Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / amo_omelchenko
.htmlНиколай Михайлович Амосов.Книга памяти. Книга Пам'ятi Миколи Михайловича Амосова ››› РIК БЕЗ АМОСОВА Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО
"День", 9 грудня 2003 року. N 223 Ще кiлька рокiв тому Амосов думав, що розроблена ним фiлософiя подолання старостi допоможе йому пiдняти келих на своєму дев'яностому днi народження. А до того ж, саме до цiєї дати вiн планував зробити своїм нащадкам i учням подарунок - узагальнити всi свої роботи в галузi соцiологiї. У 87 рокiв, iз кардiостимулятором i двома шунтами в серцi, Микола Михайлович сказав, що може не встигнути...
До дев'яностолiття Миколи Михайловича його родичi, учнi та пацiєнти зробили бiльше - узагальнили все, що написав Амосов за своє життя. Чотиритомне зiбрання творiв з'явилося завдяки зусиллям його колишнього пацiєнта Олександра Самсоненка. Директор великого пiдприємства до сьогоднi пам'ятає, як, прооперувавши його, Амосов сказав: радiй, ти - щасливчик. Нинi Олександр Самсоненко вважає, що вiн удвiчi щасливчик - i тому, що пережив без наслiдкiв унiкальну операцiю, i тому, що був знайомий iз великою людиною, людиною-епохою.
Презентацiя чотиритомника (останнiй том, щоправда, ще в роботi) не була схожа на подiбнi заходи, де присутнi обговорюють сюжетнi лiнiї та вчинки героїв творiв. У суботу головним героєм був Микола Михайлович. Через майже рiк iз дня його смертi (вiн помер 13 грудня) колеги та друзi Амосова згадували його так, неначе ще вчора вiн розмовляв iз ними, докоряв i дiлився наболiлим.
Щоправда, останнього вiн не любив. Про суворiсть, сухiсть i жорсткiсть Амосова говорили майже всi. Проте його близький друг, академiк iсаак Трахтенберг вважає, що це лише поверхнева думка. Насправдi про те, що Амосов був дуже емоцiйною i ранимою людиною, свiдчать його книги. Ще вони розповiдають про надзвичайну чеснiсть Миколи Михайловича. Вiн не побоявся розповiсти багатотисячнiй аудиторiї читачiв про свої поразки. В "Енциклопедiї Амосова" вiн писав, що винен у смертi двох дiвчат-експериментаторiв, якi загинули внаслiдок вибуху в барокамерi. Микола Михайлович вважав, що саме вiн припустився халатностi, а не завод-виготiвник, який заповнив камеру киснем iз тиском до 2 атмосфер. Через що, очевидно, i сталося вибухове спалахування. Амосов зiзнався читачам i в тому, що в дитинствi замислив убивство. Насправдi, звiсно, це було не зовсiм так - просто маленький Коля Амосов вирiшив помститися шкодливому однокласнику, який усiх кривдив. Для цього вiн узяв у мами-акушерки з шафи миш'як й акуратно упакував його в шоколадну цукерку. Вiд фатальних наслiдкiв усiх врятував тiльки випадок - продукт зберiгався близько 20 рокiв i втратив свою токсичнiсть.
Правда Миколи Михайловича була своєрiдною стратегiєю. Вона обеззброювала не тiльки колег i соратникiв Амосова, але i його опонентiв. Микола Михайлович про це знав, у чому чесно признався своєму учню, нинi член-кореспонденту АМНУ Михайлу Зiньковському. Вiн каже, що Амосов досi залишається прикладом моральностi. i прояв цього не тiльки в тiм, що вiн єдиний повiсив при входi до iнституту серцево-судинної хiрургiї (нинi - iм. Амосова) табличку: вiд пацiєнтiв подарункiв не беремо. Присутнi на презентацiї говорили, що Амосов унiкальний ще й тим, що за часiв "системи" не побоявся не йти в ногу. Вони пишаються тим, що були учнями Миколи Михайловича - людини, яка найбiльше боялася зрадити своїм переконанням.
Одним iз таких переконань було таке: нiколи нiкого нi про що не просити. Нинiшнiй вiце-президент Академiї медичних наук Юрiй Кундiєв згадує, як сказав якось Миколi Михайловичу: "Ви знаєте, менi, чесно признатися, незручно - ви член-кор i я член-кор". На що Амосов вiдповiв: "Менi не пропонують академiка, а я не попрошу".
Те, що Амосов був для своїх учнiв не просто вчителем, а навiть певним кумиром, сьогоднi не приховують. Юрiй Кундiєв згадує, як, їдучи з Амосовим на сесiю Академiї до Москви, вiн намагався вгадати, в якому купе той їхатиме, i взяти квиток до нього ж. А нинi проректор Нацiонального медичного унiверситету (НМУ) iм. О. Богомольця Володимир Широбоков признався, що "вираховував", у якiй електричцi з Клавдiєвого їхатиме Микола Михайлович, i намагався вийти у цей же час. "Я просто дивився на нього всю дорогу, - згадує В.Широбоков, - не наважуючись заговорити. А Амосов усю дорогу щось писав, читав..."
Микола Михайлович вважав, що в життi є два мiцнi якорi - робота i дiти. А ще, що наука вчить свiт. Наука - це i розщеплювати атом, i виховувати дiтей. Жартуючи, вiн називав свою пiзню доньку "експериментальною дитиною". З першого дня почав активно навчати Катю - тренувати її розум, формувати свiтогляд. У 15 рокiв вона протягом одного року проштудiювала шкiльний курс трьох старших класiв i вступила до Київського медичного iнституту. А вже в 33 роки Катерина Миколаївна стала доктором медичних наук, професором- кардiологом. Кажучи про сiм'ю Миколи Михайловича, його колеги наголошували, що саме на цьому теренi i проявилася вся емоцiйнiсть Амосова. У своїх мемуарах вiн не забув нiкого зi своїх близьких. i з певного часу з такою самою нiжнiстю, як i про Катю, вiн писав про зятя - сьогоднi керiвника мiського центру хiрургiї, проректора НМУ Володимира Мiшалова.
Присутнi на презентацiї говорили, що Амосов заслуговує на те, щоб побудувати йому храм. Нi, не з каменя - Микола Михайлович не вiрив у Бога. А вiртуальний, де б зберiгалися його iдеї, думки i почуття. "Як Русь радиться з Львом Толстим, так i Україна повинна радитися з Миколою Амосовим, - говорить Ю.Кундiєв. - Але при цьому наше завдання - не обмежуватися i не зупинятися на написаному й проаналiзованому Амосовим. Вiн сказав, що iдеї - гени суспiльства, а отже, українцям залишається ростити генеалогiчне древо, корiння якого - Микола Михайлович."
"День" 2003.12.09
http://www.day.kiev.ua/2003/223/nomer.htm
Книга Памяти Николая Михайловича Амосова ››› Сайт Николая Михайловича Амосова ›››