Вступ. Історична та економічна географія італії

Не буде перебільшенням стверджувати, що до сьогодні можливості вивчення історії Італії залишаються досить обмеженими через відсутність достатньої кількості науково-довідкової та методичної літератури з цієї проблематики. Щоправда, ще з радянських часів дослідник цієї теми має «Очерки истории Италии»¹, участь у написанні якої брали відомі радянські історики і мистецтвознавці, а також синтетичну тритомну «Историю Италии», яка на сьогоднішній день є найґрунтовнішим виданням з обширу даної проблеми².

Серед інших радянських видань слід назвати і «Историю современной Италии»³, яка також ґрунтувалася на радянських історичних концепціях класової боротьби, що спотворювало об’єктивну картину італійської дійсності. Зауважимо, що ці книжки мали суттєві недоліки, що пов’язано не лише з класовим підходом їх авторів до висвітлення історії цієї європейської країни та переважанням сюжетів суспільно-економічного змісту, але й тим авторські колективи даних підручника і посібника розпочинали відлік часу італійської історії з раннього середньовіччя (коли на Апеннінському півострові виникали перші «варварські» королівства), свідомо чи несвідомо оминаючи добу стародавнього Риму, яка є інтегральною часткою минувшини Італії.

Разом з тим, на сьогоднішній день існує великий масив монографічних видань (див. вибрану бібліографію в кінці посібника), автори яких досліджували окремі періоди, явища та події італійської історії, відтворювали життєвий шлях та діяльність визначних італійських політичних та культурних діячів різних епох, чим заклали солідну базу для опрацювання даної проблеми. Особливо багато видань було присвячено розглядові різних течій та напрямків італійського мистецтва. На рубежі століть перелік навчальної літератури збільшився за рахунок перевидання праць відомих істориків-італістів, праці яких ще довгий час являтимуть собою поважний внесок в розробку як дидактичного, так і наукового векторів даної проблеми⁴.

З українських істориків найбільший внесок у розробку окремих сюжетів італійської історії (насамперед розвитку італо-українських культурних зв’язків) було зроблено головним науковим співробітником Інституту історії України НАН України проф. д-ром М.М.Варварцевим⁵. Низку наукових праць з різних аспектів середньовічної та нової історії Італії опублікував автор цього посібника⁶. Великий обсяг різнорідної інформації про історію та культуру Італії був синтезований у капітальному виданні, що побачило світ під редакцією проф. Н.Ф.Баллоні – до недавнього часу аташе з питань культури Посольства Італійської Республіки в Україні⁷.

Але попри це в Україні гостро бракує наукової літератури із даної проблематики, відтак досить актуальним видається нині підготовка синтетичного академічного підручника з історії Італії, в якому була би відтворена специфіка політичного, суспільно-економічного та культурного розвитку італійських земель, починаючи з часів заснування Римської держави і до кінця ХХ ст. Даний посібник стане, можливо, першим підготовчим кроком у цьому напрямку, водночас його автор свідомий того, що підготовка такого значного проекту вимагатиме об’єднання зусиль всіх українських істориків, наукові зацікавлення яких зосереджені у галузі історії та культури Італії.

Пропонований студентському загалу посібник містить стислий виклад подій додержавної фази розвитку країни (насамперед етнонаціональних процесів на півострові) та доби архаїки; чільна увага приділена періоду Римської республіки та імперії; її розпадові та становленню на італійських землях ранньофеодальної державності, а також виникненню італійських міст-комун; відтворено основні політичні та суспільно-економічні події в італійських державах доби середньовіччя, докладно реконструйовано боротьбу за об’єднання країни в єдину державу (Рісорджіменто) та подальший перебіг політичних процесів в Італійському королівстві; розкрито особливості історичного шляху Італії у ХХ ст.

Таким чином, ознайомлення зі змістом даного посібника дозволяє скласти цілісну картину суспільно-політичного розвитку Італії від додержавної доби до кінця ХХ ст., а наявність навчально-методичного комплексу – створює можливості для організації самостійної та дистанційної роботи студентів гуманітарних факультетів українських університетів, зокрема тих, хто спеціалізується з вивчення всесвітньої історії та міжнародних відносин; водночас цей посібник становитиме інтерес для всіх, хто вивчає італійську мову.

