10.Основні властивості права

Право — це система загальнообов'язкових, формально-визначених правил поведінки що встановлюється, охороняється та гарантується державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Сутність і цінність права як явища соціального порядку виявляється через його ознаки:

1)загальнообов'язковість. На відміну від інших соціальних норм правові приписи адресовані всім учасникам правових відносин і є обов'язковими для них;

2)нормативність. Право складається із правил загального характеру, розрахованих на неодноразове застосування. Право виступає як рівний масштаб і модель поведінки людей;

3)формальна визначеність. Правові норми, як правило, фіксуються письмово, вони мають певну логічну структуру. Право встановлює певні рамки поведінки суб'єкта,чітко формулюючи його права і обов'язки;

4)системність. Право є цілісною системою взаємопов'язаних норм;

5)зв'язок з державою. Право пов'язане з державою перш за все тим, що правові норми встановлюються або офіційно визнаються державою. Право охороняється державним примусом;

7)вираз міри свободи і справедливості. Право нерідко називають математикою свободи. Дійсно, право втілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси. Крім того, воно встановлює баланс між поведінкою людини та її соціальним становищем (справедливість);

8)процедурність. Процедура, тобто встановлений порядок і послідовність дій, передбачена як для видання, так і для реалізації юридичних норм;

9)компромісний характер. Право за своєю природою є інструментом соціального компромісу, своєрідного договору в масштабі суспільства.

11.Аксіоматичні засади(постулати ) права

Стрімкість змін у житті сучасного суспільства, все більша його індивідуалізація та глобалізація відображається в радикальних змінах правової реальності, впливає на весь правовий інструментарій та професійну підготовку юристів. При цьому помітно не лише зростаючу антропологізацію та аксіологізацію права, а й все більшу його духовну спрямованість, що дисонує з раціоналізмом та відмежуванням правових нормативів від релігійних канонів, що складалися протягом століть.

У призмі таких змін нової актуальності набувають питання праворозуміння як аксіоматичного начала (постулату) права. У сучасному філософському словнику постулат (лат. postulatum — вимога) визначається як твердження, що слугує основою для здійснення змістовних розмірковувань і висновків. При цьому зазначається, що навряд чи можна ототожнювати постулат з аксіомою, оскільки постулат пропонує меншу строгість і лінійність висновків, відсутність жорсткого дотримання правил логічної функції, що якраз дає змогу розмежувати сфери застосування аксіом (природно-наукове знання) і постулатів (соціогуманітарне знання).

Помітно, що сучасна юриспруденція як система знань виробила свої аксіоматичні начала, котрі можуть бути представлені як постулати права. Думається, що постулати права не варто ототожнювати з принципами права, які як основоположні ідеї пронизують усю правову сферу. Високий рівень формалізації правової сфери призвів до того, що визначальним постулатом є праворозуміння, а побудова правової теорії (юриспруденції) часто здійснюється за до помогою аксіоматичного методу як робота з формалізованою системою(системою права чи правовою систе мою). Серед найважливіших постулатів права, що забезпечують аксіоматичний характер правової сфери — постулат правового дуалізму, що виражається в поділі права на природне та позитивне, об’єктивне і суб’єктивне, приватне та публічне, матеріальне і процесуальне. Отримав визнання постулат, що часто називають правовим плюралізмом, і виражається він у на явності у правовому житті різноманітних джерел права. Ще один значущий постулат пов’язаний із цілісністю правової системи і постає як постулат правової цілісності. Нарешті, аксіоматичне значення для права має належність його до певної правової сім’ї, що виражається за допомогою постулату правової належності. Таким чином, аксіоматичні начала права становлять постулати: праворозуміння, правового дуалізму, правового плюралізму, правової цілісності, правової належності.

Власне, визнання праворозуміння як аксіоматичного начала українського права визначає інтерес учених юристів України до проблеми праворозуміння, до пошуків такого визначення поняття права, за допомогою якого можна наблизитись до існуючих правових реалій.