Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / amo_chirva
.htmlНиколай Михайлович Амосов.Книга памяти Книга Памяти Николая Михайловича Амосова.
Життя склалося. Але закiнчилось...
Андрiй ЧИРВА
"Урядовий Кур'єр". 14 грудня 2002 року. Присуд головному експериментовi академiка Амосова щодо тривалостi життя зробила смерть. Вона розпорядилася по-своєму: зупинила велике людське серце на позначцi "89". Саме таку дату тиждень тому вiдзначив учений. Якби вiн сам змiг прокоментувати прожитi роки, напевне, сказав би з притаманною йому категоричнiстю: "Мало. Десь щось не так зробив. Чогось не врахував. Середньостатистична людина має жити 100-120 рокiв. Мене особисто пiдвела слабка генетика, закладена батьками, якi рано померли вiд хвороб..."
Втiм, мiстика тут нi до чого. Адже пiд час численних наших зустрiчей Микола Михайлович з того чи iншого боку пiдступався до цiєї основи iстоти розумної - довгожительства. Не без того, що й критикував себе. Жалкував, що можливостi обмеженi. I саме так, як ми можемо припустити, коментував свої чи чиїсь спроби перетнути пiдняту планку прожитих рокiв. Намагався проаналiзувати, на чому спiткнувся той чи iнший "марафонець життя". Враховуючи чужi помилки, вiн намагався не робити власних. Системи харчування, фiзичних навантажень, пiдтримки нервового стану - все це Микола Амосов описав у своїх книжках. Точнiше, описував, бо за комп'ютером сидiв майже до останнiх хвилин. Чим бiльше писав, тим менше загальний фiзичний стан давав змогу займатися вправами i звичним бiгом. Усе осмислював життя, його перипетiї. Усе шукав ту ниточку, яка мала б довести до клубка. Здавалося, ще трiшки - i ось вона - сяюча iстина. Та ця примхлива дама щораз утiкала, вимагаючи братися до експериментiв з iншого боку...
"Менi, на жаль, не вдалося продовжити молодiсть органiзму. Але це не означає, що нам, людям, пошуки рецептiв слiд припинити". Так вiн сказав в одному з останнiх своїх iнтерв'ю. Хоч не я сидiв напроти нього з диктофоном, просто бачу вираз обличчя Миколи Михайловича пiд час цього вироку самому собi. Нiякої розгубленостi i повне розумiння ситуацiї. Як завжди. Вiн не любив поразок, хоч якими б маленькими вони комусь видавалися. До будь-якої справи, на яку спрямовував свiй безмежний iнтелект, невгасиму енергiю, знання, Амосов пiдступався грунтовно. До протистояння зi смертю вiн теж пiдiйшов у всеозброєннi.
Якби хтось попрохав дати Миколi Михайловичу Амосову коротеньку, в один рядок характеристику, особисто я цього зробити б не осмiлився. Бо є простi людськi iпостасi. Навiть якщо людина фiлософ. От сказав: "Iваненко - фiлософ" - i все зрозумiло. Ким був вiн? Хiрургом вiд Бога? Ученим-медиком, який бачив людський органiзм у всiй його незворушнiй єдностi? Визначним суспiльствознавцем, який вивiв модель нової людської спiльноти? Фiлософ, хто, як давнiй грек Пiфагор, поєднував точнi науки з "любомудрiєм"? Прекрасний оратор, який мiг тримати будь-яку аудиторiю в напрузi та увазi скiльки завгодно?
Доведеться пiдняти руки догори. I означити Миколу Амосова просто, але велично: Людина. Вiн вважав, що коли ти народився на цей тричi прекрасний свiт та ще й з такою благодаттю Божою, як розум, мусиш всi закладенi природою внутрiшнi ресурси використати. Бо то неприпустима розкiш - забирати з собою в могилу нерозтраченi сили та iнтелектуальнi данi. Вiн люто ненавидiв не людей, а найважчу форму хвороби в людях: лiнощi. Осiб з цiєю вадою, хто не хотiв з нею боротися, вiн мiг без зайвих слiв виставити за дверi.
"Ну, хто цi байки вимудровує, нiби в когось там нема роботи! - рiшуче казав Микола Михайлович. - Розкажiть комусь деiнде, що iстота з неповторною моторикою, розумом, який може сягнути всього обширу матерiального та iдеального, з такою тривалiстю життя може не мати можливостi для роботи! Тiльки-но хтось ухопився за аргументування свого неробства, як вiн пропав для себе i загалу! I не розказуйте менi, що для людини iснує "мавп'яча праця"! Вона може бути лише у мавпи..."
Коли пiд час чергового пiдступу до операцiйного столу Амосов помiтив легеньке дрижання рук, одразу ж полишив свою хiрургiчну практику. Все. Це було надто боляче, бо полишав улюблену роботу вiд необхiдностi, а не з iнших причин. Якщо комусь не подобався характер Миколи Михайловича - iнодi рiзкий, не зовсiм розважливий, значить, той не "розкусив" цього чоловiка. Уважнiсть та чуйнiсть його базувалися на великiй вiдповiдальностi. За слово, а надто - дiю. Вiн був не завжди зручним для оточення тому, що сам мав жорсткi життєвi принципи i вимагав цього од iнших. Вiн сам був вибагливим до свого iнтелектуального потенцiалу i вимагав бути таким того, хто стояв поруч.
Тому Микола Амосов не сiв, склавши руки "вiд смутку прожитих рокiв", а взявся за справу застосування свого багатого iнтелекту. Пальцiв не вистачить, аби перерахувати всi тi справи, до яких долучавсй вчений. Легше сказати, чим вiн не займався. Хiба що автомобiлями чи кулiнарiєю. Вiн був вiд природи людиною-експериментатором. У всьому. Тому одного разу чiтко i ясно зрозумiв: все що вiн досi робив, укладається в одне рiчище: великий експеримент над собою. Тисяча фiзичних вправ, якими вiн займався для омолодження органiзму останнiм часом, - то лише маленька частина тих його безкiнечних пошукiв. Лише одна зi справ Амосова, яку вiн освiтлив своїм розумом i думкою. Та разом з сотнями iнших справ це склало основу - його неповторне життя.
Спiть спокiйно, Миколо Михайловичу. Все належне для того зроблене. На вiдмiну вiд Вас, надто самокритичного, ми вважаємо, що експеримент над собою Вам удався.
Книга Пам'ятi Миколи Михайловича Амосова ››› Сайт Миколи Михайловича Амосова ›››