3) Нацистський "новий порядок" у Європі

Ще задовго до початку війни Гітлер не приховував своїх планів встановлення "нового порядку", який передбачав територіальний переділ світу, поневолення незалежних держав, винищення цілих народів, встановлення світового панування.

Крім народів Австрії, Чехословаччини й Албанії, які стали жертвами агресії ще до початку війни, на літо 1941 р. фашисти окупували Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург, значну частину Франції, Грецію та Югославію. Німеччина одержала під свій контроль величезний геополітичний простір. Азіатський союзник Гітлера - мілітаристська Японія - окупувала деякі райони Китаю та Індокитаю.

"Новий порядок", що спирався на багнети, підтримували і профашистські елементи окупованих країн - колабораціоністи.

До складу Рейху були включені Австрія, Судетська область Чехословаччини, Сілезія і західні області Польщі, бельгійські округи Ейпен і Мальмеді, Люксембург, французькі провінції Ельзас і Лотарингія. Від Югославії до Рейху відійшли Словенія, Штірія. Ще до війни була створена маріонеткова Словацька держава під егідою фашистської Німеччини, а Чехія і Моравія перетворені на фашистський протекторат.

Значні території дістали і союзники Гітлера: Італія - Албанію, частину Франції, Греції, Югославії; Болгарія контролювала Добруджу, Фракію; до Угорщини відійшли землі від Словаччини, Чехії, Румунії та Югославії.

Як правило, в окупованих країнах формувалися маріонеткові уряди з колабораціоністських елементів. Проте не скрізь вдавалося створити такі уряди. Так, у Бельгії та Голландії агентура німецьких фашистів була досить слабкою для утворення таких урядів. Після капітуляції Данії її уряд слухняно виконував волю окупантів. З деякими "союзними" державами (Болгарія, Угорщина, Румунія) були встановлені фактично васальні відносини. Вони за безцінь збували в Німеччину свою аграрну продукцію і сировину в обмін на дорогі вироби промисловості.

У подальшому держави фашистського блоку мали намір змінити тогочасний розподіл колоніальних володінь: Німеччина прагнула повернути собі англійські, бельгійські та французькі колонії, які втратила після поразки у Першій світовій війні, Італія - заволодіти Середземномор'ям і Близьким Сходом, а Японія - встановити контроль над усією Південно-Східною Азією та Китаєм.

Найбільш антилюдяний фашистський "порядок" встановлювався в країнах Східної та Південно-Східної Європи, оскільки слов'янським народам передбачалася участь рабів німецької нації. Відповідно до імперської політики більшість робіт, що є простими, другорядними, примітивними, мала виконуватися не німцями, а виключно особами, які були так званими допоміжними народами (наприклад слов'яни). Керуючись цим принципом, нацисти вивозили до Німеччини на рабську працю тисячі людей. На травень 1940 р. у Німеччині перебувало 1,2 млн іноземних робітників, у 1941 р. - 3,1 млн, у 1943 р. - 4,6 млн.

З літа 1942 р. нацисти в усіх окупованих країнах перейшли до масового і систематичного знищення євреїв. Люди єврейської національності повинні були носити розпізнавальні знаки - жовту зірку, їм було закрито доступ у театри, музеї, ресторани і кафе, вони підлягали арештам, відправці в табори смерті.

Нацизм як ідеологія був відвертим, цинічним запереченням усіх прогресивних цінностей, що виробило людство за свою історію. Він насаджував систему шпіонажу, доносів, арештів, катувань, створював жахливий апарат репресій та насильства над народами. Або змиритися з цим "новим порядком" у Європі, або стати на шлях боротьби за національну незалежність, демократію і соціальний прогрес - така була альтернатива, що постала перед народами окупованих країн.

Варіант 19

1) Індустріалізація – створення важкої промисловості (машинобудування, металургія, енергетика тощо) та інших галузей крупного машинного виробництва.

Індустріалізація – це процес створення важкої промисловості, необхідної для перебудови всього народного господарства на базі передової машинної техніки; прискорений розвиток промисловості з метою забезпечення обороноздатності країни.

У 20-ті роки радянська Росія продовжувала відставати в промисловому розвитку від країн Заходу (наприклад від США – на 50 років).

Причини індустріалізації:

• значне економічне відставання СРСР від країн світу;

• необхідність технічного переозброєння основних галузей народного господарства країни;

• необхідність створити потужний військово-промисловий комплекс;

• потреба необхідної техніки (машин, тракторів тощо) для проведення колективізації;

• намагання сталінського керівництва перейти до побудови соціалізму, складовими якого були: індустріалізація, колективізація, культурна революція.

Джерела індустріалізації

Наслідки індустріалізації

1. Націоналізація промисловості. 2. Збільшення податків. 3. Використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в’язнів. 4. Колективізація с/г. 5. Значне збільшення виробництва спиртних напоїв. 6. Продаж промислових товарів за демпінговими цінами. 7. Безконтрольний випуск державою грошей, в результаті чого їх реальна вартість різко впала.

