5. Історія формування та розвитку адміністративного права

У загальній історії становлення адміністративного права можна вести мову про такіосновні етапи: 1. Виникнення науки камералістики (від нім. «kameralistik» – управління двірцевою казною та майном), який припадає на початок XVIII ст., основний розвиток відбудеться в Німеччині. Зростання потреби у фінансах для утримання держави, чиновників і війська стали головними чинниками виникнення та розвитку наукових знань, що вивчалися камералістикою. Саме камералістика передовсім забезпечувала раціональне управління державним майном. Саме ця обставина (управлінська) свідчить про зв'язок камералістики та сучасного адміністративного права. 2. Історично обумовлений поділ камералістики на «стару» (вивчала питання фінансів, економіки господарства) та «нову» (питання поліції, мануфактурної, гірничої справи та ін.), що стався у середині XVIII ст. «Нова» камералістика, орієнтуючись на тодішнє розуміння поліції як управління містом, державою, по суті, займалась питаннями державного управління (державної політики) у різних сферах суспільного життя. 3. Становлення поліцейського права (як галузі, призначеної здійснювати внутрішнє управління), родоначальником якого прийнято вважати французького вченого Ніколаса Даламара, який у 1722 р. у своїй праці «Трактат про поліцію» окреслив предмет поліцейського права, а також вказав групи суспільних відносин, об’єднані поліцейською діяльністю. До них належали релігія, охорона здоров’я, громадський порядок, торгівля, дорожнє господарство тощо. Отже, поліцейське право трансформувавшись із «нової» камералістики, наприкінці XVIII ст. відігравало значну роль у регулюванні суспільних відносин у різноманітних внутрішніх сферах держави. 4. Перехід до адміністративного права (друга половина ХІХ ст.), що стався під впливом буржуазних революцій насамперед Французької революції 1789 р.), коли права та свободи людини були протиставлені всемогутності держави.Методи прямого примусу, що використовувалися поліцейським правом, було модифіковано на підставах верховенства права, ідей про те, що управління повинно базуватися на вимогах закону, з обов’язковим урахуванням прав і свобод громадян, що державне управління не може здійснюватися навласний розсуд чиновників. 5. Новітній етап, який характеризується кардинальним переглядом сутності, змісту та призначення адміністративного права, переходом від державоцентриського(інтереси держави на першому місці, людина для держави) призначення адміністративного права та людиноцентриського(інтереси людини на першому місці, держава для людей) із акцентом на особу як основного суб’єкта адміністративно-правових відносин та на призначення державних органів на створення необхідних умов для реалізації та захисту права, свобод та інтересів особи.

6. Адміністративне право є однією з ключових публічних галузей права, як механізм врегулювання та забезпечення публічно-правових суспільних відносин, оскільки виступає механізмом забезпечення зв’язку між суспільством загалом, та громадянами зокрема із системою державної влади, її органами та посадовими особами. На сучасному етапі, призначення та напрямок розвитку адміністративного права слід окреслювати через призму нагальної потреби системної перебудови державно-владного механізму та структурної моделі взаємовідносин по лінії «орган державної влади - громадянин».  

  Ключовим призначенням адміністративного права є чітка регламентація процесів регулятивно-контролюючого впливу державно-владних інституцій на суспільні відносини в різних сферах функціонування суспільства, в межах, необхідних для забезпечення нормального функціонування суспільних відносин в цих сферах. Тобто, функціональним призначенням цієї галузі права має стати регламентація чітких меж можливої та необхідної поведінки суб’ктів владних повноважень в процесі здійснення ними своїх повноважень, а також гарантування реалізації передбаченого порядку функціонування державно-владних інституцій та інститутів громадянського суспільства, та їх взаємозв’язок. Важливим є розробка і запровадження такого механізму, за якого органи державної влади найоптимальніше здійснювали б регулятивно-контрольні повноваження, забезпечуючи встановлений порядок організації суспільства загалом, і суспільних відносин в різних сферах зокрема в той же час не перешкоджаючи розвитку незаборонених законом суспільних відносин. В свою чергу, суспільство має добровільно і усвідомлено діяти в межах встановленого порядку, не порушуючи меж дозволеною поведінки.

  Розвиток адміністративного права має бути спрямований на забезпечення поступального розвитку суспільних відносин в сфері взаємодії з органами державної влади на засадах національного правопорядку, що має забезпечити реалізацію призначення даної галузі права.

  В той же час, на сьогодні, на жаль ми не бачимо необхідних перетворень, окреслених вище. А бачимо дрібні перестановки в пострадянській адміністративній системі. І навіть так звані «адміністративні реформи» направлені на перерозподіл владних повноважень, а не на реальну перебудову системи відповідно до потреб сьогоднішніх потреб національного суспільства. Але пропоную розглянути необхідні і можливі напрямки розвитку і вдосконалення. Отже, серед напрямів перспективного розвитку можна виділити такі ідеї: 

1. визначити відносно чіткі межі предмету наукового пізнання, до якого мають належити відносини, які виникають в процесі здійснення регулятивно-контрольного впливу державно-владних суб’єктів на суспільні відносини та порядок і межі взаємодії владних та невладних суб’єктів, а отже слід відокремити порядок здійснення адміністративного судочинства.

      2. вдосконалення та оптимізація механізму взаємодії методів         адміністративно - правового регулювання. Очевидною є потреба гармонізації  імперативного й дизпозитивного методів, але в межах, які гарантуватимуть дотримання встановленого правопорядку.

3. розробка теоретичних засад концепції реформування державно-владного механізму, системної перебудови методів, засобів, напрямів та загалом механізмів державно-владного впливу.

4. розробка теоретичних основ перспективного розвитку державно-владного механізму.

5. вдосконалення методів юрисдикційної форми адміністративного захисту.

6. наукова підготовка оновлення нормативно-правової бази, особливо у сфері інституту звернень громадян.

7. на практично-прикладному рівні – теоретичне забезпечення побудови системи організації та впорядкування суспільних відносин, на противагу пострадянському механізму панування і придушення суспільства