Теорія держави та права 1 курс ну оюа

1. Юриспруденція та її склад

2. Поняття та мета загальнотеоретичної юриспруденції

3. Фундаментальний характер загальнотеоретичної юриспруденції

4. Предмет загальнотеоретичної юриспруденції

5. Первинне та похідне виникнення держави

6. Ознаки соціальних норм та їх різновиди

7. Правове регулювання та його особливості

8. Догма права та її складові

9. Поняття та види принципів права

10. Основні властивості права

11. Аксіоматичні засади(постулати ) права

12. Парадигми право розуміння. Основні типи право розуміння

13. Ціннісно – нормативне право розуміння

14. Інтегративне право розуміння

15. Співвідношення права і держави: етатистський та ліберальний підходи.

16. Принципи формування державної влади та її базові ресурси

17. Інституалізація державної влади та механізм держави

18. Класифікація правових норм

19. Класифікація джерел права

20. Священні тексти як джерело права

21. Судовий прецедент як джерело права

22. Звичай як джерело права

23. Правова доктрина як джерело права

24. Нормативно правовий договір як джерело права

25. Нормативно правовий акт як джерело права

26. Система права та її компоненти

27. Галузі права та їх класифікація

28. Інститути права та їх особливості

29. Форми систематизації законодавства

30. Поняття та структура правовідносин

31. Поняття правосвідомості та її культура

32. Правова культура та її рівні

33. Механізм дії права та його складові

34. Юридичний процес та юридична процедура

35. Поняття та форми реалізації права

36. Поняття кодифікації права та її види

37. Суб’єкт права та суб’єкт правовідносин

38. Поняття та зміст правосуб’єктності

39. Фізичні та юридичні особи

40. Об’єкти правовідносин

41. Поняття та зміст суб’єктивного права

42. Поняття та зміст юридичного обов’язку

43. Юридичні факти та їх класифікація

44. Поняття та види фактичних складів

45. Правова культура особистості та її структура

46. Правова культура суспільства та її складові

47. Правова соціалізація та правове виховання

48. Завдання та система правового виховання

49. Загальносоціальні та спеціальні функції права

50. Соціальні чинники формування права

51. Форми та види правотворчості

52. Принципи і функції правотворчості

53. Поняття та ознаки юридичного процесу

54. Види юридичного процесу

55. Сфери дії правової норми

56. Предметна дія правової норми

57. Темпоріальна дія правової норми

58. Просторова дія правової норми

59. Персональна дія правової норми

60. Застосування права як засіб забезпечення реалізації права

61. Ідеологія застосування права

62. Типове та нетипове застосування права

63. Акти застосування права : поняття та види

64. Поняття та призначення тлумачення права

65. Тлумачення як з’ясування права

66. Тлумачення як роз’яснення права

67. Офіційне тлумачення права та його види

68. Правова система та її компоненти

69. Класифікація правових систем

70. Поняття правового стилю. Правові сімї сучасного світу

71. Цінності права та правові цінності

72. Інструментальна цінність права

73. Соціальна цінність права

74. Особистісна цінність права

75. Право як цінність культури і цивілізації

76. Верховенство права у системі правових цінностей

77. Поняття та види правової поведінки

78. Правомірна поведінка. Типологія правомірної поведінки

79. Правопорушення, його ознаки та види.

80. Зловживання правом

81. Об’єктивно – протиправна поведінка

82. Поняття і ознаки юридичної відповідальності

83. Види юридичної відповідальності

84. Поняття та основні вимоги законності

85. Поняття та атрибути правового порядку

86. Образ держави та поняття держави

87. Сучасна та до сучасна держави

88. Атрибути та ознаки держави

89. Типологія держав

90. Ціннісна характеристика держави

91. Поняття державної території та її склад

92. Поняття держави та державності

93. Зміст поняття форма держави

94. Статика та динаміка держави

95. Державний та політичний режими

96. Взаємодія держави та громадянського суспільства

97. Поняття та класифікація функцій держави

98. Функції держави та державна політика

99. Номенклатура функцій сучасної держави

100. Форми здійснення функцій держави

101. Поняття та ознаки правової держави

102. Співвідношення конституційної та правової держави

103. Соціальна держава, її ознаки та функції

104. Правова держава та верховенство права

105. Вплив глобалізації на розвиток держави та права

Юриспруденція та її склад

Юриспруденція, або правознавство — спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство — це наука про суспільство взагалі, то правознавство — система знань у галузі права і держави. Термін «правознавство» тотожний терміну «юриспруденція».

Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV — на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається у значеннях:

- науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права;

- професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування-цержави і права в їх структурній багатоманітності.

Основні риси (ознаки) юридичної науки:

1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів.

2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини.

У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.

3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення.

Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін — криміналістика¹ присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.

Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) — бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

Юриспруденція складається з цілого ряду наук.Їх можна поділити на наступні групи:

1. Загальнотеоретичні та історичні науки(теорія права і держави, історія держави і права, історія політичних та правових вчень). Предметом їхнього дослідження є загальні і специфічні особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також історичний процес розвитку держави і права .

2. Галузеві юридичні науки. (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, процесуальне право тощо). Предметом їхнього дослідження є закономірності правового регулювання певної сфери суспільних відносин.

3. Спеціальні (прикладні) юридичні науки(судова психологія, судова психіатрія, криміналістика тощо). Їхня специфіка полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних і неюридичних наук.

4. Науки, які вивчають міжнародне та закордонне право(міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, конституційне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство тощо).

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків.

У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальненням державно-правових знань, здобутих протягом історії.

У наші дні використовуються результати багатовікових досягнень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами — переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.