* * *

Сучасна Італія розташована на півдні Європи в центральній частині Середземномор’я. Її територія охоплює південні схили Альп, Падуанську низовину, Апеннінський півострів, а також два великі острови – Сардинію та Сицилію. На півдні півострів відокремлює від Сицилії Мессінська протока, а на півночі природною межею Італії є дві гірські системи – північні Апенніни та Альпи. І хоча ці гори не є неперехідними, вони виконували важливу функцію, перешкоджаючи швидкому просуванню вглиб Італії диких народів та племен. Апенніни, крім того, умовно поділяють Італію на дві частини, одна з яких (західна) звернена до Тірренського моря, а друга (східна) – до Адріатичного.

За однією з версій термін «Італія» є похідним від імені легендарного царя сицилійців Італа, який переселився на Апенніни, після чого мешканці цих місць почали називатися італами, а невдовзі ця назва поширилась на весь півострів. За іншою – назва країни походить від слова «вітелюс» (бик), яких у свій час було дуже багато на пасовищах Апеннінського півострова. Вперше термін «Італія» був використаний греками для означення південної частини Апеннінського півострова, де вони оселилися у VІІІ-VІІ ст. до н.е. Короткий час «Італією» також називався союз племен та народів, які мешкали у середній та південній частині Апеннінського півострова. У І ст. до н.е. вони утворили могутній військово-політичний союз для боротьби з гегемонією Рима, але невдовзі зазнали поразки та змушені були остаточно підкоритися римлянам.

Італійське узбережжя Адріатичного моря є майже цілком рівним та пологим, що не сприяло розвиткові мореплавства, натомість західне узбережжя мало багато природних заток і бухт, зручних для спорудження пристаней, і тому тут з давніх часів спостерігався активний торгівельний рух. Це значною мірою обумовило виникнення перших політичних утворень, розвиток та конкуренція яких на багато століть наперед визначила перебіг історичних подій в цьому регіоні.

Італія має кілька судноплавних річок, найважливішими з яких є Тібр і По. Остання тече через обширну долину з родючими ґрунтами. В інших регіонах Італії також є значна кількість земель, придатних до інтенсивного орного землеробства, тому не дивно, що воно з давніх часів було головним заняттям населення. Розвиткові землеробства сприяв також субтропічний клімат та достатня вологість, досить висока агрикультура місцевих мешканців та новоприбулих племен. За часів античності Італія мала багато лісів, а деревина являла собою цінний будівельний матеріал. Значного ступеня розвитку досягло садівництво і виноградарство, а також скотарство. В Італії видобувалися мідь і залізо, вироби з яких були важливою частиною експорту; кошти ж, отримані від реалізації продуктів та металевого посуду, знарядь праці та зброї, спрямовувалися на придбання різної сировини та тих виробів, яких бракувало в Італії.

Найважливішою особливістю географічного положення Італії є її розташування на шляхах між Південно-Західною Європою і Середнім Сходом. Альпи формують природний північний кордон з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. 4/5 її кордонів є морськими. Найвища точка – гора Монблан (4807 м). Італія – сейсмонебезпечна країна, на її території час від часу починає діяти вулкан Етна (3340 м). Клімат – субтропічний середземноморського типу з сухим, спекотним літом і дощами взимку. Рельєф – гірські середньовисотні масиви та невеликі приморські низовини (в районі Неаполя, Рима і Ліворно вони мають родючі ґрунти вулканічного походження). Виключенням з цього є Падуанська низовина, яка розташована на межі помірного і субтропічного поясів, має родючі землі та достатнє зволоження; а також італійські Альпи, де є багато невеликих річок та озер.

Італія не має значних родовищ корисних копалин за виключенням покладів сірки, ртуті та мармуру. Проте величезними є рекреаційні ресурси. Близько 1/3 її території вкрито лісами, і готові вироби з деревини є важливою статтею її сучасного експорту. Одним з найприбутковіших справ є туристичний бізнес (21,4 млрд. дол. прибутку в рік). За кількістю туристів (понад 50 млн. на рік) – Італія посідає перше місто в світі. Туристів приваблюють сонячні пляжі Середземномор’я (насамперед італійська Рив’єра та курортні зони Сардинії), величезна кількість історичних старожитностей і культурних пам’яток, музеїв світової слави, колекції та галереї; а також чудові краєвиди та можливість зайнятися зимовими видами спорту в Альпах.

