Розділ X. Етнокультура
- •Розділ XI. Інформаційна безпека
- •Глава I. Загальні положення
- •Глава II. Зміст програм
- •Глава III. Реклама
- •Глава IV. Спонсорство
- •Глава V. Взаємодопомога
- •Глава VI. Постійний комітет
- •Глава VII. Поправки
- •Глава VIII. Заяви про порушення Конвенції
- •Глава IX. Врегулювання спорів
- •Глава X. Інші міжнародні угоди та внутрішнє законодавство Сторін
- •Глава XI. Заключні положення
- •Додаток 11. Проект "Національної Стратегії Розвитку Інформаційного Суспільства України": пріоритет для соціально-економічного розвитку України
- •Додаток 12. Стратегія розвитку інформаційного суспільства: базові підходи
- •Наукове видання інформаційна політика україни європейський контекст
5.2. Радіо і телебачення.
В Україні налічується 1260 телерадіоорганізацій усіх форм власності, які мають ліцензію на право мовлення. У цьому масиві суб’єктів телерадіоінформаційної діяльності слід виокремити три загальнонаціональні телекомпанії, що мають у своєму розпорядженні найпотужніші мережі поширення телевізійного сигналу в метровому діапазоні, які побудовані ще за часів СРСР. Вони забезпечують охоплення населення країни від 80 до 97%. Це Національна телекомпанія України (НТКУ) та ТРК „ЕРА”, котрі використовують мережу УТ-1), телекомпанія «Студія 1+1» (приватна компанія, що використовує мережу УТ-2) і Українська незалежна телевізійна корпорація «Інтер» (приватна компанія, що використовує мережу УТ-3). Ця група лідерів (своєрідний український аналог «трьох велетнів телеіндустрії США» Ей-Бі-Сі, Ен-Бі-Сі, Сі-Бі-Ес) має доступ практично в кожну українську оселю, кожну українську сім’ю.
Кожний із трьох українських китів телебачення займає свою нішу в інформаційному просторі України.
НТКУ - некомерційна компанія, по типу мовлення близька до тих інформаційних структур, що у світі зазвичай називають Public Television.
«Студія 1+1» - комерційна телекомпанія, в основному орієнтована переважно на україномовного глядача.
УНТК «Інтер» - комерційна телекомпанія, значне місце в програмній політиці якої займають передачі, розраховані на російськомовну аудиторію.
Треба мати на увазі, що цей розподіл у даний час є досить умовним. У програмах усіх трьох компаній має місце широке розмаїття тематик. Але на початковому етапі свого розвитку цільові аудиторії зазначених компаній значною мірою формувалися за вищенаведеними ознаками.
Як зазначено вище, у 90-ті роки мав місце потужний розвиток нових компаній. На даний час крім трьох вищенаведених існує ще вісім загальнонаціональних та мережених. Цим компаніям практично не дісталося нічого із спадщини Радянського Союзу в плані технічних засобів доставки сигналу до споживача. Вони були змушені створювати свої мережі практично з нуля: встановлювати передавачі в обласних центрах і найбільш великих містах країни. Доставка сигналів із головних телецентрів до периферії здійснюється за допомогою супутникових каналів. Парк засобів доставки програм цих компаній новий, незношений і економніший в експлуатації.
Події останніх місяців минулого року довели високу свідомість наших громадян, їх прагнення до свободи і демократії. Головну роль у формуванні настроїв у суспільстві відіграло телебачення і радіо. Якщо на початку виборного процесу відверті симпатії до новообраного Президента демонстрували лише кілька телерадіоорганізацій, то вже після другого туру майже всі мас-медіа розпочали об’єктивно інформувати глядачів та слухачів про події навколо виборів.
Особливо добру оцінку заслуговує НРКУ. Ця організація найбільшою мірою відповідає тому формату мовлення, який прийнято називати громадським або суспільним.
НТКУ на певному етапі виборного процесу також стало надавати ефір усім учасникам подій, чим забезпечило дотримання принципів об’єктивності і неупередженості при висвітленні подій в Україні і світі. Більшість українських телерадіоорганізацій у своїх програмах приділяють чільне місце проблемам євроінтеграції.
