Лекція 6. Проблеми глобального управління

Необхідність вирішення цілої низки ефективне вирішення деяких проблем виходить за межі потенціалу окремих держав. В числі таких проблем – міжнародна міграція, справедливі правила торгівлі і інвестицій, а також глобальні ризики, і, найперше, збереження довкілля. Вже зараз глобалізація як процес, досягла такого рівня, на якому стає необхідною постановка питання про створення системи глобального управління. Це знайшло відображення, зокрема, в Декларації, прийнятій на Самміті тисячоліття ООН – найкрупнішому форумі світових лідерів в історії людства, що відбувся у 2000р.

В Декларації підкреслювалося, що глобалізація може набути цілком всеохоплюючого і справедливого характеру лише шляхом широкомасштабних і наполегливих зусиль з формування спільного майбутнього, заснованого на спільній приналежності до роду людського в усьому його розмаїтті. Тоді ж глави держав і урядів відмітили крайню нерівномірність розвитку людського потенціалу у всьому світі і визнали колективну відповідальність за ствердження принципів людської гідності, справедливості і рівності на глобальному рівні. Учасниками були визначені цілі в галузі розвитку людського потенціалу, які мають бути досягнуті до 2015 р., а саме: подолання крайньої бідності і голоду, запровадження загальної початкової освіти, сприяння досягненню рівності між чоловіками і жінками і покращення становища жінок, скорочення дитячої смертності, покращення охорони здоров'я матерів, подолання поширення ВІЛ/СНІДу та інших хвороб, забезпечення екологічної сталості і встановлення глобального партнерства заради розвитку.

При впровадженні механізмів і принципів глобального управління беруться до уваги особливості сучасного етапу глобалізації – поява нових ринків (іноземної валюти і капіталу, об'єднаних на глобальному рівні), нових інструментів (Іnternet, інформаційні мережі), нових організацій (СОТ, багатонаціональних корпорацій, всесвітньої мережі неурядових організацій), нових правил (багатосторонні угоди з питань торгівлі, послуг, інтелектуальної власності, що обмежують прерогативи національної політики та мають обов'язкову силу для національних урядів) та ін.

Пошук інститутів глобального управління ведеться вже давно і є різні думки стосовно варіантів і можливостей його функціонування. В період формування ООН А.Ейнштейн і А. Дж.Тойнбі висунули ідею створення Всесвітнього коаліційного уряду. Деякі дослідники відмічають можливість і необхідність створення єдиного світового правового поля і світових органів економічного і політичного управління. В 70-80-х рр. минулого століття в якості можливого механізму глобального управління знову передбачалося утворення в перспективі світового уряду. Існує також точка зору про те, що в сучасних умовах глобалізованого світу виникає необхідність управління на п'яти рівнях – від міжнародного до локально-регіонального, реалізувати яке може лише нація-держава шляхом:

• отримання міждержавних угод;

• усиль значного числа держав, що створюють міжнародні регулюючі організації на зразок СОТ;

• регіональних торгово-економічних асоціацій і союзів на зразок Європейського Союзу або НАФТА;

• використання національних важелів і інститутів на зразок Асоціації Ренд в США.

Слід В даний час вже діють деякі інституції глобального управління і глобальні проблеми вирішуються на рівні ООН, Міжнародної організації праці, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Світової організації торгівлі, механізми погоджених дій в певних межах також вже існують на рівні Групи 20, Групи 8, Групи 10, Групи 22, численних неурядових організацій (НПО). Певний вплив на глобальні проблеми мають США, спільна зовнішня політика ЄС.

Ключове місце в системі глобального управління має належати ООН і системі її спеціалізованих органів. Ще в 1992р. в Доповіді про розвиток людини відмічалося, що людське суспільство все більше набуває глобального виміру і рано чи пізно йому доведеться створити світові інститути з посиленою ООН. В Статуті ООН підкреслюється, що всі члени Організації зобов'язуються робити спільні і самостійні дії в співробітництві з Організацією для сприяння підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення і забезпечення умов для економічного і соціального прогресу і розвитку. Так, Економічна і Соціальна рада ООН, згідно Статуту, уповноважені проводити дослідження і готувати доповіді з міжнародних питань в галузі економіки, соціальної і культурної сфери, освіти, охорони здоров'я і надавати з цих питань рекомендації членам організації і спеціалізованим установам ООН. Важливу роль відіграють Програма розвитку ООН, що багато років готує Звіт з людського розвитку, а також Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Організація ООН з питань промислового розвитку (ЮНІДО) та ін.

