Міжнародні валютно-кредитні відносини

1. Сутність та елементи валютної системи

У зв’язку із тим, що міжнародний обмін товарів, послуг, капіталів, робочої сили неможливий без участі грошей, так само як і усередині національних господарств, то ключове місце у міжнародних економічних відносинах належить валюті. Валюта – це національна грошова одиниця даної країни, що використовується у міжнародних операціях. Валютна система – це форма організації і регулювання валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законодавством таміждержавними угодами.

Залежно від особливостей охоплення міжнародних економічних відносин валютна система поділяється на дві форми: 1) національна валютна система та 2) міжнародна валютна система.

Національна валютна система представляє собою сукупність економічних відносин, які пов’язані з використанням іноземної валюти і за допомогою яких

здійснюється міжнародний платіжний оборот, а також утворюються й використовуються валютні ресурси даної країни. Національна валютна система є невід’ємною складовою частиною національної грошової системи країни, хоча вона і відносно самостійна.

Основними елементами національної валютної системи є:

1. Національна валюта, тобто грошова одиниця даної країни, що використовується у зовнішньоекономічних зв’язках і міжнародних розрахунках з іншими країнами.

2. Умови конвертованості національної валюти, що визначають умови обміну 2 валюти даної країни на валюти інших країн.

3. Режим курсу національної валюти, тобто регулювання цінового співвідношення між валютами шляхом встановлення фіксованих або плаваючих валютних курсів.

4. Валютні обмеження, тобто сукупність законодавчих і нормативних актів, що обмежують операції суб’єктів ринку з валютними цінностями на території країни.

5. Міжнародна валютна ліквідність, яка являє собою здатність країни забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань, що забезпечується наявністю відповідних золотовалютних резервів.

6. Регламентація міжнародних розрахунків, тобто порядок здійснення платежів і регулювання зобов’язань у міжнародній сфері.

7. Умови функціонування національного ринку валют і золота, тобто організація купівлі-продажу валютних цінностей в країні і режим функціонування національного валютного ринку.

8. Національні органи, що регулюють валютні відносини в країні – центральний банк, міністерство фінансів, уповноважені державні органи валютного контролю.

Отже з організаційної точки зору національна валютна система являє собою по суті державно-правову форму організації валютних відносин, що склалася історично на основі розвитку міжнародних зв’язків суб’єктів ринку різних країн і закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Особливості національної валютної системи визначаються рівнем розвитку економіки і зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система безпосередньо пов’язана із міжнародною валютною системою. Їх взаємозв’язок виявляється у процесі функціонування банківських установ, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, а також в процесі міждержавного валютного регулювання і координації валютної політики різних країн. Формування стійких відносин з приводу купівлі-продажу валюти і їхнє юридичне закріплення історично призвело до появи спершу національної, а потім і 3 міжнародної валютної системи.

Міжнародна валютна система – це організація валютно-економічних відносин між країнами, закріплена міждержавною домовленістю. Міжнародна валютна система засновується на сукупності національних законодавчих та міжнародних правових норм, що утворюють цю систему та визначають розуміння суб’єктами валютних відносин її умов.

Основними елементами міжнародної валютної системи є:

1. Міжнародні платіжні засоби, тобто резервні валюти (валюти розвинутих країн, що використовуються у міжнародних розрахунках) та міжнародні рахункові одиниці (СДР та євро).

2. Режим взаємної конвертованості валют, тобто умови, згідно яких обмінюються валюти різних країн.

3. Регламентація режимів валютних курсів, що являє собою розробку і фіксацію у міжнародних угодах певних методів встановлення валютних курсів.

4. Міждержавне регулювання валютних обмежень, що здійснюється через міжнародні валютно-кредитні організації – здебільшого МВФ.

5. Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності, що передбачає визначення механізму забезпечення міжнародних розрахунків необхідними платіжними засобами.

6. Уніфікація форм міжнародних розрахунків, тобто встановлення єдиних правил організації розрахункових операцій.

7. Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу, тобто регламентація порядку їх застосування відповідно до єдиних міжнародних норм, головними серед яких є женевські конвенції – вексельна і чекова.

8. Режим світових ринків валют і золота, що визначає особливості міжнародної торгівлі валютними цінностями та їх переміщення між країнами.

9. Міжнародні інститути, що здійснюють міждержавне валютне регулювання – це передусім міжнародні валютно-кредитні організації (МВФ, Світовий банк, регіональні банки розвитку тощо).