8. Арешт майна (статті 170-175 кпк) - захід забезпечення кримінального провадження,

суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого

або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану

діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно

небезпечне діяння, можливості відчужувати1 певне його майно, а також розпоряджатися2

будь-яким чином таким майном та використовувати3 його у випадку, коли неза-

стосування таких заборон може призвести до зникнення, втрати або пошкодження

відповідного майна або до настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному

провадженню.

Арешт майна завжди пов’язаний із обмеженням можливості особи відчужувати

майно (заборона відчуження). В окремих випадках він також може передбачати і обмеження

можливості розпорядження будь-яким чином таким майном та користування

ним (коли, зокрема, в результаті його використання втрачаються корисні властивості

речі, наприклад, якщо річ споживча або користування майном може викликати істотне

зниження його вартості, продовження протиправної діяльності підозрюв, обвин, інше порушення прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, інших осіб).

Мета арешту майна обумовлена функціональним призначенням цього заходу

в системі кримінальної процесуальної діяльності і полягає у забезпеченні кримінального

провадження шляхом: 1) збереження доказів і створення належних умов для можливості здійснення правосуддя; 2) забезпе цив позову; 3) забезпечення можливої конфіскації майна.

Предметом арешту майна може бути нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної

власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді,

цінні папери, корпоративні права (ч. З ст. 170 КПК). Відповідно до цивільного

законодавства України нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані

на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та

зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК). Рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати

у просторі (ч. 1 ст. 181 ЦК). Майновими правами інтелектуальної власнос1 ті є: 1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне

право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне

право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної

власності, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної

власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 424 ЦК). До розрахункових документів,

за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, належать:

акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселі, інкасові

доручення (розпорядження), платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-

доручення (ч. 1 ст. 1088 ЦК). Цінний папір - це документ встановленої форми з реквізитами,

що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини

між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання

зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що

випливають з цього документа, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК). Корпоративні права -

це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської

організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською

організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації

та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності,

передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК).

При арешті майна не може бути заборонено використання житлового приміщення,

в якому на законних підставах проживають будь-які особи. Таке положення передбачено

ч. 5 ст. 170 КПК і є гарантією захисту прав і законних інтересів цих осіб.

Суб’єктами, на майно яких може бути накладено арешт, є підозрюваний, обвинувачений

або особи, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду,

завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила

суспільно небезпечне діяння, і перебуває у нього або в інших фізичних, або юридичних

осіб (ч. З ст. 170 КПК). Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність

за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи,

яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або

опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють

виховання малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники

неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов’язані

здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 1184 ЦК); юридична

або фізична особа за шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових

(службових) обов’язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК). При цьому важливо підкреслити, що арешт накладається лише на майно, яке належить вищевказаним особам на праві власності.

Залежно від мети арешту майна в конкретному кримінальному провадженні його

фактичними підставами можуть бути: 1) достатні дані про те, що кримінальним правопорушенням заподіяна матеріальна та (або) моральна шкода; 2) кваліфікація діяння

за статтею Кримінального кодексу, що передбачає покарання у виді конфіскації майна;