В процесі формування системи глобального управління важливу роль відіграє Міжнародна організація праці, якій належить провідна роль в справі сприяння і досягнення прогресу і соціальної справедливості в сучасному світі. В Статуті Організації відмічається, що основоположні цінності свободи, гідності людини, соціальної справедливості, захищеності і безпеки і виключення дискримінації є основоположними елементами сталого економічного і соціального розвитку і ефективності. Зараз близько 200 конвенцій МОП присвячено проблемам політики зайнятості, розвитку людських ресурсів, соціальному забезпеченню, соціальній політиці, умовам праці, виробничих відносин, управління трудовими ресурсами, захисту прав жінок і дітей та ін.

Зростаюча роль МОП у сучасному світі обумовлена двома важливими моментами – необхідністю впровадження процедурних гарантій попереднього консультування з МОП урядів держав з реформування трудового законодавства в контексті структурної перебудови, ініційованої Світовим банком, а також необхідністю включення пунктів з трудовим і соціальних питань в угоди, що укладаються в рамках СОТ.

Це обумовлює розширення задач МОП в умовах розвитку глобалізації економіки, які включають:

• надання допомоги країнам у визначенні національної стратегії з підвищення рівня зайнятості і її якості;

• допомогу країнам – учасницям в становленні національних систем моніторингу, технічного забезпечення збору статистичної та іншої інформації і створення інформаційних систем ринку праці;

• відстеження глобальних тенденцій, що впливають на стан зайнятості;

• публікацію щорічних звітів про зайнятість в світі і надання конкретних рекомендацій;

• розвиток міжнародного співробітництва з широкого кола соціальних і трудових проблем: зайнятості, покращення умов праці, діяльності профспілок, професійної освіти, охорони праці, боротьби з професійними захворюваннями, соціального забезпечення;

• розробку і прийняття міжнародних норм у вигляді конвенцій, що підлягають ратифікації державами-членами, і рекомендацій.

Тому роль МОП в умовах розвитку процесів глобалізації полягає не лише в запобіганні згубного впливу на трудові і соціальні норми посилення конкуренції, адже надмірна конкуренція пригнічує соціальну солідарність, а надмірна свобода торгівлі рівнозначна посиленню стихійності в розвитку – за рахунок стратегії соціально збалансованого розвитку. Важлива її роль в здійсненні певного інтелектуального і політичного керівництва в пошуках вирішення проблем розширення зайнятості і боротьби з бідністю.

В червні 2008 р. Міжнародна організація праці прийняла Декларацію про соціальну справедливість в цілях справедливої глобалізації. В цій Декларації викладені сучасні бачення МОП свого мандату в епоху глобалізації. Декларація інституціоналізує концепцію гідної праці, яка включає задачі в галузі зайнятості, соціального захисту, соціального діалогу і права в сфері праці.

З часів проведення Бреттон-Вудської конференції у 1994р. роль створення безпечних умов для міжнародного економічного обміну у світі шляхом створення нової міжнародної валютно-фінансової системи взяв на себе Міжнародний валютний фонд, який з другої половини 1980-х років активно і на систематичній основі займається проблемами соціальних наслідків програм структурної перебудови, найперше, за допомогою чітко визначених заходів зі зменшення короткострокового несприятливого впливу на розподіл доходів. МВФ надає технічну допомогу країнам-учасницям, спрямовану, зокрема, і на підтримку соціальних реформ.

Важливу роль в становленні системи глобального управління відіграє Світовий банк і його підрозділи МБРР і МАР, основна ціль яких – сприяння економічному і соціальному прогресу в країнах, що розвиваються, боротьба з бідністю. Так, ще в 1996р. Банк прийняв стратегію боротьби з бідністю в країнах, що розвиваються, і були розглянуті і впроваджені більш обгрунтовані соціальні програми структурної перебудови.

В останні десятиріччя виникли нові інститути глобального регулювання – спеціальні і самостійні аналітичні групи для формування глобальної економічної політики поза ООН або іншої формальної системи, що базується на демократичних процесах і представництві. Міністри фінансів крупних промислово розвинених країн проводять щорічні зустрічі в рамках Групи 8 для обговорення глобальних економічних і політичних проблем. У 1998 р. США виступили з ініціативою створення Групи 22, що включає крупні нові держави з ринковою економікою. З часів кризи 2008–2009 рр. на авансцену висунулася Група 20, яка є провідним форумом, що узгоджує глобальні антикризові стратегії та механізми.

Все більш помітну роль в становленні глобальної системи управління відіграють неурядові організації, метою створення яких був певний вид діяльності у сфері міжнародних відносин. Якщо в 1905 р. у світі налічувалося лише 134 міжнародних НПО, то, починаючи з середини минулого століття, відмічається неухильне збільшення кількості неурядових організацій у світі. Так, в 1951 р. їх було зареєстровано 832, у 1960р. –1255, в 1972 році таких об'єднань налічувалося вже від 2190 до 2470, а до 2000 р., за різними даними, їх було вже більше 37 тис., причому п'ята їх частина була створена в 1990-і рр. Про значимість НПО свідчить вже той факт, що зараз понад 7 млрд. дол. допомоги країнам, що розвиваються, надається по каналах цих організацій.