Позитивні наслідки: - СРСР перетворилася з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну; - за обсягами промислово виробництва радянська країна вийшла на друге місце в світі; - в економіці СРСР були створені нові галузі, введено до ладу багато промислових гігантів (Дніпрогес, Турксиб, тракторні заводи в Харкові, Челябінську, автозаводи в Москві та Нижньому Новгороді, Магнітогорський металургійний комплекс та ін..) Негативні наслідки: - підірвано сільськогосподарське виробництво; - відбулося скорочення виробництва в легкій та переробній галузях промисловості; - сталася ізоляція радянської економіки від світової; - відбулося загальне одержавлення засобів виробництва; - посилилася централізація в управлінні економікою; - утвердилися командно-адміністративні методи управління; - падіння реальної вартості карбованці, що призвело до підвищення цін; - проведення індустріалізації не привело до піднесення матеріального становища трудящих.

У 1926 р. ВКП (б) проголосила курс на те, щоб «наздогнати і перегнати» країни Заходу за економічними показниками. Цього результату мало бути досягнуто під час виконання п’ятирічних планів. До початку Другої світової війни відбулося дві п’ятирічки (1928-1932 рр. – перша, 1933-1937 рр. – друга) виконання третьої (1938-1942) перервала війна.

Під час п’ятирічок їхні плани неодноразово змінювалися у бік підвищення показників, проте країні бракувало сил виконати навіть нижчі завдання. Причини невдач влада пояснювала протидією «шкідників» та інших «ворогів народу». Над ними влаштовували показові судові процеси, звинувачуваних змушували обмовляти себе та інших, часто навіть незнайомих їм, людей.

Так, у 1928 р. був проведений так званий «шахтинський процес» над «шкідниками» у вугільній промисловості, з яких 5-х засудили до розстрілу, а 6 отримали по 10 років ув’язнення.

Умови праці були дуже тяжкими, адже багато об’єктів зводилися в тундрі, відкритому степу; бракувало техніки, житла, найнеобхідніших продуктів тощо.

У СРСР також широко застосовувалися найрізноманітніші методи примусу, як-то: запровадження паспортного режиму, невиправдано жорсткі методи боротьби з порушниками трудової дисципліни тощо. Також використовувалася праці в’язнів ГУТАБу (Головне управління трудових таборів і трудових поселень). Політичні та кримінальні в’язні видобували до 50% золота і хромонікелевих руд, понад 30% платини й деревини. В’язні збудували міста Ангарськ, Магадан, Норильськ та інші, Біломорсько-Балтійський канал та канал Москва-Волга, спорудили тисячі кілометрів залізниць та автошляхів.

Хоча Радянському Союзу й не вдалося досягти запланованого, проте результати перших трьох п’ятирічок були вражаючими.

Наприкінці ІІ п’ятирічки до ладу вступили 4500 нових підприємств, а валова продукція зросла в 2,2 рази. На початку ІІІ п’ятирічки промисловість у цілому стала прибутковою, а СРСР за обсягами виробництва посів друге місце у світі після США, значно поступаючись західним країнам за рівнем життя людей. За ці успіхи було заплачено дорогу ціну, насамперед селом.

2) Другий фронт — умовне найменування в Другій світовій війні сухопутних бойових дій після висадки союзників (військ Британської імперії та США) у Франції 6 червня1944 року.

Комуністичною пропагандою в СРСР під час Другої світової війни, а, пізніше, у радянській, і, так само, нині — в російській, історіографії термін «Другий фронт» прив'язувався до запропонованої керівництвом СРСР висадки значних військових сил союзників у Північній Франції. Бойові ж дії Великобританії та Франції від вересня 1939 року, а США — від грудня 1941 року проти Третього Рейху , а саме дії союзників в Італії, Північній Африці, Битва за Британію і взагалі — у районі Атлантики та Середземного моря — радянською стороною не вважалися «Другим фронтом».

Й. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.

Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні 1943 р. починається процес розробки детального плану висадки військ союзників на континентальній частині Європи. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. визначила, що най важливішими операціями 1944 р. мають стати вторгнення на північ Франції в Нормандію («Оверлорд») і на південь Франції («Енвіл»). Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Д. Ейзенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Єв­ропі Б. Монтгомері й схваленим Д. Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.

Головних напрямків було два: на схід, у район Рура, і на південь з метою об'єднатися з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції.

Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист Атлантичного валу — оборонних споруд, розташованих уздовж морського узбережжя Франції.

Німецька система оборони Атлантичний вал простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі уздовж Середземноморського узбережжя Франції (понад 2 тис. км). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн. осіб), які підтримувалися 15 тис. літаків і 1 тис. кораблів.

Німецьке угруповання в районі висадки нараховувало 526 тис. солдатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних

На світанку 6 червня 1944 р., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Першими висадилися 200 тис. солдатів угруповання військ союзників, Тик було відкрито Другий фронт у Європі.

Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. їхні втрати становили майже 5 тис. осіб, Особливо постраждали повітрянодесантні частини.

Невдовзі війська союзників звільнили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез - Аржантан.

Виконання союзниками плану «Енвіл» по висадці десанту на півдні Франції довго відкладалося. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десант висадився в районі Сен-Тропеза і Канн.

У тилу німців діяли багатотисячні загони партизанів (макі). Після як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот гнув вихід до моря, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли слідом за американськими, що рухались у напрямку іа. Звільнивши Діжон, французи з'єдналися з американською сю. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) ущент розгромили німецьке угрупування (у полон було взято 47 тис. солдатів).