ПРОГРАМА

соціально-перетворювальної роботи соціального педагога по роботі з дітьми

з делінквентною, девіантною поведінкою

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Сучасна школа має багато проблем, і найболючіша серед них - зростаючі труднощі у вихованні дітей і підлітків, збільшення кількості асоціативних проявів у поведінці, правопорушень, злочинів. Кількість дітей групи ризику різко зросло. Актуальність проблеми поглиблюється з частішими проявами грубості у ставленні до вчителів, батьків та однолітків, недисциплінованості на уроках, прогулів, крадіжок, хуліганства, дитячого алкоголізму.

За останні роки у зв'язку із кризою нашого суспільства інтерес до проблеми відхиленої поведінки значно зріс, що обумовило необхідність більш ретельно дослідити причини, форми, динаміку асоціальної поведінки, пошук більш ефективних засобів соціального контролю превентивних, профілактичних, корекційних, реабілітаційних тощо.

Мета дослідження: аналіз проблеми девіантної поведінки підлітків та пошук ефективних методів її корекції та терапії.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

1) з'ясувати стан проблеми девіантної поведінки підлітків у психолого-педагогічній теорії та освітній практиці;

2) з'ясувати причини девіантної поведінки у різних психологічних напрямах;

3) визначити найпоширеніші типи та форми девіантної поведінки в підлітковому віці;

4) розробити і апробувати програму занять з метою корекції девіантної поведінки підлітків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. А. Егоров, С. Ігумнов зазначають, що девіантною називається стійка поведінка особистості, що відхиляється від найважливіших соціальних норм, і спричиняє реальну шкоду суспільству чи самій особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією.

Існує декілька підходів до визначення девіантної поведінки.

Соціальний (соціально-правовий) підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. Відповідно до нього, девіантною є будь-яка поведінка, яка є небезпечною для суспільства. Наголос робиться на соціально схвалюваних стандартах поведінки, безконфліктності, конформізмі, підпорядкуванні особистих інтересів суспільним. При аналізі поведінки, що відхиляється, соціальний підхід орієнтований на зовнішні форми адаптації й ігнорує індивідуальну гармонійність, пристосованість до самого собе, схвалення себе і відсутність так званих психологічних комплексів і внутрішньоособистих конфліктів.

З юридичної точки зору, поняття «поведінка, що відхиляється» включає в себе всі дії, що суперечать прийнятим на даний час правовим нормам і заборонені під загрозою покарання.

Щодо підлітків, то поняття «поведінка, що відхиляється» зазвичай ототожнюється з поняттям «дезадаптація», проявами якої є знижена успішність, хронічна чи виражена неуспішність в життєво важливих сферах (сім'ї, міжособистісних стосунках, здоров'ї), конфлікти з законом, ізоляція.

Досвід співпраці з педагогами та учнями дозволяє говорити про наступні найбільш поширені поведінкові відхилення, що поєднуються з шкільною дезадаптацією: дисциплінарні порушення, прогули, агресивну поведінку, куріння, хуліганство, регулярне вживання психоактивних речовин (алкоголь, наркотики), сексуальні девіації, бродяжництво, скоєння злочинів. Останнім часом спостерігається поява нових форм девіантної поведінки, пов'язаних з комп'ютерними іграми та релігійними сектами.

Психологічний підхід на відміну від соціального розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньоособистісним конфліктом, деструкцією і саморуйнуванням особистості. Тобто, суттю девіантної поведінки слід вважати блокування особистісного зростання і навіть деградацію особи, що є наслідком, а іноді і метою поведінки, що відхиляється. Девіант, відповідно до даного підходу, усвідомлено або неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, позбавити себе унікальності, не дозволити собі реалізувати наявні завдатки.

Профілактика. Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності профілактичної роботи набула останнім часом особливо гостру актуальність у зв'язку з тенденцією, що позначилася в країні, зросту злочинності, і особливо злочинності неповнолітніх. Росте число тяжких, особливо жорстоких злочинів, росте організована злочинність, у яку усе більше втягується молодь.

