2.2. Організація бойових походів

На період існування Томаківської Січі з 60-х по 90-ті роки припадають численні й результативні походи на турецькі й татарські фортеці Причорномор'я. Особливо резонансними стали походи запорозького гетмана Івана Підкови на Молдавію. Розгромивши військо молдавського господаря - турецького ставленика, він сам став господарем. Туреччина пригрозила Польщі війною, якщо І.Підкову не буде покарано. Підступно заарештованого гетьмана було страчено у Львові у 1578 р. за наказом польського короля Стефана Баторія. У другій половині XVI ст. запорожці створюють власний флот, що складався з великих (як на той час) човнів на 50-70 козаків кожен. Вони брали на борт запаси продовольства і навіть кілька гармат. Запорозькі "чайки" досить ефективно протистояли в боях турецьким галерам. З цього часу почали здійснюватися комбіновані походи сушею і морем до татарських та турецьких володінь.  Наприкінці XVI ст. запорожці вславились походами на Крим і Туреччину. Козацькі походи дивували тогочасних свідків, які розносили славу про козаків далеко за межі України. Козаки здійснили низку сміливих морських походів проти турків і татар, перетинаючи море на своїх чайках.

Чайка — бойове парусно-гребне судно запорозьких козаків у XVI-XVII ст. Довжина його становила 18—20 м, ширина — 3- 3,5м, висота — 3,5-4м. Кожну чайку будувало не менше 60 чоловік протягом 15 днів. Корпус чайки робили з липи або верби, обшивали з обох боків дошками і обсмолювали. Для додання чайці більшої стійкості і підвищення плавучості до бортів із зовнішнього боку прив’язували ликом з липи або черешні снопи очерету; ці снопи ще й пом’якшували удар під час абордажу ворожого судна і захищали корпус чайки від пострілів противника. Чайка мала два керма — на носі та на кормі, що забезпечувало судну швидкість і маневреність у разі повороту. На чайці, у залеж-ності від її розмірів, було 20 — 40 весел; при погожому вітрі встановлювали щог-лу, до якої кріпили вітрило. Екіпаж судна складався з 40 — 70 чоловік. Із січової гавані виходило іноді понад 300 чайок, екіпаж яких нараховував більше 20 тис. Козаків. Озброєння чайки складали 4 — 6 гармат, переважно фальконети. На чайках запорожці плавали по Дніпру, Дунаю і Південному Бугу. Воюючи з турками і татарами, запорозькі козаки вже в XVI ст. здійснювали на чайках регулярні військовіо-пірацькі набіги на Кримське ханство й Османську імперію, вступали в бій з турецькими галеотами та галерами.

Козаки дуже ретельно готувалися до морських походів : крім запасів зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями, копченим м’ясом, крупами. Категорично заборонялося брати спиртні напої, а за порушення цього закону винний карався на смерть — п’яницю викидали за борт. Для морських походів козаки вибирали осінній час, коли хмарні дні й темні ночі допомагали їм зненацька нападати на ворога. Щоб запобігти цим походам, турецький султан посилав проти козацьких чайок великий галерний флот. Однак запорожці не боялися галер, невелика чайка ховалася за морським хвилями й тривалий час була не помітною для ворогів. Дочекавшись ночі, козаки несподівано нападали на ворожі кораблі. Поки одна половина відважних січовиків веслувала, друга добре озброєна, кидалася на абордаж галери і захоплювала її.

Узагалі, у небезпечних походах козаки виявляли чимало військових хитрощів. Так, наприклад, щоб підійти до ворога непоміченими, вони могли покілька годин перебувати під водою й дихати через очеритину, а потім нападати. Звичайно, усі походи козаків на татар відбувалися під керівництвом безстращних гетьманів. У народній пам’яті назавжди залишаться героїчні постаті захисників рідної землі, мудрих і хоробрих гетьманів Самійла Кішки, та Петра Сагайдачного – ватажків, яких дуже поважали козаки.