- •42. Характерні риси та головні концепти постмодернізму.
- •1. Предмет курсу «іук». Еволюція поглядів та сучасна інтерпретація поняття «культура».
- •5.Зіставлення та аналіз світової, національної та етнічної культури.
- •6.Культурогенез українського народу. Витоки української культури: автохтонна та міграційна теорії походження українців.
- •12. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури східних слов’ян.
- •12. Християнський період розвитку Київської Русі. Феномен книжної культури Київської Русі.
- •23. Феномен козацької культури та самобутні риси Козацької держави.
- •26. Розвиток освіти і наукових знань в Україні другої половини 17 – початку 18 століття. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •31. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження: наука, література, архітектура, образотворче мистецтво, театр, музична культура.
- •32.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та громадівський рух в українській культурі хіх ст.
- •35. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури 20
- •37. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років 20 столілля та його трагічні наслідки для української культури.
- •38. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •39.Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •40.Творчість діячів української культури в еміграції
- •41.Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •43.Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі
- •44.Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
5.Зіставлення та аналіз світової, національної та етнічної культури.
Співвідношення світової та національних культур — одна з найскладніших проблем сучасної культурології.
Класично виокремлюють два підходи до аналізу світової культури. Адепти першого (О. Шпенглер, А. Тойнбі) заперечують наявність цілісного поняття світової культури, роблячи акцент виключно на множинності локальних культур, які a priori не можуть бути поєднані в єдине ціле. Протилежну позицію уособлюють погляди П. Тейяра де Шардена, В. Вернадського, А. Швейцера, Дж. Колінгвуда, які розглядали світову культуру як цілісний феномен та інтелектуальний синтез досягнень культур усіх націй і народів.
Прийнято вважати, що світова культура – системне ціле, структурними компонентами якого постають культурні світи людей різних рас, етносів, народів, націй. Єдність світової культури – у багатоманітні локальних культур, кожна з яких – особлива модель культурного розвитку людства. Культурна цілісність світової культури зумовлюється регіональною типологією: європейський, арабо-мусульманський, далекосхідний, індійський, тропічно-африканський, латиноамериканський культурний регіони.
Етнічна (народна) культура – це сукупність культурних елементів, які виконують «етнодиференціюючу» функцію, на основі якої відбувається протиставлення «свій» – «чужий». Елементи етнічної культури – обряди, звичаї, міфи, фольклор – позбавлені індивідуального авторства, анонімні. Приналежність до етнічної культури визначають спільність походження, територіальною зумовленістю та кровно-родинними стосунками. Пріоритетна культурна локація етнічної культури – топос села.
Етнос – це певний тип спільноти, група осіб, що розмовляють однією мовою, визнають єдине походження, володіють комплексом звичаїв, певним укладом життя, що оберігається і освячується традицією і вирізняють цю групу від інших груп. Обов’язкові умови виникнення етносу – це спільність території, мови, єдність психічного складу. Характерні особливості етносу – це самоназва (етнонім), назва території проживання (топонім), територіальна цілісність, наявність особливих антропологічних ознак тощо.
Національна культура у своїй основі завжди має етнічні корені, адже етнос – це ментальна основа, на якій формується нація. Національна культура має такі характеристики:
* розвивається на основі письма та освіти;
* втілюється у професійній творчості представників різних царин культури (наука, освіта, філософія, релігія, література, мовознавство тощо), соціально-політичному розвитку суспільства;
* носить елітарний характер, на відміну від народної, етнічної.
Досягнення національної культури – це продукт творчості найталановитіших, обдарованих представників нації, духовної еліти.
Центром національної культури стає не село, а місто з його театрами, бібліотеками, навчальними закладами. У національній культурі народна мова етнічної культури екстраполюється у літературну.