Разом з тим, важливо підкреслити, що в сучасних умовах повинні принципово мінятися підходи до організації профілактичної роботи, для того, щоб від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги родині, підліткові, допомозі, заснованої на вивченні особистості неповнолітнього правопорушника, умов його сімейного й суспільного виховання. Така робота може вестися в успішно лише в тісній взаємодії всіх соціальних інститутів і вимагає глибоких спеціальних психіко-педагогічних знань.

Профілактика девіантної поведінки припускає систематично здійснюваний, цілеспрямований попереджувальний вплив на окремих осіб, що ведуть антигромадський спосіб життя, із метою попередження злочинів і інших асоціальних проявів.

Підліткам з делінквентною поведінкою насамперед потрібна допомога в соціальній адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральними нормами і цінностями, соціальна підтримка.

Основний суб'єкт реабілітації – соціальний педагог, здатний здійснювати перераховані вище функції і надавати психологічну допомогу підліткам дітям, якщо відкидаються у формальних колективах.

Реабілітація припускає: по-перше, виявлення причин деформацій у розвитку дітей і підлітків, пошук засобів і способів їхнього усунення, зміни середовища в інтересах дитини; по-друге, побудова адекватного процесу виховання, що сприяє розвиткові нормальної особистості.

Прискорення причин психологічної кризи неповнолітніх може бути досягнуто тільки при корінному оздоровленні суспільства (економічному, соціальному, духовному), що гарантує захист прав та інтересів дітей і підлітків, а також такій зміні в системі виховання, що забезпечувало б оптимальні умови саморозвитку особистості, орієнтованої на загальнолюдські цінності.

Основним принципом системи реабілітації є забезпечення пріоритету виховання і захисту прав та інтересів дітей перед вимушеними заходами їхнього перевиховання й реадаптації.

У виховній роботі з важковиховуваними підлітками головною ланкою повинен стати принцип «зроби себе сам» на основі загальнолюдських цінностей. Перехід до самовиховання, до самостійності особистості повинний і може стати природним способом задоволення потреби підлітків у самостійності й самоствердженні.

Тільки самостійна праця, що має для підлітка особистісний зміст, може змінити його систему потреб, переорієнтувавши її із споживання на творення. Гуманізація відносин суспільства і психічних можливостей до самостійної трудової діяльності й участі в житті суспільства.

Розглядаючи злочинну поведінку не як відхилення (або не тільки як відхилення), а як різновид соціальної поведінки, необхідно створювати такі умови в суспільстві, що робили би злочини соціально, а частково й економічно не престижні і невигідні (наприклад, великі штрафи, суспільна думка, що засуджує протиправну поведінку таких людей і возвеличення людини праці, забезпечує можливості через роботу задовольнити свої інтереси, підтримувати свій психологічний і соціальний статус, добре заробляти і т.д.).

Для покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з девіантними підлітками можна використовувати програми примирення – це нова технологія роботи з девіантними підлітками. Більшість педагогів не настільки наївні, щоб думати, що страх перед покаранням утримає тяжких підлітків від нових правопорушень чи інших негативних ситуацій. Тому необхідно шукати інші способи роботи з ними. Це не значить, що потрібно звільнити юного порушника від відповідальності. Навпаки, ми повинні допомогти йому навчитися брати на себе відповідальність за свої вчинки. Цього можна досягти за допомогою програм примирення. Підлітки часто потрапляють в складні та небезпечні ситуації, вступають у конфлікти, які можуть приводити до серйозних наслідків. З таких ситуацій підлітку тяжко вийти самому – не легко впоратися з наслідками, загладити свою провину. Тому їм необхідна допомога, яку надає програма примирення. Програма примирення – це переговори між учасниками конфлікту. Такі переговори дозволяють людям обговорити ситуацію та знайти вихід з конфлікту. Переговори повинен вести спеціально підготовлений ведучий, який нікого не звинувачує і не виправдовує – тобто він займає нейтральну позицію, допомагає сторонам краще зрозуміти одне одного і домовитися. Програми примирення дозволяють розв’язати конфліктні ситуації, компенсувати збитки постраждалій стороні, якщо це необхідно, нести відповідальність за скоєний проступок перед постраждалою стороною, сприяють налагодженні діалогу, підтримують конструктивний спосіб вирішення проблем.

