Вчення Томаса Роберта Мальтуса
Основні роботи: «Досвід про закон народонаселення»
Сутність полягає в органічному взаємозв'язку між зростанням населення та приростом продуктів харчування, у постійному намаганні, властивому усім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж це відповідає кількості їжі, що є в їх розпорядженні. На його думку, населення зростає у геометричній прогресії, а продукти харчування - в арифметичній. Реальна практика не підтвердила ідеї Т Мальтуса та його сучасних прихильників-неомальтузіанців.
Закон спадної родючості ґрунту — сформульований англійським економістом Т. Мальтусом закон, згідно з яким додаткові вкладення праці і капіталу у землю за відповідною межею не супроводжуються бажаним зростанням кількості сільськогосподарської продукції, а їх ефективність, навпаки, знижується.
Розв’язання проблеми реалізації створеного надлишкового продукту Т. Мальтус пов’язував з теорією „третіх осіб”. Суть в тому, що проблеми реалізації та загальних криз надвиробництва за умов капіталізму можуть бути вирішені за рахунок невиробничого споживання так званих „третіх осіб”, до яких були віднесені державні службовці, землевласники, священики, військові. Ці соціальні верстви населення купляють, нічого не виробляючи, і тим самим роблять можливим реалізацію прибутку капіталістів. Вони отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари та послуги
Мальтузіанство — школа думки, названа за іменем англ. економіста Т. Мальтуса (1766–1834). Концепція народонаселення Т.Мальтуса, згідно з якою злиденність населення спричинена надто швидким його зростанням ("природними законами"), що значно випереджає збільшення засобів до існування і не залежить від форми суспільного устрою, а для її вирішення необхідно використовувати комплекс здебільшого антисоціальних заходів.
Теорія «Трьох факторів» Ж. Б. Сея. Праця, капітал і земля розглядаються як основні виробничі фактори, що надають послуги зі створення вартості. Кожен із трьох факторів виробництва створює свою частку цінності продукту (багатства), який розподіляється у формі доходів: наймані робітники (носії праці) одержують заробітну плату, капіталісти (власники капіталу) — відсоток, земельні власники — ренту, підприємці — підприємницький дохід — за "діяльність, талант, дух порядку і керівництво".
Отже, дохід на капітал — прибуток — Сей розділив між власниками капіталу і підприємцями (керівниками виробництва) на відсоток і підприємницький дохід. При цьому в центрі механізму розподілу доходів стоїть підприємець.
Закон Сея – закон, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит, між ними неможливий розрив, тому неможливі загальні економічні кризи. Доходи споживачів=закупівлі товарів та послуг.
Марксизм — це ідеологія або своєрідний погляд на світ; ціла науково обґрунтована доктрина, яка пояснює розвиток суспільства і можливість переходу на нову модель суспільних відносин – комунізм.
Теорія додаткової вартості
За Марксом, товар, по-перше, здатний задовольняти потреби людей. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор – праця найманих робітників. Найманий робітник одержує за свою працю заробітну плату. Заробітна плата покриває витрати, необхідні для підтримки і відновлення фізичних і моральних сил, для нормального функціонування працівника. Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар – Робочу силу.
Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних поглядів німецьких мислителів Карла Маркса (1818–1883) таФрідріха Енґельса (1820–1895) на історію, політику та суспільство загалом, які їхні послідовники намагаютьсяінтерпретувати, розвивати та втілювати на практиці. Марксизм заявляє про себе як про систему революційних поглядівробітничого класу, що відображає об'єктивні закони розвитку людського суспільства та досвід класової боротьбинародних мас проти експлуататорів, і що постійно розвивається на основі узагальнення цього досвіду.
Додатко́ва ва́ртість — це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва.
Структура капіталу — це сукупність фінансових засобів організації з різних джерел довгострокового фінансування.
Постíйний і змíнний капіта́л — поняття марксистської політекономії.
Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.
Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.
Комуністичне суспільство - вища суспільна формація, що йде на зміну капіталізму і що має дві фази свого розвитку: соціалізм і комунізм.