Лекція 5. Нерівномірність розвитку країн і регіонів світу

Істотним протиріччям сучасної глобалізації є те, що вона, об'єктивно спрямована на об'єднання світу шляхом його гомогенізації і універсалізації наштовхується на принципово несумісні політичні системи і культурні норми, рівні соціально-економічного і політичного розвитку країн, спосіб життя, уклад і системи цінностей, які важко уніфікувати. Процеси вестернізації і вторгнення елементів західної культури в інорідні цивілізаційні простори часто викликають реакцію відторгнення.

Як в багатих, так і в бідних країнах, глобалізація потенційно несе загрозу демонтажу всієї створеної протягом попереднього сторіччя соціальної надбудови. Для великої кількості працюючих, навіть у розвинутих країнах світу, глобалізація означає невпевненість у збереженні робочого місця, погіршення умов праці і життя, відсутність соціальних гарантій та ін. Вже зараз стають усе більш очевидними соціальні наслідки глобалізації економіки, особливо загострення міжнародної конкуренції і посилення впливу ТНК.

Технологічний прогрес, активізація міжнародної торгівлі і розпад традиційних місцевих структур починають загрожувати зайнятості, рівню заробітків і добробуту.

Глобальна економіка характеризується фундаментальною асиметрією. Світовий розвиток завжди відбувався стрибкоподібно, змінюючи лідерів і тягнучи за собою зростаючу диференціацію матеріального становища жителів планети і нерівномірність економічного розвиту країн. І тисячу, і дві тисячі років тому практично в усіх країнах тодішнього світу відмічалися відмінності в рівні розвитку, проте вони були невеликими, а сам рівень дуже низьким.

Сьогодні середній дохід в США перевищує середній дохід в Африці більш як у 20 разів, а п’ять століть тому рівень життя був однаково злиденним як в Америці, так і в Африці. Помітний розрив у розвитку стався в ХІХ столітті. Якщо в 1820 р. 3ахідна Європа, Північна Америка, Японія, Австралія і Нова Зеландія мали дохід на душу населення, що перевищував середній дохід решти світу приблизно в два рази, то тепер це співвідношення становить 7:1. Відмінності в темпах росту в різних країнах призвели до того, що в наш час виробництво на душу населення Північної Америки майже в 4 р. вище середньосвітового показника, а в Африці – в 4 р. нижче. Решта світу знаходиться між цими двома полюсами. Ця різниця виникла в значній мірі за останні два століття.

Нерівномірність економічного розвитку обумовила нерівномірність розподілу доходів і багатства між країнами світу.

В епоху глобалізації зберігається і посилюється тенденція збільшення розриву в технологічному, в економічному відношенні і в рівні добробуту країн і регіонів світу. За даними ООН, дохід найбагатшого 1% населення світу рівний доходу 57% найбідніших жителів планети, а доходи найбагатших 5% світового народонаселення в 114 разів перевищують доходи найбідніших 5%. Вражаючий розрив між найбагатшою країною – США і рештою країн, де дохід 25 млн. найбагатших американців рівний доходу 2 млрд. людей в найбіднішій частині світу.

В кінці ХХ століття на 20% світового населення найбагатших країн, що становить так званий "золотий мільярд", припадало 86% світового валового продукту, більше половини енергоресурсів. Країни Заходу з 15% населення Землі контролюють більше 70% світових ресурсів, виробництва, торгівлі і споживання. На ці країни припадає 86% споживаних товарів і послуг, зокрема, майже половина м’яса і риби. В таких умовах значна частина населення в заможних країнах страждає від переїдання. Наприклад, в США серйозною проблемою стало те, що половина дорослого населення має надлишкову вагу, а п’ята частина страждає від ожиріння. Водночас кількість людей, що страждають від голоду, в світі досягла 1 млрд. і більше 1 млрд. чол. не мають доступу до чистої питної води.

Стандарти життя, що утвердилися в країнах Заходу, залишаються недоступними для більшої частини населення світу. Це створює загрозу голоду в багатьох регіонах і породжує нові соціальні проблеми – вимушену міграцію, відсутність безпеки, беззахисність перед організованою злочинністю. Відстоювання пріоритету духовних цінностей, найперше, справедливості, в глобальному масштабі сприяло б зменшенню цього розриву.

