1. взаємо пов’язаність країн світу сприяє швидкому поширенню кризових явищ в економіці і поширенню небезпечних епідемій;

2. екологічні проблеми - економічний ріст призводить до того, що людство переходить грань відновлюваності ресурсів. Кліматичні зміни пов’язані з нарощуванням промислового потенціалу в різних регіонах світу. Так, з початку промислової епохи середньосвітова температура на планеті підвищилася на 0,7 градуси Цельсію. Поширення соціально-економічної моделі, в центрі якої знаходиться культ споживання, веде до виснаження запасів природних ресурсів і зростаючого забруднення довкілля. Утримуючі тепло гази, які були викинуті в атмосферу в 2008 р., залишаться там до 2108 р. Щорічно від кліматичних катастроф страждає приблизно 260 млн. чол., понад 98% з яких проживає в країнах, що розвиваються.

3. Продовольча проблема;

4. демографічна проблема - найбільш розвинені країни відрізняються низькою народжуваністю і мають близький до нульового ріст населення, водночас високий відсоток людей похилого віку. За прогнозами ООН, в першій половині ХХІ ст. загальною тенденцією для більшості країн світу буде збільшення частки осіб похилого віку і скорочення народжуваності. Так, якщо в 1950 р. частка населення похилого віку становила 8% загальної чисельності світового населення, то в 2007 р. – вже 11%, а до 2050р. досягне 22%;

5. міграція - в умовах сучасної глобалізації, коли щорічно у світі мігрує 200 млн. чол., невідворотно супроводжується зіткненням і дифузією різних культур і запозиченням релігійних і національних традицій, що мають вплив на країни-реципієнти;

6. посилення нерівномірності соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу. Відмінності в темпах росту в різних країнах призвели до того, що в наш час виробництво на душу населення Північної Америки майже в 4 р. вище середньосвітового показника, а в Африці – в 4 р. нижче. Решта світу знаходиться між цими двома полюсами. Ця різниця виникла в значній мірі за останні два століття. Нерівномірність економічного розвитку обумовила нерівномірність розподілу доходів і багатства між країнами світу. Так, в другій половині ХХ ст. співвідношення доходів 20 % найбагатших і 20 % найбідніших людей у світі змінювалось наступним чином: 1960 р. – 30 : 1, 1990 р. – 60 : 1, 1997 р. – 74 :1. Для порівняння: в 1820 р. цей розрив становив 3:1, в 1900 р. – 7:1 та в 1913 р. – 11:1. Зараз 2,6 млрд. чол. живуть в бідних країнах на 2 дол. в день;

7. загострення енергетичних проблем внаслідок виснаження джерел сировини і палива.

Ці проблеми обумовлюють впровадження глобальних інституцій для регулювання міжнародних політичних і економічних відносин.

Процеси глобалізації впливають на розвиток регіональних інтеграційних об’єднань, адже посилення глобальної конкуренції спонукає країни до співпраці в рамках інтеграційних угруповань.

Інформаційне забезпечення:

6. Глобальна економіка: підручник / за заг. ред.. Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник. – К.: КНЕУ, 2015.-588с.

3. Глобальное экономическое развитие: тенденции, асимметрии, регулирование: монография /Д.Лукьяненко, В. Колесов, А. Колот, Я. Столярчук и др.; под науч. ред. проф. Д.Лукьяненко, А. Поручника, В. Колесова.-К.: КНЭУ,2013.- 466с. .

4. Міжнародна економіка: підручник / Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник, Я. М. Столярчук. – К.: КНЕУ, 2014.

5. Ресурси та моделі глобального економічного розвитку : монографія / [Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник, А. М. Колот та ін.] ; за заг. ред. Д. Г. Лук’яненка та А. М. Поручника ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київський нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" [та ін.]. - К.: КНЕУ, 2011. - 703 с. 

Тема 3. Глобальні економічні цикли

Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

• Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

• Спад (рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.

• Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

• Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

• Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Зміна економічної кон'юнктури відбувається як результат порушення деяких аспектів рівноваги:

1. не стабільна політична ситуація держави.

2. відкриття нових корисних копалин.

3. надходження іноземних інвестицій.

4. високий розвиток науково-технічного прогресу.

Економічні цикли поділяються:

• на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

• цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

  За тривалістю перебігу розрізняють такі основні види економічних циклів:

•   однорічні, обумовлені сезонними коливаннями;

•   3 - 5-річні цикли Кітчина-Крума (попиту, пропозицій ,“цикл запасів”);

• 7 - 11-річні цикли Жуглара, або класичні чи інвестиційні цикли (пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу, існування цього єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” 

•    17 - 18-річний будівельний цикл (цикл Кузнеця) пов'язаний з демографією і інфраструктурою ;

•   45 - 60-річні цикли Кондратьєва (Кондратьєв пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури. Механізм структурних зрушень характеризується трьома ефектами: “затишок перед бурею” (відносний спад зрушень у співвідношенні питомих ваг галузей за кілька років до крапки біфуркації),“ефект середини” (сплеск інтенсивності структурних зрушень за 20 років до точки біфуркації, тобто на початку понижуючої фази циклу Н.Д. Кондратьева) і “ефект луна” (через 7 - 10 років після проходження точки біфуркації починається нова економічна криза,  і саме на ці періоди приходиться другий, після точки біфуркації, пік структурних перетворень;)

• вікові логістичні цикли, що охоплюють період від 150 до 350 років та повязні зі змінами в засобах звя'зку;

• цикл вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції,

• цикли цивілізаційні – визначені німецьким філософом і істориком О. Шпенглером тривалістю 1000р.

Серед найбільш відомих сучасних теорій економічного циклу можна виділити:

• монетарний підхід (М.Фрідмен) - економічний цикл обумовлений такими явищами, як збільшення і зменшення пропозиції грошей і кредиту. Згідного такого підходу, першопричиною коливання сукупного попиту виступають грошові фактори.

• мультиплікаторно-акселераторну модель (П.Самуельсон), згідно якої, ефект зовнішніх шоків значно посилюється через дію мультиплікаторного механізму. Дана теорія показує, як взаємодія мультиплікатора і акселетратора може регулювати циклічність сукупного попиту.

• прихильники політичних теорій (В.Нордхаус, Э.Туфте), економічні цикли повязують з діями державних діячів, що впливають на кредитно-грошову і фіскальну політику з метою свого обрання.

• теорія рівноважного економічного циклу (Р.Лукас, Р.Барро, Т.Сарджент) через неправильне сприйняття коливання цін і зарабітної плати на ринку робочої сили виникають або надлишок або дефіцит, що викликає циклічні зміни у виробництві і зайнятості.

• теорії реального економічного циклу (Й.Шумпетер, Е.Прескотт, П.Лонг, Ч.Плоссер) стверджують, що інновації або різкі зміни продуктивності в одному з секторів можуть поширюватися на всю економічну систему и спровокувати коливання. У відповідності з цим підходом, економічні цикли породжуються змінами сукупного попиту, а не сукупної пропозиції.

Так, теорія нововведень Йозефа Шумпетера розглядає економіку з точки зору 2 фаз, які віддаляють економіку від рівноваги: піднесення і депресії або повертають до рівноваги: кризи і пожвавлення. Шумпетер вважав, що кожне нововведення порушує рівновагу бо їх власники отримують технічні переваги, підвищують прибутки, розширюють виробництво. Інші теж прагнуть до цього тому теж застосовують інновації, прискорюючи розвиток виробництва. Ці дії призводять до надвиробництва товарів, до порушення рівноваги попиту і пропозиції, і в економіці починається криза надвиробництва.