1. Історія економіки та економічної думки є складовою системи економічних наук" загальним науковим об'єктом дослідження яких є економіка. Поняття "економіка" (від грец. - мистецтво ведення домашнього господарства) використовується для визначення сфери суспільного життя, де створюються, розподіляють ся та споживаються життєві (матеріальні та духовні) блага з метою задоволення потреб людини та суспільства. Це сфера господарської діяльності людини, сфера господарювання.

2. Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих факторів виробництва, яку складають люди з їх здатністю працювати, та об'єктивних факторів, що включають засоби виробництва, які використовуються людьми в процесі виробництва.

3. Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, яка розвивається і функціонує на основі характерного для неї способу матеріальних благ.

4. Дивитись питання 3,4.

5. Класична ситуація – це етап розвитку економ. науки, коли серед науковців спостерігається значний ступінь згоди щодо постановки, дослідження та вирішення основних економ. проблем.

6. Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

7. Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу.

8. Іригаційне землеробство – землеробство, яке базувалося на будівництві іригаційних споруд. (Іригаційні споруди – система каналів та дренажів, які будувалися біля річки з метою контролювання приливів та відливів води: направлення води вглиб берега або збереження її на довший час у спеціальних водосховищах. Завдяки цим спорудам досягалися великі врожаї, які дозволяли прогодувати велику кількість населення.)

9. Поліс - місто-держава, а також особливий тип соціально-економічного й політичного устрою, що склався в Давній Греції. Поліс становив об'єднання приватних землевласників і громадян, які займалися різноманітними промислами і ремеслами і як повноправні його члени мали право на власність.

10. Автаркія (від грец.— самовдоволення) — створення замкненого самодостатнього господарства в межах окремої країни або групи країн, спрямоване на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталу.

11. Патріархальне рабство – це форма рабовласництва, при якій невольник жив разом з родиною, що має право на нього. Він виконував найбільш складні і важкі роботи, а в деяких регіонах працював нарівні з усіма. Бували навіть випадки, коли такої людини приймали в лоно сім'ї.

12. Товарне господарство — господарство, за якого вироби призначалися для продажу на ринку та обмінювалися за посередництва грошей.

13. Люмпени— декласовані й деморалізовані верстви населення, що опинилися на «дні» суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії. Це наприклад: волоцюги, жебраки, безпритульні, наркоторгівці, шулери, професійні злодії, шахраї.

14. Класичне рабовласництво - це форма рабовласництва, при якій раб вважався просто говорить річчю.

15-16. Думка Платона - Платонівський або Арістократичний комунізм. Пропонує створ. «ідеальну державу» - усі вільні громади в якій повинні склад. З 3х станів: філософів (керують державою), воїнів (захищають державу), решта (створ. матер. блага. Не мають права на приват. власність, на сім’ю.) Раби не відносяться до жодного стану.

17. Арістотель ділив науку про багатство на економіку і хрематистику. Економіка — наука про задоволення потреб людей (виробництво для задоволення щоденних потреб, дрібна торгівля), де гроші використовуються тільки в своєму основному на думку Арістотеля сенсі — як засіб обміну, під хрематистикою розумів «мистецтво наживати статок». Цей протиприродний, на його думку, процес був пов'язаний з нагромадженням грошового (лихварство) і торговельного капіталів (купецька торгівля) у рабовласницькому господарстві. При цьому в праці «Політика» Аристотель зазначає, що «у мистецтві наживати статок ніколи не буває межі», жадання накопичення змушує людей «або зберігати наявні кошти, або навіть прагнути примножити їх до безмежності».

18. Рента — додатковий дохід, який отримується підприємцем понад певний прибуток на затрачену працю і капітал; утворення ренти обумовлено сприятливішими умовами, в яких один підприємець знаходиться у порівнянні з іншим, наприклад, обробляє кращу ділянку землі, має привілей тощо.

Три форми ренти:

-диференційна - додатковий чистий дохід землевласників або фермерів і орендарів, пов'язаний з використанням середніх та кращих за родючістю і розташуванням щодо ринку земель;

-абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;

-монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.

Ало́д(давньонім. Allod від al — «повний» та od – «володіння») — індивідуально-сімейна земельна власність у варварських королівствах та ранньофеодальних державах Західної Європи. Володіння «алодом» (на відміну від бенефіції, феоду) не було пов'язане з виконанням феодальної служби і повинностей. Часом слово «алод» використовують як термін безумовного землеволодіння на противагу умовному.

Бенефіцій (від лат. beneficium — благодіяння) — у період раннього середньовіччя в Західній Європі земельне володіння, яке дарував король (або який-небудь інший великий феодал) у довічне користування васалу за умови виконання військової або адміністративної служби. Поступово бенефіцій перетворився у феод. У католицькій церкві бенефіцій — прибуткова посада або земельна ділянка, яку духовна особа отримувала як винагороду.

Фео́д(також - ф'єф, лен, лат. feudum , від давньонімец. fe - "вірність" і od - "володіння") — спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, за яке потрібно було нести службу (переважно військову), та інші повинності. Бенефіцій, що передався у спадок.

Феодалізм - суспільно-економічний лад, що змінив рабовласництво й передував капіталізмові, основою якого була власність феодала на засоби виробництва, насамперед на землю, і неповна власність на основних виробників (кріпаків), а також право здійснювати державну владу на своїй території.

Магдебурзьке право - феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.

Мануфакту́ра (латин. manufactura, manus-рука і factura-обробіток, виготовлення) — форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам і фабрикам.

За твердженням Фоми Аквінського, "справедлива" ціна має відповідати двом вимогам. По-перше, вона покликана забезпечувати еквівалентність обміну відповідно до кількості "праці й витрат". По-друге, "справедливою" є ціна, що забезпечує учасникам обміну "їжу" за їхнім соціальним статусом. Один рівень добробуту ціна повинна забезпечити реміснику, інший - церковнослужителю, третій - феодалу.

Важливим наслідком великих географічних відкриттів була так звана «революція цін». Вона висловилася в надзвичайно швидкому підвищенні протягом XVI в. цін на сільськогосподарські і промислові товари.

Первісне нагромадження капіталу — процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та їх перетворення на вільних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших об'єктів власності й видів багатства в руках незначної меншості — з іншого, внаслідок чого капіталізм на певному етапі перетворюється на прогресивніше і гуманістичніше суспільство.

Криваве законодавство — назва, яку дав К. Маркс у творі "Капітал" (т. 1, глава 24) законам проти бродяг і жебраків, виданим у Англії в кін. 15—16 ст. Ці закони встановлювали жорстоке покарання для осіб, обвинувачених у бродяжництві. Гол. жертвами репресій ставали селяни, яких зганяли з землі під час огороджування. Не припиняючи зростання пауперизму та бродяжництва, ці закони були спрямовані на придушення опору зігнаних з землі.

Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму. Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Доктрина активного грошового балансу – доктрина, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього ставилось завдання збільшення (за можливості) видобутку золота та срібла, а також заохочення припливу грошей із-за кордону при одночасному утриманні та збереженні їх всередині країни.