2) Культ особи Мао Цзедуна.

Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю.

Керівництво КНР на чолі з Мао Цзедуном обрало радянську модель побудови суспільства. Досвід Радянського Союзу було запозичено на всіх рівнях.

Після смерті Й.Сталіна Мао Цзедун почав претендувати на першу роль у комуністичному русі. Наприкінці 50-х рр. Китай відійшов від погодженого з СРСР курсу і розпочав форсовану індустріалізацію з метою наздогнати передові країни світу. Цей експеримент з ініціативи Мао Цзедуна було названо «великим стрибком» і розпочато 1958 р.

«Великий стрибок» повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розвинених країн світу. Перед народним господарством було поставлено нездійсненні завдання з різкого збільшення виплавки чавуну і сталі, видобутку вугілля.

У країні почалося масове спорудження примітивних доменних печей, що виплавляли крихкий, непридатний для промислового використання чавун. У цій авантюрі була задіяна праця 100 млн. душ. У той час з’явилося гасло: «Три роки наполегливої праці – 10 тисяч років щастя!»

На селі створювалися «народні комуни», до яких увійшло 90% населення країни. Вони радикально змінили життя китайських селян. 740 тис. кооперативів були перетворені на 26 тис. «народних комун». У власність комун перейшли всі засоби виробництва, усуспільнювалися навіть домашня птиця, посуд тощо. Праця була організована на основі військової дисципліни. Селяни строєм ходили на роботу, спільно харчувалися в їдальні. Здійснювався безплатний розподіл продовольства без урахування кількості та якості праці, було ліквідовано ринки у містах і селах, заборонено торгівлю.

Зрівнялівка остаточно знищила стимули до покращення праці, і замість отримання великого урожаю, на що сподівалися китайські керівники, урожайність у країні різко впала.

«Великий стрибок» закінчився повним провалом. Він обійшовся китайському народові у 100 млрд. юанів. Промислове виробництво скоротилося, господарські зв’язки було порушено, в деяких регіонах почався голод.

На ліквідацію тяжких наслідків «великого стрибка» було витрачено декілька років. Селянам знову дозволялося тримати дрібну худобу і птицю, займатися кустарними промислами і торгувати на ринку.

Але на цей час Мао Цзедун почув критику на свою адресу. У країні в цілому і в партії зокрема виникла реальна опозиція «Великому керманичу». Це змусило китайського лідера почати відкриту і непримиренну боротьбу зі своїми супротивниками.

«Культурна революція». Події 1966-1976 рр. у Китаї, що отримали назву «культурна революція», нічого спільного не мали з культурою. Це була продумана і цілеспрямована акція Мао і його прихильників, спрямована на знищення, аж до фізичного винищування, усіх критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму. Разом із тим, це був закономірний період становлення комуністичної диктатури. Маоісти в іншій формі повторили кривавий досвід СРСР 1930-х рр.

У 1966 р. Пекін несподівано оголосив про початок «Великої пролетарської культурної революції», що повинна була повністю перебудувати життя суспільства і прибрати з дороги «зрадників», що заважали будувати «зразкове комуністичне суспільство» відповідно до вчення Мао.

Розгул насильства і терору. У серпні 1966 р. у Китаї були створені спеціальні каральні органи «культурної революції». Маоісти зробили ставку на молодь. Озлоблені кризою й осліплені цитатниками Мао «червоні охоронці» (аба хунвейбіни; їхні формування складалися із старших школярів і студентів) і «бунтарі» (або цзаофані; їх набирали з молодих робітників), керовані безпосередньо «Великим керманичем» і його найближчим оточенням, громили партійні комітети і міністерства, захоплювали підприємства і вузи, влаштовували показові судилища над «ворогами революції». Хунвейбіни і цзяофани фактично господарювали в містах: вони зривали з перехожих закордонний одяг, голили наголо тих, хто носив модні зачіски, розбивали вітрини магазинів. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книг і платівок, були розграбовані бібліотеки і музеї. «Культурна революція» породила неймовірний хаос і масове насильство.

Усунувши за допомогою молодіжних бандитських формувань своїх ворогів, Мао перестав підтримувати насильство у впровадженні «культурної революції» і наприкінці 1967 р. віддав наказ міністру оборони Лін Бяо взяти під контроль армії ситуацію в країні. Близько 10 млн. молодих людей були відправлені в села на «перевиховання».

Структуру державної влади було зруйновано. Загалом «культурна революція» ще більше погіршила економічну ситуацію в країні. Вона обійшлася Китаєві у 500 млрд. юанів.

Режим особистої влади і культ особи Мао Цзедуна. У квітні 1969 р. відбувся ІХ з’їзд КПК. На ньому Мао Цзедун нарешті домігся повного панування в партії. Його ідеї делегати визнали «вищим етапом у розвитку марксизму-ленінізму», «єдино вірним шляхом для всього людства». Почався другий етап «культурної революції», у ході якого створювався новий механізм управління, повністю підпорядкований інтересам Мао і його соратників. Культ особи Мао був замішаний на традиційному поклонінні перед представниками вищої влади в Китаї, ідеях конфуціанства, чіткій ієрархії та чиношануванні серед партійних, господарських і військових функціонерів. Він досяг свого апогею в останнє десятиліття життя китайського лідера (1966-1976 рр.).

Усе доросле населення майже мільярдного Китаю мало при собі червоні книжечки з указівками великого Мао з усіх питань життя. Мао називали не інакше, як «Червоне сонце» і «Великий керманич». Портрети Мао обов’язково були в будинках китайців, вони заполонили вулиці міст і сіл.

Мао Цзедун для досягнення лідерства в КПК і країні навчився використовувати весь арсенал відомих йому засобів, прикриваючи прагнення до особистої влади закликами до високих ідеалів революції.