35.Становлення основ цивільного права Радянської України 1917-1922 рр.

У перші післяреволюційні місяці були прийняті нормативні акти, які закріпили власність держави на основні засоби виробництва (земля, надра, ліси, великі промислові підприємства, залізниці, банки тощо). Наслідком такої повальної націоналізації стало різке звуження сфери приватної власності. Держава захищала власність, засновану на особистій праці, і навпаки, притісняла власника, котрий експлуатував чужу працю. Скорочувалися договірні відносини, а стосунки між націоналізованими підприємствами базувалися не на цивільному, а на адміністративному праві.

Було скасоване успадкування як за законом, так і за духовним заповітом. Після смерті власника його рухоме і нерухоме майно ставало власністю держави. Щоправда, майно, яке оцінювалося до 10 тис. рублів, переходило безпосередньо до найближчих родичів. Фактично обмеження щодо успадкування майна стосувалося лише буржуазної власності.

Визнавалися недійсними дарування, передача, переуступка майна на суму понад 10 тис. рублів. Держава присвоїла собі право на націоналізацію авторських творів, а відтак, авторське право не можна було передати у спадок.

36.Становлення основ сімейного права Радянської України 1917-1922 рр.

Держава визнавала лише цивільні шлюби, укладені органами ЗАГСу. Церковне вінчання ставало особистою справою. Для вступу до шлюбу не вимагалося згоди батьків і начальства. Не мала значення расова, релігійна чи національна приналежність. Нижня межа шлюбного віку визначалася для чоловіків у 18 років, жінок - 16 років. Верхньої межі не існувало. Позашлюбні діти зрівнювалися у своїх правах і обов'язках зі шлюбними. Розлучення було вільним, з ініціативи як одного з подружжя, так і обох. За наявності неповнолітніх дітей суд вирішував, на чиєму утриманні вони залишалися.

Допускався судовий порядок встановлення батьківства. Вагітна жінка, яка не перебувала у шлюбі, могла не пізніше як за три місяці до пологів подати заяву до місцевого ЗАГСу, зазначивши час початку вагітності та місце проживання батька майбутньої дитини. Те саме могла зробити заміжня жінка, якщо вона завагітніла не від свого чоловіка. Органи ЗАГСу повідомляли про це особу, заявлену як батько. Він повинен був у двотижневий термін порушити судову справу про неправильність заяви. У противному разі дитина автоматично визнавалася його. Суд визначав участь батька у витратах, пов'язаних з вагітністю, пологами, народженням і утриманням дитини.

Якщо суд встановлював, що мати була в близьких стосунках одночасно з кількома особами, усіх їх він притягував як відповідачів і накладав на них обов'язки щодо участі у витратах на дитину.

Не допускалося усиновлення ні своїх, ні чужих дітей, оскільки вважалося, що це призведе до їх експлуатації. А це для радянської влади було неприйнятним.

37.Становлення основ земельного та колгоспного права Рядянської України 1917-1922 рр.

Законом “Про соціалізацію землі” була оформлена примусова конфіскація хліба, хоча фактично примусова конфіскація хліба у селян України розпочалася ще в січні 1918 року.

Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету “Про продуктову диктатуру” від 9 травня 1918 року запроваджувалася політика військового комунізму. У відповідності до неї заборонялася торгівля хлібом та хлібними продуктами, на які вводився розподіл, хлібопекарні реквізовувалися.

Основою радянського земельного законодавства був декрет “Про землю”, чинність якого було розповсюджено на всю територію України, постанова РНК РСФРР “Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів” від 5 листопада 1917 року, закон України “Про соціалізацію землі”, прийнятий на третьому Всеросійському з’їзді Рад. Ці нормативні акти фактично встановлювали порядок націоналізації землі і передання права розпорядження землею до місцевих Рад та підпорядкованим їм волосним земельним комітетам.   Основи сімейно-шлюбного законодавства в радянській Україні були закладені декретами Раднаркому України від 20 лютого 1919 року. Вони, в свою чергу, базувалися на декретах Раднаркому РРФСР. В декретах “Про організацію відділів запису актів громадянського стану” та “Про розлучення”, “Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану” підкреслювалася законність тільки громадянських шлюбів.