6. Правові форми та джерела фінансового права держави

Фінансова діяльність державою здійснюється в правових формах, які виражаються в фінансово-правових актах. Ними є прийняті в певній формі рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції, що регулюють питання фінансової діяльності.

За юридичними властивостями фінансово-правові акти поділяються на:

- нормативні фінансово-правові акти, тобто акти, що регулюють групи однорідних фінансових відносин і містять загальні правила поведінки, які не вичерпують свою юридичну силу одноразовим їх застосуванням. Ці акти приймаються органами державної влади в межах їх компетенції, мають офіційний характер, є обов’язковими для виконання і спрямовані на регулювання фінансової діяльності. Ця група актів встановлює види фінансових зобов’язань перед державою, порядок їх обчислення, перерахування та використання;

- індивідуальні нормативно-правові акти є актами застосування норм права. В них загальні правила, що містяться в нормативних фінансово-правових актах застосовуються до конкретних обставин. Він стосується точно визначених учасників фінансових відносин і є підставою виникнення, зміни чи припинення конкретних фінансових правовідносин. Прийняття індивідуальних фінансово-правових актів є необхідною передумовою застосування нормативних фінансово-правових актів і виконання завдань щодо створення, розподілу або використанню фінансових ресурсів держави.

Залежно від органу, який приймає фінансово-правовий акт, вони поділяються на:

- законодавчі фінансово-правові акти, до яких відносяться закони з питань фінансової діяльності держави;

- підзаконні фінансово-правові акти являють найбільш чисельну групу фінансових нормативно-правових актів, які видано на підставі й на виконання закону.

Серед них виділяються фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування – це публічні, офіційні документи, прийняті органами місцевого самоврядування, що мають юридичну силу й спрямовані на врегулювання владних відносин в сфері фінансової діяльності місцевих утворень. Їх характерними ознаками є: підзаконність; обмеження їх юридичної сили певною територією; обов’язковість виконання усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами на відповідній території; відсутність необхідного затвердження з боку органів державної влади; можливість їх оскарження в судовому порядку.

Характерною особливістю системи фінансово-правових актів є наявність в ній фінансово-планових актів, які відрізняються від інших актів своїм змістом. Фінансово-планові акти – це акти, що приймаються в процесі фінансової діяльності держави і місцевих утворень відповідними суб’єктами і містять планові показники щодо утворення, розподілу та використанню фінансів на певний період. Існування цієї групи актів зумовлено дією принципу плановості в процесі утворення, розподілу й використанню фінансових ресурсів. До фінансово-планових актів відносяться Державний та місцевий бюджети, фінансові плани та кошториси органів державного управління, підприємств, установ та організацій тощо.

Джерела фінансового права — це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права. Фінансове право, з цієї точки зору. - це галузь законодавства, що є сукупністю нормативно-правових актів та інших джерел фінансового права, в яких фінансово-правові норми знаходять своє зовнішнє вираження.

Якщо система права — це внутрішня будова права, його зміст; то система законодавства — його зовнішня форма як система нормативно-правових актів й Інших правових форм, в яких відображені норми фінансового права, а відповідно й Інститути та галузі останнього. Зміст і форма права перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Система права і система законодавства діалектично пов'язані, їх не слід ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акту, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Отже, стаття нормативно-правового акту і виступає зовнішньою формою правової Норми (у неповному, рідко — у повному обсязі). Характерною особливістю нормативно-правових актів є також те, що в них, як правило, відображені норми різних галузей права, і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин.

Основним джерелом фінансового права є нормативно-правові акти — письмові документи компетентного органу публічної влади, в яких закріплені формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що регулюють фінансові правовідносини.

Серед нормативно-правових актів вишу юридичну силу мають закони— нормативно-правові акти законодавчого органу державної влади, які регулюють найважливіші питання суспільного життя, встановлюють права й обов'язки суб'єктів суспільних відносин та мають вищу юридичну силу. Закони в Україні приймаються виключно Верховною Радою України.

Серед законів найвищу юридичну силу має Конституція України, яка закріплює засади суспільного і державного ладу, якими визначені основні принципи здійснення фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування. На її основі повинні прийматися закони та інші нормативно-правові акти в галузі формування, розподілу й використання публічних фондів коштів, а також укладатися й ратифікуватися міжнародні договори. Конституція України містить норми прямої дії, що слугує гарантією охорони й захисту прав і свобод людини та громадянина.

Джерелами фінансового права є також інші закони, до яких належать закони, в яких відображені саме норми фінансового права і які є переважно джерелами фінансового права (спеціальні закони), наприклад. Бюджетний кодекс. Закони України "Про систему оподаткування", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами" тощо, та закони, які є насамперед джерелами інших галузей права, проте також регулюють окремі питання у сфері фінансової діяльності (загальні закони), наприклад. Закони України "Про місцеве самоврядування", "Про цінні папери та фондовий ринок". Господарський кодекс України тощо. Слід також зазначити, що закони можуть бути кодифікованими і некодифікованими. Серед кодифікованих законів як джерел фінансового права сьогодні діє лише Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні кодифіковані джерела з інших окремих розділів фінансового права, наприклад. Податковий кодекс.

До джерел фінансового права і дотепер слід відносити також чинні Декрети Кабінету Міністрів України, які регулюють сферу фінансової діяльності і за юридичною силою відповідають законам, зокрема Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року. Це зумовлено тим, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних з проведенням ринкових реформ. Верховна Рада тимчасово делегувала низку своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Відповідно до Закону України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" від 18 листопада 1992 року Кабінету Міністрів України було тимчасово делеговано строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання щодо відносин кредитно-фінансової системи й оподаткування. Такі декрети можуть бути змінені або скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

Окрім того, джерелами фінансового права є міжнародні договори України, які містять положення, що відносяться до сфери публічних фінансів, оскільки відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Необхідно наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено Інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

До підзаконних нормативно-правових актів як джерел фінансового права, які видаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання належать наступні акти:

- укази і розпорядження Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів України;

- акти центральних органів виконавчої влади (наприклад, таких як. Міністерство фінансів. Національний банк України, Державна податкова адміністрація тощо);

- акти органів влади Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим), місцевих держави їх адміністрацій, органів місцевого самоврядування, якими регулюються питання місцевого значення в галузі формування, розподілу й використання фондів грошових коштів.

Особливе місце серед джерел фінансового права посідають акти Конституційного Суду України. Адже Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання на всій території України.

Специфічним є статус інших окремих судових актів. Згідно Із положеннями Закону України "Про судоустрій" від 7 лютого 2002 року Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів, а Пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Такі керівні роз'яснення даються в межах повноважень, розраховані на багаторазове застосування та є обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства, у тому числі при розгляді питань, пов'язаних з фінансовою діяльністю.

Окремі вчені вказують на Існування так званих локальних актів в якості джерел фінансового права, які приймаються органами управління підприємств, установ та організацій (статути, положення тощо).

Джерела фінансового права можна класифікувати за різними критеріями: за юридичною силою, за характером норм фінансового права, за властивостями правового регулювання, за територіальною ознакою, за суб'єктом правотворчості, за часом дії, за сферою дії, за формою.