Інтерв’ю з керівником музею етнографії «Україно,краю рідний» Сорочинською н.М.

Коли нам запропонували взяти інтерв’ю про якусь справу, яка б зацікавила читачів, я вирішила це зробити у Криворізькій загальноосвітній школі 1-3 ступеню №90. Це школа, де я розпочинала своє навчання з 1 по 4 клас. Тим паче, я знаю, що тільки в цій школі з усіх шкіл міста є 2 зразкових музея – музей бойової слави та музей етнографії. Пропоную познайомитись з одним з них – музей етнографії «Україно, краю рідний». Отже, я зустрілася з керівником цього музею – вчителем української мови і літератури – Сорочинською Н.М.

- Скажіть , будь ласка, Ніно Миколаївно, мене цікавить, насамперед, таке питання: чому виникла ідея організації музею та ще й у російськомовній школі?

- Наш музей «Україно,краю рідний» існує вже 27 років. У той час, коли його вирішили організовувати, працювало директором школи Данішевська Т.Ф. Вона дуже ідейна людина і вносила багато новинок у розвиток школи. І ось одну з своїх ідей Тамара Федорівна втілила у життя. Наша школа російськомовна, але ми шануємо традиції українського народу. Діти завжди цікавилися історією українського народу, традиції підтримувалися і вивчалися на уроках українознавства. Так і виникла ідея створити музей українського побуту, щоб діти мали змогу наочно знайомитись з історією України , рідного міста, побачивши українську хату, подвір’я, господарське приладдя. Робота розпочалася перед шкільними канікулами. Дітям,вчителям, усім працівникам школи було запропоновано зібрати якомога більше експонатів. Діти їздили до бабусь та дідусів, до своєї рідні по селам і привезли у школу багато матеріалів. Це були вшиті рушники, сорочки, ткані, ряднинки, рубель, ткацькі станки, самовари, глечики, лампадки, ікони тощо. Взагалі ентузіазм при утворенні музею був дуже високим. Експонати везли майже з усієї України. Та за дуже короткий проміжок часу була зібрана унікальна колекція предметів українського побуту, куди входили експонати, починаючи з середини 18-го століття. Нині музей налічує близько 1000 експонатів, які постійно поповнюються. За останні 3 роки до фондів музею надійшли нові зразки глиняного та дерев’яного, вироби з металу, залізні праски, вироби з оригінальним петриківським розписом тощо.

- Зрозуміло, дякую за змістовну відповідь. Але ж ці експонати треба було десь розмістити і систематизувати. Хто ж займався питанням оформлення музею?

- Так, це робили шкільні спеціалісти на чолі з директором школи. Це вчителі трудового навчання, малювання, випускники минулих років і звичайно, дизайнери.

- Мабуть, треба було зробити макет української хати, щоб розмістити ці експонати?

- Так , робота розпочалася зі створення подвір’я, де стояла справжня криниця із колодязним журавлем. На подвір’ї є гарба, деревний плуг, залізний серп,ціп, яким молотили зерно, давні граблі. Є на подвір’ї і стара дідівська кузня, в якій виготовляли сокири, мотиги, лопати. На подвір’ї також бачимо справжню бричку, тин, муляжі кавунів, соняшників, глечики. Все це як у справжньому українському селі. Переступивши поріг хати, бачимо велику українську піч, яку виготовляли батьки учнів 10-тих класів. Піч розфарбована в українському стилі, внизу якої на полицях стоять горщики й макітерки. Поряд пічне приладдя: рогач та кочерга. Біля печі дерв’яна шафа, на полицях якої – глечики, самовар , старовинний ліхтар, праски, ваги, паганці, плетені кошики. З іншого боку печі стоїть стародавній ткацький станок. Поряд ліжко, яке виготовили теж батьки учнів 10-тих класів, на якому подушки та простирадла з вишивкою. Біля ліжка – дитяча колисочка. Поруч скриня з сорочками, дерев’яні полиці з глиняними виробами. І, звичайно, іконостаз з лампадкою, прикрашений рушниками. Посеред хати стоїть стіл з лавками, покритими самотканими ряднинками. Поряд манекени господаря та господині хати в позаминулому сторіччі, одягнені у вишиті сорочки.

