23.Завдання та інструменти економічної політики

Економічна політика - це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, а також сукупність заходів, спрямованих на досягнення економічних цілей з використанням державної влади в сфері економіки. Економічна політика є постановка і досягнення певних цілей, які можна представити у вигляді такої системи:

- Вища мета економічної політики - досягнення максимального добробуту всього суспільства;

- Головні цілі економічної політики: Забезпечення вільного розвитку суспільства;Створення правового порядку;Забезпечення безпеки по відношенню до зовнішнього середовища; Розгортання державою інфраструктури.

Прикладні мети економічної політики:

1. Мета економічного зростання. Така мета конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівня життя населення. Економічна політика в таких умовах спрямована на активізацію:

1. інвестиційних процесів;

2. реструктуризацію економіки;

3. ефективну зайнятість;

4. зростання продуктивності праці;

5. достатній платоспроможний попит населення і ін.

2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона пов'язана з першою метою і передбачає активну економічну політику держави.3. Мета зростання економічної активності. Досягнення такої мети передбачає довгострокові і стратегічні плани розвитку національної економіки. Основою таких планів є розвиток НТП, освіти, науки розвиток національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Тут використовуються кошти промислової політики.

4. Мета стабільного рівня цін. В перехідній економіці така мета досягається шляхом підтримки національного виробника. У розвинутій ринковій економічній системі така мета досягається засобами грошово-кредитної і бюджетної політики, які мають антиінфляційну спрямованість.

5. Мета захисту і підтримки конкретного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається засобами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини і приватної власності. Така політика вступає в деякі протиріччя з принципами активної державної економічної політики державного регулювання.

6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами соціального страхування, ефективної зайнятості, прогресивним оподаткуванням особистих доходів населення.

7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається засобами економічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти.

Цілі економічної політики реалізуються за допомогою застосування державою набору інструментів державного регулювання. Під інструментами економічної політики розуміються кошти, за допомогою яких держава домагається виконання поставлених перед собою завдань. Найчастіше інструменти мають вигляд формального юридичного документа, складеного в письмовій формі, за яким надається будь-яке право або укладається договір.

Конкретними інструментами проведення державної економічної політики виступають перш за все такі фіскальні важелі впливу, інструменти фіскальної політики, як податки, державні витрати, трансферти. За допомогою фіскальних інструментів держава здатна змінювати величину і спрямованість грошових потоків відповідно до переслідуваними цілями і наміченими для їх здійснення мірами.

Поряд з фіскальними значну роль відіграють кредитно-грошові інструменти економічної політики, такі, як загальна маса і доступність грошей, кредиту, ставки позичкового відсотка (облікова ставка центрального банку, норма резервування, інші централізовано встановлювані нормативи).

Держава здатна використовувати такі важелі економічної політики, як встановлення граничних (максимальних, мінімальних) рівнів цін на певні види товарів, величин обсягів виробництва і одержуваних підприємницьких доходів, а також доходів різних соціальних груп, введення заборон і обмежень на окремі види економічної діяльності.

Широко використовуваним інструментом державної економічної політики в області зовнішньої торгівлі і зовнішньоекономічних зв'язків є експортно-імпортні тарифи, мита, квоти на ввіз і вивіз товарів, капіталу.

24.Дія бюджетних витрат та податків на сукупний попит При викладі теорії споживання зазначалося, що якщо основним аргументом функції споживання виступає дохід, як це має місце в кейнсіанської концепції, то будь-які зміни в сукупних витратах породжують значно більші зміни в національному доході в результаті дії мультиплікативний ефект.

Однак при аналізі поздсі'їстіія стабілізуючих фіскальних заході на сукупний попит обіаружііается цікава особливість. Виявляється, що приріст дефіциту держбюджету на Рапним величину оказипаст різний за величиною вплив па сукупний попит і національний дохід п залежно від того, викликається приріст дефіциту бюджету зниженням податків або зростанням держзакупівель.

Пояснюється це тим, що при прирості державних витрат має місце як безпосереднє збільшення сукупного попиту і національного доходу, рівне шинці приросту держвидатків, так і індуковане мультиплікативний ефект збільшення сукупного попиту. При зниженні ж податків домашні господарства частину свого збільшився наявного доходу направляють на заощадження, тому початковий приріст споживання виявляється менше величини зниження податків. В результаті зростання дефіциту держбюджету, який фінансується за рахунок податків, чинить менший вплив на приріст сукупного попиту. Порівняння податкового п бюджетного мультиплікаторів показує, що останній більше першого, тому приріст державних витратою надасть більший вплив па приріст національного доходу, ніж зниження податків па таку ж величину.Рівні але величині зміни податків і держвидатків роблять різний вплив не тільки па сукупний попит п національний дохід, в.о. п на величину загального бюджетного дефіциту. Різниця між податковим та бюджетним мультиплікаторами породжує один важливий наслідок, вперше сформульоване нобелівським лауреатом Трюгве Хаавельмо і отримало назву теореми Хаавел'мо. Суть його полягає в наступному.

Якщо зростання державних витрат фінансується за рахунок зростання прибуткових податків, то кінцевий приріст національного доходу дорівнює початкового приросту державних витрат.