Аналогічні програми практикуються в усьому світі уже більше тридцяти років, але тільки нещодавно вони з’явилися в Україні. Практика показала, що приблизно 70% програм примирення закінчуються успіхом: підписується примирювальний договір, між конфліктуючими сторонами встановлюються рівні відносини, винуватці відшкодовують збиток постраждалим. Підлітки вчаться домовлятися і не повторювати скоєних помилок.

При роботі з девіантними підлітками соціальні педагоги, психологи та інші спеціалісти повинні вміти прислухатися до підлітка, не лише сухо застосовувати, методики чи технології, а потрібно ще вміти налагоджувати контакт, якщо у підлітка виникне довіра, і він відчує, що з ним спілкуються, на нього звертають увагу він зможе почувати себе більш простіше та бути відкритим до плідної співпраці. При проведенні реабілітаційно-педагогічної роботи з такими підлітками потрібно перш за все виявити причину такої поведінки, адже частіше за все коріння може сягати якихось сімейних проблем. Як правило, це діти з малозабезпечених сімей, з проблемних сімей, але на сьогоднішній день спостерігається тенденція, що навіть і в добре забезпечених і ззовні благополучних сім’ях можуть бути підлітки з девіантною поведінкою, частіше всього причиною цього є не достатній прояв уваги з боку батьків чи то вчителів, тобто байдужість по відношенню до підлітка.

Форми корекційної, соціально-перетворювальної роботи з дітьми девіантної поведінки

Щоб обрати метод або методику впливу на дитину з асоціальною поведінкою, необхідно провести діагностичну роботу щодо виявлення її причин.

Орієнтовні напрямками діагностики, які можна використовувати окремо, або в комплексі. Для цього можна використовувати такі методики:

• діагностичні матеріали, які використовуються в експерименті В. Киричука;

• проективна методика ТАТ, Люшер, Розенцвейг;

• методика вивчення рівня пізнавальної активності,

• вивчення мотиваційної спрямованості;

• виявлення типу темпераменту дитини за методикою Айзенка,

• обстеження рівня суб’єктивного контролю,

• визначення рівня інтелектуального розвитку за Равеном, Кетелом, ШТРР, Амтхауером або Векслером.

У співбесіді із батьками, вчителями та самою дитиною потрібно зібрати якнайбільше інформації про:

• її захоплення в позаурочний час,

• референтну групу з якою дитина спілкується;

• захворювання, які перенесла дитина.

Зібрана інформація повинна допомогти виявити причини девіантної поведінки дитини.

Форми корекційної роботи з дітьми девіантної поведінки:

• індивідуальні: ігротерапія, робота з малюнками, корекція через творчість дитини, індивідуальні бесіди з дитиною;

• групові: тренінги в межах програм «Рівний-рівному», «Діалог»; рольові ігри та вправи на зменшення агресивності, тривожності, гіперактивності; проведення виховних годин в формі тренінгу за сценаріями, які пропонуються програмою «Психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості учня»; організація спільних позаурочних заходів з батьками (турпоходи, відвідування музеїв, вечори поезії, спортивні змагання, КВК тощо

Тематичний план

Дата	Назви тем занять	Кількість занять
	Соціально-перетворююча робота
	Шкідливі звички	1
	Шкідливі звички	1
	Шкідливі звички	2
	Незнання закону не звільняє від відповідальності	1
	Шкідливі звички, незнання закону не звільняє від відповідальності	3
	Шкідливі звички	1
	Незнання закону не звільняє від відповідальності	1
	Норми поведінки	1
	Шкідливі звички	2
	Діагностична робота
	Анкета на виявлення агресії	1
	Тест на виявлення вольового потенціалу	2
	Дослідження рівня суб’єктивного контролю	1
	Дослідження рівня суб’єктивного контролю	1
	Виявлення неформальних молодіжних об’днань	1
	Виявлення неформальних молодіжних об’днань	1
	Виявлення неформальних молодіжних об’днань	1