4.Державне регулювання відкритої економіки

Державне регулювання економіки – сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток суспільного способу виробництва (в т.ч. продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин) для його стабілізації та пристосування до умов, що змінюються. Необхідність державного регулювання економіки зумовлена неспроможністю механізму ринкового саморегулювання вирішити низку кардинальних проблем розвитку економічної системи, зумовлених розгортанням НТР, зростанням ролі особистого фактора в економіці тощо, з одного боку, і загостренням суперечностей економічної системи на початку 20-х XX ст., спричинених ринковим регулюванням та пануванням монополістичного капіталу – з іншого. Вища форма державного регулювання – національне демократичне економічне планування. Для регулювання цих підсистем використовують такі методи (засоби): 1) економічне регулювання, 2) правове регулювання, 3) адміністративне регулювання. Найважливіше з-поміж них – економічне регулювання, яке поділяють на пряме (за допомогою державних закупівель товарів і послуг, державного цільового фінансування тощо) і непряме (за допомогою антициклічної, інвестиційної та інших форм політики). Правове регулювання здійснюється внаслідок прийняття та вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та поправок до них тощо).

5.Поняття економічного росту та фактори,які його визначають

Економічне зростання є завданням економічного розвитку усіх держав.

Під економічним зростанням розуміють рух економічного життя, тенденції у розвитку елементів економіки (обсяги виробництва, рівня цін, безробіття та інших.). Зростання є складовою економічного розвитку, що слід розглядати, як процес, до складу якого періоди розвитку і спаду, кількісні і якісних змін економіки. Спад виявляється у негативною динаміці як економічного розвитку загалом, і конструкції окремих її секторів.

У фундаменті економічної науці виділяють три основних типи чинників економічного зростання: чинник пропозиції. Чинники попиту чинники розподілу. Під чинниками пропозиції розуміють умови, у яких можливо здійснювати зростання обсяги виробництва. До їх складу входять: кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, об'єм і якість основний капітал, використовувані технологій і практичне застосування наукових розробок. Чинники пропозиції надають потенційну можливість економічного зростання, забезпечуючи пропозицію різних товарів та послуг, які вироблялися суспільстві. Але одне тільки спроможність до підвищення обсяги виробництва недостатня задля забезпечення реального економічного зростання, оскільки необхідно реально використовувати зростаючий обсяг ресурсів, т. е. забезпечити попит ними. Реальна можливість здійснення економічного зростання з'являється при взаємодії чинників пропозиції з чинниками від попиту й розподілу. До них відносять рівень сукупних прибутків і витрат, наявність вільних капіталів у суспільстві, розвиток системи кредитних взаємин держави і можливість одержання кредиту споживачами.

Ефективне розподіл зростаючого кількості наявних для одержання найбільшого обсягу необхідної продукції здійснюється з допомогою чинників розподілу. До них віднести раціональне розміщення факторів виробництва наукових і виробничих ресурсів, характер розподілу доходів у суспільстві, зміна економічної структури країни, динаміку ціни вироблену продукцію та наявність інфляційних тенденцій економіки. Важливим елементом чинників розподілу є ефект від участі масштабу виробництва.