„Копенгагенський вимір”

На часі інформаційна кампанія в ЗМІ у зв’язку з тим, що на самміті „ЄС - Україна” в Копенгагені (4 липня 2002) року було вирішено, що Комітет зі співробітництва має приготувати доповідь з оцінкою стану виконання Угоди про партнерство і співробітництво. Тепер у української сторони є формалізована підстава для того, щоб така доповідь новим урядом України була сприйнята як керівництво до дії. Адже, окрім внутрішніх (domestic) інтересів самого Євросоюзу, тут на кон певною мірою ставиться і довіра українських виборців як до європейських лідерів, так і до обіцянок нової влади в Україні.

З іншого боку, сама ця доповідь потребує коригування з метою адаптації до внутрішньополітичних змін в Україні, пов’язаних із конституційними змінами. Належне місце в ній мають зайняти питання співробітництва на ниві міжнародної інформації. Тим самим можна підтвердити, що „стара” Європа готова підтримати український народ у його прагненні європеїзувати політичну систему і реалізувати право на вільний доступ до інформації про діяльність влади.

Адже за копенгагенськими рішеннями раніше слідували всього лише нескінченні публічні дискусії експертів щодо того, виконує Україна УПС чи ні, та якими мають бути критерії для піднесення відносин на новий рівень. Тепер Євросоюзові навряд чи вдасться обмежитися навіть створенням зони вільної торгівлі, щоб реально посприяти реалізації європейських критеріїв розвитку новою владою в Україні. Адже нині жодне інформаційне поле, жодні зусилля засобів масової інформації не спроможуться пояснити можливі нові, хоч і осучаснені, розмиті заяви лідерів Євросоюзу [5; 28; 51; 52; 53; 54; 55].

У ході подальшого співробітництва України з ЄС питання інтенсифікації переговорів буде неминуче йти паралельно з обговоренням його інформаційного представлення в ЗМІ. Адже результативність відносин України з ЄС слід обов’язково демонструвати публічно з огляду на негативні накопичення минулих років у масовій свідомості. Доведеться представляти і аргументувати рівень реальності підстав для прагнення України до нових договірно-правових відносин, подібних до “Європейських угод”.

Після згаданого копенгагенського рішення в українських ЗМІ активно подавався новий етап діалогу між Україною та ЄС. При цьому буквально всі зв’язані з цим події подавалися так, щоб переконати споживачів інформації в тому, що європейці вже не базують своє ставлення до української влади на негативізмі до України. Так, зокрема, представлялися такі події, як неофіційна зустріч президентів України та Верховного Комісара ЄС у Болоньї, візит комісара Ферхойгена в Київ та Крим, саміт „ЄС - Україна”, візит комісара Паттена до Києва та Чорнобиля, низка зустрічей міністра закордонних справ України з європейськими комісарами Г. Ферхойгеном, Паттеном, високим представником ЄС Х. Соланою, активні переговори на рівні експертів. Оскільки такої інтенсивності справді не спостерігалося за всю історію відносин України та ЄС, то „офіційні” (провладні) українські ЗМІ одержали формальний привід для іміджевої кампанії. Тим паче що результативність дискусій якісно відрізнялась завдяки саме справжньому інтересу ЄС та Комісії отримати згоду України із запропонованою концепцією. Однак реальні причини такого інтересу при цьому залишалися в ряду другорядних тем для висвітлення в ЗМІ. Характерно, що питання інформаційного забезпечення нового етапу співробітництва з ЄС у цих випадках державними відомствами спеціально не ставилися і не розглядалися, що явно було помилкою [5].