104. Правова держава та верховенство права

Термін «правова держава» , незважаючи на тривалу історію теорії держави, запровадили лише у XIX ст. німецькі автори К. Велькер, Р. фон Моль, І. Аретин та ін. ). Державний суверенітет — верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що грунтується на принципі права. Правовий закон і правова держава внутрішньо взаємопов´язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, конституційно-правовим контролем тощо. Для правової держави необхідні не лише панування права і правових законів (нормативно-правовий аспект), а й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означення міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою (владно-конституційний (організаційний) аспект .

Тому правова держава передбачає домінування права і правової форми організації політичної влади, за якої визнаються та захищаються права та свободи людини і громадянина. У такому контексті правову державу визначають як правову форму організації і діяльності політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб´єктами права, носіями прав і свобод людини й громадянина. Побутує трактування правової держави як держави, в якій на основі чинного права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства. Правова держава — держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов´язків) між публічною владою та підвладними структурами як суб´єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина. Прикметними ознаками правової держави є: — верховенство і домінування правового закону та постійне утвердження суверенітету народу; — визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалізації прав та виконання обов´язків людини і громадянина; — організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу (парламент і представницькі органи місцевого самоврядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на місцях), судову (органи правосуддя і нагляду); — чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб; — взаємна відповідальність особи і держави; — організація ефективного контролю і нагляду за реалізацією правових законів і режиму законності на принципах права. Основний принцип правової держави полягає в тому, щоб усі його вертикальні й горизонтальні рівні, всі складові були пронизані правом. Це дає підстави для універсального трактування феномену правової держави.

105. Вплив глобалізації на розвиток держави та права

Правове життя сучасного суспільства зазнає кардинальних трансформацій, що є наслідком потужного впливу процесів глобалізації культур і цивілізацій, а також дедалі зростаючої індивідуалізації (персоналізації) суспільства. В цих умовах складно розраховувати на стабільність законодавства й колишню сталість правового регулювання. Стрімкі життєві зміни припускають віднаходження правом нових аргументів для забезпечення його дієвості. Найважливішим фактором при цьому стає система правових цінностей та такий її носій, як професійна правова культура. Крізь призму змін у змісті професійної правової культури розглядаються можливості вирішення актуальних завдань сучасної юриспруденції.

Водночас процес формування професійної правової культури відбувається не тільки шляхом затвердження правових нормативів і юридичних термінів. Глибинну й найчастіше визначальну роль відіграють різноманітні правові цінності, серед яких: справедливість, свобода, формальна рівність, верховенство права та низка інших. Правові цінності формують у свідомості професіоналів образ права, що надалі використовується ними в правовому житті

Для буденної свідомості правові цінності стають ціннісними орієнтирами лише тоді, коли відбувається актуалізація права для індивіда під впливом конкретної життєвої ситуації. У цілому ж юридична практика виступає сферою втілення ціннісних характеристик права. При цьому розмаїття існуючих у сучасному світі правових культур багато в чому пов´язане з особливостями сформованої правовим менталітетом системи правових цінностей.

Саме завдяки специфіці правових цінностей і правового менталітету українське право на правовій мапі світу займає своє особливе місце в євразійській правовій сім’ї. Дискусія, котра триває з приводу визначення правової сім’ї, до якої належить українське право, не знайде в найближчі роки свого завершення. У цьому контексті все яскравіше висвітлюється, що положення про віднесення українського права до складу романо-германської правової сім’ї за будь- якими критеріями демонструє свою неспроможність. Дійсно, «відмінність» українського права, самобутність транслюється на всіх рівнях його існування. При цьому українське право, з одного боку, активно вбирає в себе досягнення інших правових систем, їхні правові цінності, а з другого - використовує свою правову спадщину, свій історичний правовий досвід.

Постулюючи принцип верховенства права як фундаментальної правової цінності, Конституція України визначила шлях правового розвитку, коли вся ієрархія правових цінностей сучасної України вибудовується відповідно до верховенства права.

Здається, в цій ситуації принцип верховенства права відкриває шлях до правового плюралізму, дає змогу не лише вийти до послідовного використання судового прецеденту в нашій правовій системі, але й офіційно дозволяє професіоналам посилатися для обґрунтування юридичних рішень на правову доктрину. З огляду на значення коментованих кодексів при вирішені конкретних правових ситуацій це вже давно стало реальністю нашого правового життя.

Показовим для розвитку українського права стає все більше затвердження цінності юридичного процесу яку традиційних, так і в нетрадиційних його різновидах. Є помітними системні трансформації правової сфери на тлі формування конституційного, господарського й адміністративного процесів. При цьому принцип верховенства права, втілений до юридичного процесу, виражається у формуванні та здійсненні таких правових процедур, котрі забезпечують суб’єкту права реальну можливість виходу до правового вирішення життєвого конфлікту на основі ідей свободи, справедливості та формальної рівності.

Такі галузі права, як цивільне, кримінальне, адміністративне та трудове стають реальною основою всієї системи українського права у своєму прагненні закріпити та встановити на рівні кодифікованих законів України принципи, нормативи й методи. В українському праві принцип верховенства права при його реалізації виражається у підвищенні ролі згаданих вище галузей права в механізмі дії права. Принцип верховенства права пов’язаний із залученням нормативів і цінностей фундаментальних галузей права до вирішення завдань, що постають перед усіма галузями - від профілюючих до комплексних.

На цьому тлі правова політика сучасної України є суперечливою й стратегічно слабко вираженою. Водночас вона неминуче мусить здійснювати координацію правового життя, яке формується та зорієнтоване на верховенство права.

1

2

3

4