В той же час багато вчених і політиків вважають, що головним суб'єктом міжнародних відносин повинна виступати держава, адже ніяка глобальна система не буде життєздатною, якщо не буде відображати національні інтереси.

Оскільки процес сучасної глобалізації розвивається не так давно, він в цілому ще не став інституційно оформленим і регульованим, оскільки не створені відповідні структури і механізми управління. В цілому ж механізми глобального управління розвиваються, однак незбалансовано, і в сучасних умовах це має свої особливості та недоліки, серед яких.

Для того, щоб глобальне регулювання було ефективним, повинні сформуватися спільні цінності, стандарти і позиції. Основні цінності – свобода, справедливість, рівність, толерантність, що лежать в основі Статуту ООН і Загальної декларації прав людини, повинні стати наріжним каменем глобального регулювання соціальної сфери і керівними принципами процесу глобалізації. Принципи розвитку людського потенціалу і соціального захисту мають бути включені в теорію і практику глобального регулювання.

Світовій спільноті ще треба буде вирішити найважливішу задачу створення ефективної системи глобального управління, яка б враховувала міжнародні і національні інтереси, інтереси бідних і багатих країн, сприяла розвитку людського потенціалу, подоланню існуючого в наш час величезного розриву в соціально-економічному розвитку країн і регіонів світу, що таїть загрозу для всього світу.

Питання до екзамену:

1. Відмінні риси глобалізації від попередніх етапів розвитку світового господарства.

2. Рушійні сили і ознаки глобалізації економіки.

3. Причини і особливості криз в глобальній економіці.

4. Глобальні проблеми світової економіки

5. ТНК як суб´єкти світового господарства.

6. Роль ТНК в процесах сучасної глобалізації.

7. Наслідки діяльності ТНК.

8. Центр і периферія світового господарства.

9. Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу.

10. Класифікація країн у світовому господарстві.

11. Екологічні проблеми глобальної економіки та шляхи їх вирішення.

12. Сучасні проблеми міжнародної міграції .

13. Основні суб´єкти світового господарства.

14. Протиріччя сучасного світового господарства і шляхи їх подолання.

15. Позитивні наслідки процесу глобалізації.

16. Проблеми, що породжує глобалізація.

17. Проблеми глобального управління.

18. Структура світового господарства.

19. Сучасна світова продовольча проблема.

20. Структура світового ринку праці.

21. Сучасні тенденції світового демографічного розвитку.

22. Влив НТП на нерівномірність соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу.

23. Вплив НТП на розвиток сучасного світового господарства.

24. Фактори та наслідки глобалізації фінансових ринків.

25. Динаміка і структура світового ринку послуг.

26. Роль світових фінансових центрів в глобальній економіці

27. Розвиток послуг на основі інформаційних технологій.

28. Ділові послуги на світовому ринку послуг.

29. ІТ послуги на світовому ринку послуг.

30. Особливості розвитку світового ринку послуг в умовах глобалізації.

31. Аутсорсінг в глобальній економіці.

32. Аутстафінг в глобальній економіці.

33. Консалтинг в глобальній економіці.

34. Новітні види послуг в глобальній економіці.

35. Особливості розвитку світового ринку праці в умовах глобалізації.

36. Вплив трудової міграції на світовий ринок праці.

37. Причини економічних циклів у світовій економіці. Цикли М.Кондратьєва і Й.Шумпетера.

38. Проблеми нелегальної трудової міграції в глобальній економіці.

39. Соціально-економічні наслідки трудової міграції для країн еміграції.

40. Соціально-економічні наслідки трудової міграції для приймаючих країн. .

41. Соціально-економічні наслідки «втечі мізків».

42. Проблема зайнятості в глобальній економіці.

43. Роль освіти в забезпеченні зайнятості.

44. Роль науково-технічного прогресу в процесах глобалізації.

45. Роль великих міст в глобальній економіці.

46. Глобальна енергетична проблема і шляхи її вирішення.

47. Глобальна проблема виснаження джерел сировини і палива та шляхи її вирішення.

48. Глобальна проблема забезпечення продовольством та шляхи її вирішення.

49. Особливості розвитку світової торгівлі в умовах глобалізації.

50. Особливості розвитку світового ринку послуг в умовах розвитку інформаційних технологій.

51. Світові інвестиційні процеси. Роль іноземних інвестицій в економіці країн світу.

52. Роль міжнародних організацій у регулюванні світової економіки.

53. Світові інтеграційні процеси. Найбільші інтеграційні об´єднання.

54. Україна у світовому господарстві.

67