Слід розрізняти дві форми диференційної ренти – першу та другу.
Диференційна рента І – це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.
Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.
Абсолютна рента (АR) – це форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості та розташування.Причиною виникнення абсолютної ренти є існування у сільському господарстві особливої монополії – монополії власності на землю.
Оборот капіталу — кругооборот капіталу, що розглядається як процес постійного відновлення руху всього авансованого капіталу, а не як окремий акт.
Кругооборот капіталу — рух капіталу у сфері виробництва та обігу, у процесі якого він послідовно набуває грошової, продуктивної і товарної форми і завдяки праці повертається до вихідного пункту у зростаючому обсязі.
Відтворення– це процес виробництва, який постійно повторюється і поновлюється.
Постійне відтворення робочої сили і засобів виробництва, природних ресурсів означає відтворення продуктивних сил. Водночас відтворюються і відповідні виробничі відносини (відносини економічної власності).
Розрізняють просте і розширене відтворення. При простому відтворенні обсяги суспільного продукту у кожному наступному циклі виробництва залишаються незмінними. Весь додатковий продукт використовується на особисте споживання, тобто відсутній фонд нагромадження.
Маржиналі́зм (фр. marginale — додатковий) — напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржинальна революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX ст. В. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки.
Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.
Капіталі́зм — суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу). В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність
Монопо́лія (від грецьких слів «mono» — один, «poleo» — продаю) — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб чи державі. Націона́льний дохі́д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за межами своєї країни. НД = ЧНД — Tn, де, ЧНД — чистий національний дохід, а Tn — непрямі податки. Картель (франц. cartel «об'єднання, виклик на двобій» від італ. cartello «оголошення» від carta «папір» від лат. charta «папір» ст.-гр. χάρτης «лист папірусу») — це об'єднання кількох підприємств однієї галузі, учасники якого укладають угоду щодо розподілу ринків збуту й цін і зберігають свою власність на засоби виробництва і продукцію; найпростіша форма монополістичного об'єднання. На відміну від інших, стійкіших, форм монополістичних структур (синдикати, трести, концерни), кожне підприємство, яке увійшло в картель, зберігає фінансову і виробничу самостійність. Синдика́ти — одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню. Реальна влада в тресті належить правлінню або головній компанії. Конце́рн — фінансово-промислова група компаній. Типовим є збереження юридичної і господарської самостійності учасників, але з врахуванням координації з боку домінуючих фінансових структур.
Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.
Рідкісність ресурсів — обмеженість окремих видів ресурсів, невідповідність їх кількості тій, що необхідна для повного задоволення потреб виробництва, особи, колективу чи суспільства.
Ці́нність — будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, час, гроші, здоров'я тощо, заради якого вона живе. Вивченню людських цінностей присвячений розділ філософії аксіологія, який підрозділяється на етичну й естетичну аксіологію. Сучасні емпіричні дослідження людських цінностей охоплює теорія цінності. Цінність — властивість того чи іншого предмета, явища задовольняти потреби, бажання, інтереси соціального суб'єкта (індивіда, групи людей суспільства)[1].
Неокласична економічна теорія (англ. Neoclassical economics) — економічна теорія, згідно з якою:
• непередбачені зміни рівня цін здатні викликати макроекономічну нестабільність тільки в короткостроковому періоді;
• у довгостроковому періоді економіка завжди зберігає стабільність при виробництві внутрішнього продукту, що забезпечує повну зайнятість ресурсів внаслідок гнучкості цін і заробітної плати.
Цінова еластичність попиту — ступінь процентної зміни можливої кількості придбаного товару залежно від зміни його ціни на 1 %.
Ціна́ по́питу — ціна, офіційно заявлена покупцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію придбати заявлений товар на умовах споту, форварду або ф'ючерсу.
Цінá пропоз́иції — ціна, офіційно заявлена продавцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію продати заявлений товар на умовах споту, форварду або ф'ючерсу.
Емі́сія грошових коштів (лат. emissio — випуск) — випуск в обіг нових грошових знаків. Емісія грошей є однією із найважливіших функцій центрального банку, якому належить монопольне право емісії національної валюти та організації її обігу. Здійснюючи емісію грошей, центральний банк намагається забезпечити таку кількість грошей в обігу, яка необхідна для обслуговування процесу обміну товарами та послугами в економіці.
Девальва́ція (від лат. de — префікса, що означає рух униз, та лат. valeo — маю значення) — офіційне зменшення золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсунаціональної валюти щодо золота, срібла, певної іноземної валюти. У сучасних умовах термін застосовується для ситуацій значного зниження курсу національної валютивідносно «твердих» валют (зазвичай, щодо долара США, євро, SDR). Девальвація розглядається як інструмент центральних банків з управління національною валютою, протилежний ревальвації.
Ревальва́ція (ревалоризація) — підвищення курсу вартості національної валюти відносно іноземних чи міжнародних валют.
Фрикційне безробіття (тимчасове) виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.
Вимушене безробіття — тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.
Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати.
Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.
Ефективний попит, тобто сукупний платоспроможний попит, що визначає ступінь зайнятості, залежить від очікуваного рівня споживання та інвестицій.
Мультиплікатор Кейнса (або мультиплікатор накопичення, множник Кейнса) - коефіцієнт, дорівнює зворотній величині граничної схильності до заощадження (ПСС) - 1 / ПСС або зворотній величині різниці одиниці і граничної схильності до споживання (ПСП) - 1 / (1-ПСП).
Акселера́тор - показник, що використовується в державному регулюванні ринкової економіки. Він відображає відносини приросту інвестицій до того, що викликав їх відносному приросту доходу, споживчого попиту або річної продукції.
Інфля́ція (; від лат. inflatio — «роздування») — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей[1][2].
Стагфляція — термін, що використовується для позначення кризового стану економіки, при якому стагнація у виробництві відбувається одночасно з інфляцією.
Природне безробіття (англ. Natural rate of unemployment (NRU) — це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП. Цей рівень безробіття не пов'язаний з динамікою економічного зростання. Він залежить від природних причин, таких як: плинність кадрів, міграція,демографічних факторів. Вважається, що природній рівень безробіття становить 4-5 % від загальної кількості робочої сили.
Репара́ція — повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розпочала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу..
інститут - це сукупність формальних організацій, які задовольняють суспільну потребу. В економіко-соціологічних дослідженнях таке визначення практично не застосовується. Згідно з другим тлумаченням інститути являють собою сукупність встановлених у відповідних сферах правил гри та діючих відповідно до цих правил соціальних суб'єктів.
Трансакційні витрати включають витрати на одержання необхідної інформації про ціни та якість товарів, а також витрати, пов'язані з веденням переговорів, оформленням контрактів та укладенням угод, контролем за їх виконанням і юридичним захистом прав власника у разі їх порушення.
Теорема Коуза - положення нової інституціональної економічної теорії, згідно з якою при нульових трансакційних витратах ринок справляється з будь-якими зовнішніми ефектами. Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінним і ефективним незалежно від змін у розподілі прав власності.