Сицилія, острів у Середземному морі, територія Італії. Найбільші міста: Палермо, Мессіна. Площа – 25,5 тис. кв. км, населення – понад 5 млн. чол. Переважає гірський рельєф, висота до 3340 м (вулкан Етна). Сейсмічноактивний регіон, досить часто трапляються землетруси. Є термальні та мінеральні джерела. На острові містяться родовища нафти, газу, сірки; наявні значні запаси деревини.

Сицилія отримала свою назву від перших поселенців – племен сікулів і сіканів. Про її виникнення існує й легенда, в якій йдеться про велетня, що мав необережність кинути виклик богам Олімпу. Але боги покарали сміливця, кинувши його у море та притиснувши трикутним каменем – Сицилією. З тих часів цей невдаха так і лежить на дні Середземного моря, не маючи сил зрушити з місця камінь, і час від часу в безсилій люті він проклинає богів, що можна почути під час виверження вулканів. Ще одне легендарна згадка про острів є у Гомера, який згадував про Сицилію, оповідаючи про пригоди Одисея. Саме тут – у Мессінській протоці, яка відділяє острів від материкової частини, на прославленого героя чатували велетенські потвори Сцилла і Харібда, між якими належало пропливти кораблю царя Ітаки. Сам острів (за Гомером) був населений гігантськими людожерами – лестригонами, і зустріч з ними стала для членів команди Одисея фатальною – більшість з них загинула страшною смертю, а 11 човнів (за винятком корабля Одисея) з флотилії царя були потоплені величезними брилами, які кидали в море лестригони.

У ХІІ ст. до н.е. мешканці Сицилії провадили активну торгівлю з фінікійцями, які заснували тут свої поселення. У VІІ ст. до н.е. у цьому регіоні з’являються грецькі поселенці, руками яких була побудована ціла низка міст, у т.ч. й Сіракузи. Після тривалої боротьби, яку вели за острів фінікійці, греки і римляни, Сицилія стала складовою частиною Римської держави. Майже неконтрольований наплив на острів рабів, що мав місце у другій половині ІІ ст. до н.е., істотно позначився на структурі населення Сицилії (в окремих регіонах раби становили більшість населення), а посилення їх експлуатації значно загострило суспільні протиріччя, що врешті-решт призвело до потужних повстань рабів. Перше з них (під проводом сирійця Євна та пірата з Кілікії Клеона) відбулося у 136-132 рр. до н.е. Основними центрами повстання були м.Енна і Агрігент. Армія повстанців, яка нараховувала до 200 тис. чол., захопила Катану, Мессіну, Тавроменій і, можливо, Сіракузи. Друге повстання (на чолі з рабом-італіком Сальвієм (Трифоном) і кілікійцем Афініоном) відбулося у 104-99 рр. до н.е. і охопило майже весь острів. Але як перше, так і друге повстання були придушені римським військом.

У V ст. до н.е. після падіння Римської імперії острів стає об’єктом нападу варварських племен – вандалів і готів, у ІХ-Х ст. Сицилія перебувала під владою африканських мусульман (які зуміли переправитися через Туніську протоку, що відділяє острів від Африканського континенту), у ХІ-ХІІ ст. – вона була завойована норманами, які заснували тут своє королівство. У ХІІІ ст. Сицилія потрапляє під владу французів, а дещо пізніше – іспанців. Напередодні Рісорджименто впродовж 1504-1860 рр. (із незначними перервами) острів перебував у складі Королівства обох Сицилій (Неаполітанського королівства) під владою іспанських Бурбонів, а 21 жовтня 1859 р., після знаменитої експедиції Гарібальді, Сицилія об’єдналася з П’ємонтом у єдине Італійське королівство.

Сардинія, острів в Середземному морі. Головне місто – Кальярі. Загальна площа – 24 тис. кв. км., населення – 1,6 млн. чол. Висота до 1834 м (г.Ла-Мармора). На острові є родовища свинцево-цинкових руд, бокситів. Після приєднання о.Сардинії до Савойського герцогства, нове державно-політичне утворення отримало і нову назву – Сардинське королівство (1720-1861), яке у середині ХІХ ст. очолило боротьбу за створення єдиної Італії. Більш поширена неофіційна назва королівства – П’ємонт (історична місцевість на півночі Італії, яка являла собою найрозвинутішу в економічному відношенні та територіально найбільшу частину Сардинського королівства).