- Дуже цікаво було почути вашу розповідь, Ніно Миколаївно, побачивши все це. Але після того часу, коли було створено музей, пройшло вже багато років і , мабуть, він поповнювався новими експонатами, тобто розвиток музею продовжувався?

- Так, дійсно, коли ми поповнили українське подвір’я і хату експонатами, ми стали збільшувати кількість залів , які включає в себе музей.

- Як же називається зал, який розміщено в кабінеті історії?

- Це зал українського козацтва, відкриття якого було ідеєю вчителя історії. Допоміг йому втілити цю ідею вчитель малювання, який разом з учнями, що відвідували художню школу, намалював портрети усіх українських гетьманів і історію українського козацтва у картинах. Другий зал – це історія нашої рідної школи, яка доступна вивченню кожному учневі , бо розташований у рекреації, де діти проводять вільний час під час перерви.

- Розумію, що учням там цікаво знайомитися з матеріалами?

- Дійсно, бо тут є унікальні фотографії вікової давності, де учні можуть знайти фото свої бабусь чи дідусів, які теж навчалися у цій школі. Дякуючи талановитому вчителю малювання було відкрито зал мистецтв, у якому розміщено картини талановитих учнів та вчителів, присвячені рідній державі.

- Дуже цікаво почути, як таки багатий матеріал використовується у роботі школи?

- Перш за все, хочеться сказати, що на базі нашого музею проводяться уроки з українознавства, історії, української літератури , обслуговуючої праці, образотворчого мистецтва тощо. Крім того , там проводяться екскурсії не першим поколінням юних екскурсоводів.

- Можливо, на базі вашого музею працюють якісь угрупування?

- Так, ось уже 5 років на базі етнографічного музею був організований гурток «Народні витоки», що працює й до сьогодні. Його учасники ведуть пошукову діяльність, беруть участь у районних та міських конкурсах народознавчого напрямку. Також була продовжена спільна робота з учителями технічної праці з облаштування експозиції «Сучасна творчість».

- Ніно Миколаївно, скажіть , будь ласка, а чи знають про ваш музей за межами школи?

- Звичайно, його відвідало за звітний період (2011-2014 рр.) близько 2370 чоловік: учні нашої школи, учні шкіл Довгинцівського , Інгулецького, Саксаганського районів у місті, студенти Криворізького державного педагогічного університету, жителі мікрорайону, учні та вчителі з міст Миколаєва, Павлограда, П’ятихатки, Нікополя, Дніпропетровська, Новомосковська, з селища Чаплинка Херсонської області, а також делегацій навіть з інших держав.

- А чим ще ви зацікавлюєте дітей, використовуючи матеріали з музею?

- На базі нашого музею працює гурток народних інструментів «Веселі козачата», який відвідують учні різного віку. Слід відмітити, що унікальну колекцію інструментів було зібрано силами батьків та учнів. Цей ансамбль приймає участь у всіляких конкурсах і майже кожного разу займає призові місця у районі та місті. Змінюються покоління дітей у цьому ансамблі, але є незмінним його керівник Глушко Н.С., закохана у своє діло.

- Дійсно, ваш музей зацікавив і мене. А чи відмічено його роботу якимись нагородами?

- Найвищими нагородами є ті, що ось уже 8 років музей носить звання зразкового і має грамоту Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради. Наш музей має звання кращого у районі та місті. Крім того, він входить в десятку кращих музеїв України.

- Я бачу, Ніно Миколаївно, що ви з такою любов’ю розповідали мені про музей , яким керуєте і я змогла відчути це тепло під час розмови з вами.

- Так, дійсно, адже музей – це частинка мого серця тому, що я працюю у цій школі багато років і це наша спільна справа. Мені особисто музей дуже допомагає у моїй роботі.

- Велике дякую, Ніно Миколаївно, за цікаву співбесіду. Відвідавши музей особисто , я змогла переконатися, що тут зібраний дуже багатий матеріал. Що ви можете на останок передати читачам?

- Ми пропонуємо приїхати до Кривого Рогу та побачити все це на власні очі і послухати цікаву розповідь наших екскурсоводів.

- Я приєднуюсь до слів Сорочинської Н.М. і пропоную усім бажаючим відвідати зразковий етнографічний музей «Україно, краю рідний» у КЗШ №90 м. Кривого Рогу.

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка