Передумови[ред. • ред. Код]

Після фактичної поразки Росії у першій російсько-чеченській війні (див. Хасавюртські угоди), численні російські політичні кола, особливо військові, висловлювали невдоволення результатами Хасав'юртських угод, вважаючи, що «чеченську проблему» не вирішено, а тільки відкладено. Висловлювалися небезпідставні побоювання, що приклад Чечні наслідують і інші національні автономії та народи, які були історично приєднані до Росії силоміць. В той же час незалежність молодої незалежної держави Ічкерія не отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання їїсуверенітету провідними світовими державами та ООН.

З другого боку, на більш широкому тлі політичних та економічних процесів в Росії, «силовий блок» московського чиновництва не влаштовувала ситуація, коли основні економічні важелі капіталістичної приватизації в Росії були зосереджені в руках «сім'ї Єльцина» та бізнес-магнатів («олігархів»), що суперничали з нею.

З третього боку не була знята загроза реставрації влади комуністів (КПРФ) і ліквідація всіх наслідків приватизації. В кремлівських колах зріла змова проти влади власного ставленика силових відомств та ФСБ. Була конче потрібна «невелика та переможна війна», яка б привела Росію де-факто до стану військової диктатури, загальмували демократичні процеси ротації влади, гарантувала збереження підсумків первинної приватизації в Росії для сім'ї Єльцина та центрального московського чиновництва. На цю роль були випробувані колишні високопосадові чекісти Євген Примаков, Сергій Степашин, міністр МВС Володимир Рушайло та надійшла черга Путіна. На відміну від попередніх кандидатур Путін був найбільш компромісної фігурою, який гарантував недоторканість Єльцина від майбутнього судового переслідування та був згодний на воєнні авантюри^{[Джерело?]}.

Білет 22

1) НСДАП (Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини) на чолі з Адольфом Гітлером.

Ідеологія партії спиталась на чотири підвалини:

націоналізм, расизм, антисемітизм, антикомунізм.

На відміну від фашистів, нацисти наголошували не на державі, а на нації.

1925-1927 рр. були періодом коли відбулася консолідація націонал-соціалістів.

У серпні 1927 р. в м. Нюрнбергу було проведено свято на честь НСДАП. Зібралося 30 тисяч нацистів, які були одягнуті в єдину уніформу коричневого кольору.

У квітні 1927 р. А.Гітлера було запрошено на зустріч із 400 підприємцями Руру. Після цього він та його партія регулярно фінансувалися великими промисловими корпораціями та банками.

1. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер.

Економічна криза 1929 – 1933 рр. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння.

Причини встановлення фашистської диктатури:

1. Економічна криза:

- промислове виробництво скоротилося на 44%

- кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік

- реальна заробітна плата знизилася на 25-40%

- кілька тисяч дрібних підприємств розорилися.

2. Зростали соціальні суперечності під час економічної кризи, а тому

посилилися прагнення до сильної влади, здатної навести порядок в країні.

3. Неспроможність правлячих кіл Німеччини керувати країною парламентськими методами.

4. Слабкість Веймарської республіки.

5. Відсутність єдності серед партій «веймарської коаліції».

6. Більшість населення була не задоволена умовами Версальського миру і мала

антиреспубліканські настрої.

З цього негайно скористався А.Гітлер, закликавши до рішучих дій.

В листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу.

КПН дістала 6 млн. голосів,

СДПН - 7,2 млн. голосів,

НСДАП - 11,7 млн. голосів.

Склалася ситуація, коли дві великі ліві партії Німеччини, об’єднавшись, могли б протистояти нацистам, але глибокі розбіжності між ними не дозволили цього зробити.

30 січня 1933 р. президент П.Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (керівником уряду).

Адольф Гітлер (1889-1945, справжнє прізвище Шикльгрубер) – німецький політичний діяч. Народився в австрійському місті Бранау в родині чиновника митниці. Вищу освіту не здобув.

З початком Першої світової війни поїхав до Німеччини й вступив до війська. Зі званням капрала та двома Залізними Хрестами по війні він виявився нікому не потрібним. Вірив у те, що німецька армія зазнала поразки через зрадництво євреїв і комуністів.

З 1921 р. – лідер НСДАП. З 1933 р. – канцлер, з 1934 р. – президент і прем’єр-міністр.

Наклав на себе руки 30 квітня 1945 р. за кілька днів до поразки Німеччини у Другій світовій війні. Міжнародним трибуналом у Нюрнбергу за злочини проти людства визнаний воєнним злочинцем.

Трагедія Німеччини полягала в тому, що нацисти доступилися до влади в законний, конституційний спосіб.

28 лютого 1933 р. вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Використавши провокацію, каральні органи нацистів почали масові арешти. КПН було офіційно заборонено.

22 липня гітлерівці звинувативши СДПН «у зрадницьких діях проти Німеччини та її законного уряду», оголосили про розпуск партії.

Було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлерові надано необмежені повноваження.

В серпні 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання «фюрер» (вождь) та «рейхсканцлер».

Отримавши владу фашисти почали запроваджувати «новий порядок».

Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору – державна таємна поліція (гестапо),

штурмові загони (СА); охоронні загони (СС); служба безпеки (СД).

2) Чехословацька криза («Празька весна») — період демократичних перетворень у Чехословаччині в 1968 р. У зв'язку з наростаючим спадом в економіці й придушенням інакомислення в компартії Чехословаччини виникла реформістська течія, головним лозунгом якої стала побудова «соціалізму з людським обличчям». У січні 1968 р. був зміщений президент ЧССР і перший секретар ЦК КПЧ А. Новотний. Лідером компартії був вибраний представник ліберального крила компартії А. Дубчек, президентом Чехословаччини став Л. Свобода. У квітні була опублікована програма компартії Чехословаччини, в якій проголошувався курс на демократичне оновлення соціалізму, передбачалися обмежені економічні реформи. Цей період розвитку Чехословаччини увійшов в історію під назвою «празька весна». До участі в управлінні державою стали притягуватися представники інших партій і рухів, була відмінена цензура, признавалося право на існування опозиції. При цьому, на відміну від подій в Угорщині 1956 р., у Чехословаччині зберігалися громадянський мир і згода. Радикальні зміни у Чехословаччині викликали надто негативну реакцію з боку керівництва СРСР. У липні керівники компартій СРСР, Болгарії, Угорщині, НДР і Польщі попередили лідерів Чехословаччини, що реформи, які проводяться ними, чреваті «контрреволюцією». На радянсько-чехословацькій зустрічі, що проходила з 29 липня по 2 серпня в Чієрна-над-Тисою, радянське керівництво зажадало від Дубчека згорнути процес реформ. Але, оскільки політичний тиск не дав результатів, 21 серпня на територію Чехословаччини були введені війська 5 країн — членів Варшавського договору. Керівництво КПЧ було фактично заарештовано і доставлено в Москву. За підписаною там угодою на території Чехословаччини розміщувалися радянські війська. Після повернення до Праги Дубчек протягом деякого часу зберігав свій пост, але поступово він і його прихильники були відчужені від влади. Почалося чищення лав КПЧ. Надалі багато реформаторів і представників творчої інтелігенції змушені були емігрувати. Насильно перервана «празька весна» поклала край будь-яким ілюзіям відносно можливого реформування соціалізму як системи. Весь демократичний світ, включаючи його ліві сили, рішуче засудив вторгнення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину. 25 серпня в Москві на Красній площі на захист «празької весни» група дисидентів, що складалася з восьми чоловік, провела демонстрацію під лозунгом «за нашу і вашу свободу».