На початку ХХІ ст. на долю найбільш розвинених країн припадає менше 12% населення і близько 60% світового ВВП. Частка найменш розвинених країн в населенні Землі становить 12%, а у світовому ВВП – 1%. Нездатність більшості найбідніших країн подолати бідність власними силами зробила проблему бідності глобальною, загальнолюдською. Значення цієї проблеми пояснюється не лише тим, що вона відволікає кошти від більш вигідних з точки зору економічної ефективності сфер прикладання капіталу, а тим, що процес глобалізації посилює і загострює проблему, а сама взаємозалежність світу обертається також і зростаючою взаємною вразливістю внаслідок зростання нелегальної міграції, тероризму, транснаціональної злочинності та ін.

Суттєва різниця в потенціалі учасників і нерівність стартових можливостей в глобалізованому світі ведуть до посилення нерівномірності соціально-економічного розвитку різних регіонів світу, країн і народів. Звичайно, це протиріччя мало місце і раніше, але глобалізація значно прискорює і загострює цей процес. Зараз спостерігається нерівномірність країн за рівнем їх інтеграції, конкурентному потенціалу і частці вигод від економічного зростання. З одного боку, виділяється невелика група країн з високим і середнім рівнем цивілізаційного розвитку (країни ОЕСР), а з іншого – велика кількість країн, що розвиваються, які знаходяться на початкових стадіях індустріальної і науково-технічної цивілізації.

Водночас є група країн, зокрема, Китай, Малайзія і Таїланд, які з 1970 р. росли швидше, ніж будь-яка багата країна. Так, в період з 1970 по 2010 р. душовий дохід Китаю збільшився в 4 рази, Малайзії і Таїланду – більш ніж в 5 разів. Слід відмітити, що такі позитивні тенденції в подоланні значного розриву в рівні економічного розвитку країн світу вже відмічалися в 90-х рр. минулого століття. Тоді в Південній Азії і регіоні Тихого океану було досягнуто щорічний приріст душового доходу 5,7 %, а в Південній Азії - 3,3 %. Внаслідок цього кількість населення, що живе в умовах крайньої бідності, була скорочена наполовину в Східній Азії і регіоні Тихого океану і на 70% – в Південній Азії.

Зараз Азійсько-Тихоокеанський регіон є світовим полюсом економічної могутності, що формується. Тут розташована більшість країн світу, що найбільш динамічно розвиваються. Доля АТР у сумарному світовому ВВП в період 1950—1995 рр. збільшилася з 4 до 25% і за прогнозами до 2025 р. цей показник може скласти 40–50%. Щоб подвоїти національний доход на душу населення, США та Великій Британії знадобилося 50–60 років, тоді як Китаю і Республіці Корея – лише 10 років.

До найбільш важливих чинників зростання глобальної нерівності в другій половині ХХ ст. можна віднести швидке економічне зростання в багатих країнах Західної Європи, Північної Америки і Океанії порівняно з більшістю країн світу та повільне економічне зростання на Індійському субконтиненті до останньої чверті ХХ ст. і стабільно повільне економічне зростання в Африці.

Зараз розвинуті країни світу зосередили значний промисловий, науковий і гуманітарний потенціал. Вони стали лідерами світового розвитку, зумівши виробити технологічно унікальний продукт на базі інформаційних, наукових і заснованих на знаннях інноваціях. Оскільки економічний прогрес визначається інноваціями, примножують багатство розвинені країни. Особливість сучасного розвитку в тому, що технологічні новації, що становлять основу національного багатства і економічного розвитку постіндустріальних держав, не можуть бути ефективно ні вироблені, ні скопійовані, а в деяких випадках навіть використані в рамках індустріальних чи аграрних суспільств; водночас лише на основі таких новацій можливий поступальний розвиток. В цьому криється найважливіша з причин розширення розриву між розвиненими країнами Заходу і рештою держав світу, що намітилася останнім часом. На думку багатьох дослідників, крім поділу країн на розвинуті і ті, що розвиваються, виник більш глибокий розкол – на країни, що вже базуються на інформаційно-інноваційній економіці, і країни, які навіть і не мріють про це.