Поки що у регіонах України діють тільки 30 державних телерадіомовників, у той час як комерційних у 10 разів більше. Така ж пропорція зберігається у видавничих організаціях: на 1100 видавництв регіонального рівня припадає 10% державної власності, а на 1514 поліграфічних підприємств - тільки 343 державних і комунальних. До того ж вони, як правило, мають форму акціонерних товариств.
Телерадіокомпаніям надають послуги з розповсюдження телерадіопрограм оператори зв’язку – Концерн РРТ та ВАТ „Укртелеком”. Сукупно вони налічують у своєму складі понад 1250 телевізійних передавачів потужністю від 10 Вт до 50 кВт (загальною потужністю 2260,2 кВт) та понад 250 радіопередавачів потужністю до кількох МВт, а також розгалуженою мережею радіорелейних ліній, якими транслюються телерадіопрограм, загальною довжиною понад 15 тис. км.
Крім вищезазначеного парку передавальних засобів, власником яких є оператори зв’язку, телерадіоорганізації, станом на кінець 2003 року мали власні передавачі кількістю понад 550 одиниць та радіопередавачів кількістю понад 400 одиниць. Упродовж 2004-2005 років парк передавальних засобів збільшиться ще на 354 одиниці (телепередавачів – 267; радіопередавачів – 87).
Значно зріс за останні сім років сегмент кабельного телебачення та супутникового телемовлення.
На даний час кабельне телебачення України визначається такими показниками:
потужні мережі (понад 50 тис. абонентів) – 26;
ефірно-кабельні мережі типу МІТРІС, ММDS – 30;
локальні мережі – 510.
В Україні набуває поширення перехід на розповсюдження телесигналів через супутник. Широко застосовують супутникову технологію розповсюдження сигналів такі компанії як «1-й Національний», ТРК „Студія 1+1”, «Тоніс», «ТРК «Україна», ТРО: ЗАТ «Новий канал», ЗАТ «ММЦ-СТБ», ТОВ «ICTV», «Тоніс», «OTV», «M1», «TV “Kiev”», «КРТ», КТМ «К1», КТМ «К2»,, « ІНТЕР», «ІНТЕР+», «ЕНТЕР», «ЕНТЕР фільм», «РТР - Україна», ТРК «ГЛАС», МБМ «5 канал», «ТЕТ», ДТРК «Культура», ЗАТ “ТРК „Україна”, ЗАТ ТК «ТЕТ», ТОВ ТРК „Ера”, ЗАТ „ТелеОдин”, ДТРК «Всесвітня служба ”Українське телебачення і радіомовлення” УТР».
Радіомовлення:
На даний час в Україні налічується понад 500 радіоорганізацій, з тих 355 є місцевими редакціями проводового мовлення.
У 90-ті роки прискорено опановувався верхній діапазон ультракоротких хвиль (87,5 – 108 МГц), так зване FM-мовлення. На її основі розбудували свої мережі потужні радіостанції, зокрема, „НБМ” (освоєно 17 частот), „Гала” освоєно 12 частот, „Наше радіо” (освоєно 20 частот).
Станом на кінець 2004 року місцеві мовники освоїли 220 радіочастоти.
З метою забезпечення дотримання телерадіокомпаніями норм Закону України "Про захист суспільної моралі" та посилення контролю за їх виконанням при Держкомтелерадіо України створено Громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі, систематично здійснюється аналіз періодичних друкованих видань на предмет їх відповідності Закону України „Про захист суспільної моралі”.
Створено Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі”.
Головною умовою розвитку будь-якої галузі в ринкових умовах є наявність та заохочення конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, зокрема у рекламній.
Інформаційна сфера в Україні є не повною мірою самодостатньою на сьогоднішній день, тобто не може існувати на зароблений прибуток.
Специфічною особливістю системи телерадіомовлення в Україні є наявність в ній системи проводового мовлення, який дістався нам у спадщину від СРСР. Цей найдешевший і найдемократичніший вид мовлення дуже популярний серед широких верств населення, зокрема, серед сільського. Нею поширюють свої програми НРКУ (додатково до ефірного поширення), ОДТРК, а також районні студії. Вартість послуги складає лише 50 коп. (вона принципово має бути низькою) і не переглядається з часів СРСР. [5; 96; 97; 101; 102; 103]
