4 Концептуальні основи сучасної земельної реформи.

Вперше в українській історії реформування земельних відносин здійснюється в умовах державного суверенітету. Відбуваючись в нових історичних умовах, земельна реформа була покликана ліквідувати державну монополію на землю, відновити споконвічний потяг селянина до власної землі і на цій основі започаткувати більш досконалі форми господарювання. На жаль, тривале багаторічне викорінювання з свідомості широких верств суспільства почуття господаря не могло не вплинути на ментальність народу. Законодавча база як концептуальна основа реформування земельних відносин, розробляється дуже повільно і незадовільно. Перші законодавчі акти "Про земельну реформу" та про введення в дію "Земельного кодексу", які були прийняті в грудні 1990 p., зберегли монополію державної власності на землю. Надане цими актами право довічного і постійного володіння землею певною мірою носило позитивний характер, оскільки дозволяло громадянам і підприємствам користуватися землею на власний розсуд, але не дозволяло розпоряджатися нею повномасштабно, в тому числі ні продавати, ні купувати. Це єдине прогресивне положення "Земельного кодексу" 1990 р. мало що вирішувало. Щоб зрушити земельну реформу з місця, треба було на легітимній основі знайти принципово нові підходи до реформування земельних відносин.

Законодавчі акти Верховної Ради, які були прийняті вже після проголошення незалежності України, "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про форми власності на землю", "Про приватизаційні папери", "Земельний кодекс 1992 p.", (березень 1992 p.), а також, "Концепція роздержавлення та приватизації підприємств, землі та житлового фонду" (листопад 1991 р.) та "Державна програма приватизації майна державних підприємств", (серпень 1992 р.) суттєво вплинули на перебіг земельної реформи. У "Концепції роздержавлення..." та інших документах проголошене дуже важливе демократичне положення про те, що рівне право на приватизацію рівних за розмірами ділянок землі надається всьому дорослому населенню України.

Земельний кодекс 1992 р. заявив принципово новий підхід до приватизації, який передбачав пріоритетне право на приватизацію землі тим, хто її безпосередньо обробляє. Всім іншим громадянам також надавалась можливість на виділення земель у приватну власність або у користування для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, присадибної ділянки, садівництва, городництва, сіножатей та випасу худоби, дачних та гаражних ділянок, виходячи з розроблених норм площі.

5 Конституційне регулювання земельних відносин в Україні.

Кнституція - сновнмй закон держави, в якому допускається закріплення прграм, пложень, нрм, цілей до досягнення яких суспільство і держава пвинні прагнути. Конституція закріплює основи зем. політики, яка реаліз. органами державної влади. Зем відносини і зем плітика розглядається в межах економ основи суспільного ладу . Серед основ конституційного ладу виокремлюють такі принципи :

-демократизм, що проявляється в народному суверенітеті

-поділ влади

-політичний та ідеологічний плюралізм

-визнання людини, її прав і свобод є найвищою соц. цінністю визнання і гарантування місцевому самоврядуван різноправнсть різних форм власності

Конституція наділена найвищою юридичною силою серед нормативно-правових актів. Це означає, що жоден нормативно-правовий акт, у тому числі й акт земельного законодав¬ства, не повинен їй суперечити. Земельні положення Конституції України є нормами прямої дії і поширюються на всю територію України.

Конституційні основи - це норми Конституції, що закріплюють основи суспільного і державного ладу, а також основоположні засади суспільних відносин. Серед конституційних положень можна виділити норми, що регулюють основи суспільних земельних відносин. Тому під конституційними основами земель¬ного права слід розуміти сукупність конституційних норм, безпосередньо спрямованих на регулювання основ земельних відносин.

До першої групи конституційних норм, що регулюють земельні відносини, належать ст. 13 і ст. 14 Конституції України. На нашу думку, основоположним і центральним для всіх норм земельного законодавства є норми ст. 13 про те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морсь¬кої) економічної зони є об'єктами права влас¬ності українського народу. У ч. 2 зазначеної статті передбачається, що від імені українсько¬го народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування [1].

Другу групу конституційних норм, що регулюють земельні відносини, становлять статті 24, 26 і 41 Конституції України. Зокрема, ст. 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а ст. 26 закріплює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо¬дами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України [1]. Конституційне положення про власність деталізується у ст. 41, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власніс¬тю, користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Конституція захищає право власності на землю, визначаючи, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток і мотивуватися суспільною необхідністю, на підставі і в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів із наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом .

До складу третьої групи конституційних норм, що регулюють земельні відносини, на-лежать норми, що визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання і охорони земель. Окреслюючи напрямки розвитку земельного законодавства, Конституція України у ст. 92 встановила, що права і свободи людини і гро¬мадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; засади використання природних ресурсів; правовий режим власності визначаються виключно законами України, прийняття яких належить до повноважень ВР України.

Закріплюючи перелік повноважень Президента України, ст. 106 Конституції встановлює його право оголошувати у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зазначена норма Конституції України, на думку автора, має ознаки конституційних основ земельного права України. Статтею 116 Конституції України до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності та здійснення управління об'єктами державної власності .

6 Основні види робіт із землеустрою.

види робіт із землеустрою - обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою;

7 Поняття проект землеустрою.

проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

8 Робочий проект землеустрою.

робочий проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів з використання та охорони земель, що включає розрахунки, опис, креслення технічних рішень, кошторис, реалізацію яких передбачається здійснити протягом строку, встановленого цим проектом;

9 Цільове призначення земельної ділянки

цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі

документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку;

10 Форми власності на землю в Україні.

Стаття 78. Зем Кодексу Укр Зміст права власності на землю

1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

11 Нормативно-правова база кадастру та землеустрою.

Правову основу землеустрою становить Конституція України, Земельний кодекс України ( розділ 7, глава 31), З У «Про землеустрій», ЗУ «Про топограф. і картограф. діяльність», ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»

Правова база кадастру становить Кнституція Укр., Зем Кодекс Укр. (глава 34), ЗУ «Пр ДЗК», ЗУ «Про оцінку земель», ЗУ «Про захист персональних даних»