Розвиток світової торгівлі, глобальних фінансових і інвестиційних ринків сприятливо впливають на економічний розвиток, однак найбільші вигоди від участі у світовій економіці мають розвинені країни. Так, на них припадає більше половини світового товарообігу і більше 70 % прямих зарубіжних інвестицій.

Економіка країн, що розвиваються більш відкрита, ніж розвинених, що є однією з причин того, що останні отримують левову частку вигоди від лібералізації ринків. Відкритість економіки може приводити до порушення місцевих екологічних і соціальних систем і традицій, виникненню конфліктів. За оцінками Світового банку, 23% країн, чия економіка як мінімум на 1/4 залежить від експорту сировини, залучені у воєнні конфлікти.

Отже, глобалізація відриває нерівні перспективи розвитку для країн і регіонів світу. Для країн Заходу, що володіють могутнім науковим і інтелектуальним капіталом, вона відкриває унікальні можливості розвитку, а для багатьох країн, що розвиваються, – потенційну загрозу занепаду і деградацію, небезпеку посилення залежності від розвинених країн в результаті поглиблення залежності на базі новітніх технологій. Таким чином, вже зараз стає очевидним, що глобалізація матиме неоднозначний вплив і наслідки для різних країн і регіонів світу. Якщо постіндустріальний тип розвитку утвердиться тільки в Північній Америці і Західній Європі та Японії, не перейшовши границі західної цивілізації, то світ у цілому неминуче буде нестабільним, розколотим, приреченим у майбутньому на найсильніші потрясіння. Це може обернутися проти самої глобалізації, адже, як відмічають фахівці, однією з основних причин дезінтеграції світу в період між двома світовими війнами була зростаюча глобальна нерівність.

Перспективи подолання нерівномірності. Для подолання нерівномірності необхідно радикально переглянути механізм управління глобалізацією як в сфері міжнародних торгових угод, так і в області політики стосовно країн, що розвиваються. Відомо, що міжнародна торгівля відіграє значну роль для динамічного розвитку економіки. Експортуючи товари, виробники збільшують масштаби виробництва, знижують витрати, вдосконалюють технології. Світовий досвід, зокрема, розвиток країн Південно-Східної Азії за останні 30 років, свідчить що у багатьох випадках міжнародна торгівля забезпечувала економічне зростання.

В цілому рівень бідності в бідних країнах буде зменшуватися внаслідок розвитку урбанізації, експорту технологій і виробництв з розвинених країн, зменшення частки зайнятих в сільському господарстві, підвищення продуктивності праці в промисловості і сфері послуг, підвищення рівня освіти і кваліфікації.

Питання допомоги бідним країнам розглядаються на багатьох міжнародних форумах. Конференція ООН на найвищому рівні з питань світової фінансово-економічної кризи і її впливу на розвиток, що відбулася в Нью-Йорку в червні 2009р., відмітила необхідність реалізації довгострокових задач, пов'язаних з викоріненням бідності, забезпеченням сталого розвитку, включаючи охорону природного середовища і впровадження чистих, відновлюваних джерел енергії, продовольчу безпеку, гендерну рівність, охорону здоров'я, освіту, продуктивну зайнятість і гідну працю для всіх, зміцнення існуючих мереж соціального захисту, забезпечення гарантованого рівня соціальних витрат.

На одному з останніх представницьких форумів, в Аквілі (2009 р.) лідери 40 держав світу і керівники міжнародних організацій схвалили Ініціативу з питань глобальної продовольчої безпеки, що передбачає інвестування протягом трьох років 20 млрд. дол. з метою сприяння розвитку сільського господарства в бідних країнах.

Фахівці ООН вважають, що глобалізація лише тоді буде сприйматися позитивно, коли вона буде характеризуватися такими поняттями, як: менше порушень прав людини і більше поваги до людських цінностей; справедливість – менше відмінностей в рівні життя людей в одній країні і в різних країнах; інтеграція – зменшення масштабів маргиналізації та ізоляції народів і країн; безпека людини – менше нестабільності в суспільстві і вразливості людини; сталий розвиток – менше руйнування і погіршення довкілля.