Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / amo_bendet
.htmlНиколай Михайлович Амосов.Книга памяти. Книга Памяти Николая Михайловича Амосова ›››
ВРЯТОВАНI СЕРЦЯ Геннадiй КНИШОВ, Вiталiй МАКСИМЕНКО, Якiв БЕНДЕТ, Михайло АТАМАНЮК
"Урядовий Кур'єр". 6 грудня 2003 року. N 231 1952 року директор Українського iнституту туберкульозу iменi Яновського О. С. Мамолат запрошує Миколу Михайловича Амосова очолити спецiально створену клiнiку грудної хiрургiї. Це збiглося з бажанням хiрурга, якому, очевидно, вже було тiсно в Брянську. "Набридла робота головного хiрурга, - писав вiн Мамолату. - Хочеться перейти на вищий рiвень. У Брянську пропало вiдчуття боротьби, стало сумнувато." Згадується Лермонтов: "Так жизнь скучна, когда боренья нет!" I в цьому - характер Амосова.
Так в 1952 р. Микола Михайлович стає киянином, а його клiнiка - центром легеневої, а згодом серцевої хiрургiї в Українi. Саме тут з поєднанням його багатої хiрургiчної практики i глибокої наукової роботи виросла струнка система радикального хiрургiчного лiкування захворювань легень. В клiнiцi, очолюванiй ним, виконано близько 7000 резекцiй легень. Ця робота Амосова отримала широке визнання i 1961 року була удостоєна Ленiнської премiї.
Тодi як його роботи з легеневої хiрургiї знаходили дедалi бiльше визнання, вiн впритул пiдходив до розв'язання нових, ще складнiших проблем, пов'язаних з операцiями на серцi. Вiн став засновником серцевої хiрургiї в Українi. 1955 року Микола Амосов вперше в Українi розпочав хiрургiчне лiкування вад серця. А 1963 року Микола Михайлович першим уже в Радянському Союзi виконав протезування мiтрального клапана, а через два роки створив i вперше в свiтi впровадив у практику антитромботичнi протези серцевих клапанiв.
Працi М.М.Амосова з хiрургiчного лiкування захворювань серця були вiдзначенi Державною премiєю України (1998 p.), Золотими медалями (1967, 1982) i Срiбною медаллю (1978 р.) ВДНГ СРСР.
У 1983 роцi керована М.М.Амосовим клiнiка серцевої хiрургiї була реорганiзована в Iнститут серцево-судинної хiрургiї i є Українським республiканським кардiохiрургiчним центром. Щорiчно тут здiйснюється понад 3 000 операцiй на серцi, в тому числi близько 1 500 - iз штучним кровообiгом. У цiлому сьогоднi в Iнститутi серцево-судинної хiрургiї виконано понад 100 000 операцiй щодо захворювань серця.
Виконання обов'язкiв керiвника iнтенсивно працюючої клiнiки серцевої хiрургiї, безперервнi особистi операцiї найскладнiших кардiохiрургiчних хворих, керiвництво вiддiлом бiокiбернетики Iнституту кiбернетики, значна лекторська та громадська робота, включаючи депутатськi обов'язки, - все це вимагало значного iнтелектуального напруження, фiзичної i духовної сили. Природна обдарованiсть i органiзованiсть, прекраснi людськi якостi, тренування i суворий режим дали їх Миколi Михайловичу, i вiн ефективно справлявся i як директор, i як лiкар-хiрург. Лiкар, який годинами простоював за операцiйним столом, нерiдко навiть увечерi та вночi, щотижня проводив великi амбулаторнi прийоми хворих в полiклiнiцi та, за старою традицiєю, самостiйно виконував кожному з них рентгеноскопiю грудної клiтки... Непомiрний обсяг навантажень!
Непростою справою було керувати таким складним колективом, яким була клiнiка, а згодом Iнститут серцево-судинної хiрургiї. Цей колектив складався з яскравих особистостей, багато з них з вираженими рисами лiдерства. Цементувати колектив в монолiт високої продуктивностi, вiдданостi клятвi Гiппократа, чесностi i моральностi допомагав особистий приклад М. Амосова, його видатнi органiзаторськi здiбностi. Вiн був вiдкритим i доступним керiвником, який повнiстю володiв ситуацiєю. Не пригадується жодного випадку, щоб вiн не прийняв i не вислухав будь-кого з членiв колективу, вiд рядової санiтарки i до професора, коли до нього звертались з особистих чи виробничих питань. При цьому вiн постiйно проводив прийом як депутат Верховної Ради СРСР. Iнша рiч, що справи не завжди вирiшувались на користь прохачiв, але завжди на користь справедливостi та правди.
Вiн був дуже вимогливим не тiльки до себе, а й до iнших, але майже всi покарання за помилки i провини обмежувались лише суворою публiчною нотацiєю. Це завжди мало вплив. До таких ситуацiй вiн ставився дуже чуйно, i в тих нечастих випадках, коли зопалу звинувачував спiвробiтника помилково, завжди вибачався. В iнших випадках гострi кути ситуацiй згладжував гумором, народними приказками чи гострослiв'ям, нiколи при цьому не виходячи за межi пристойностi. Спiвробiтники iнституту високо цiнували доступнiсть, чеснiсть i справедливiсть свого керiвника i платили йому самовiдданою, на жаль, дуже низько оплачуваною працею - кожен на своєму посту. М. М. Амосов у свою чергу з любов'ю, повагою i розумiнням ставився до кожного члена своєї команди, це було особливо вiдчутно в моменти спiлкування з ним в неробочiй атмосферi, коли комусь випадало таке щастя.
Його вимогливiсть до себе та нетрадицiйний пiдхiд до численних функцiй директора виявились зокрема в проведеннi, кожнi два-три роки, регулярних опитувань лiкарського колективу щодо:
1. Людських якостей керiвника;
2. Лiкарських професiйних якостей;
3. Якостей адмiнiстраторських.
Цi опитування виконувались шляхом таємного голосування бюлетенями. Багаторiчний архiв бюлетенiв i результатiв цих голосувань свiдчить про схвальне ставлення колективу до свого шефа та його дiяльностi. За всiма показниками його рейтинг завжди був майже стовiдсотковим. Не скажеш, що М. М. Амосов, як i кожна людина, привiтно ставився до критики на свою адресу i не суперечив їй, але вiн завжди її вислуховував, незалежно вiд того, якого рангу спiвробiтник висловлював критику, не вiдкидав її, а аналiзував, приводив аргументи на захист, i, якщо вони не спрацьовували, приймав i сприймав думку опонента, визнаючи свою неправоту.
Маючи стiйкi переконання i життєвi принципи, Микола Михайлович тим не менше постiйно аналiзував i вдосконалював власний свiтогляд. Не тiльки в творах i наукових монографiях, а досить часто у його розмовi раптом спалахували вислови, осяянi глибокою проникливiстю мудрої людини, несподiванi фiлософськi узагальнення, гострi спостереження. Його нестандартне мислення, талант бачити саму iстину приваблювали спiвбесiдникiв i слухачiв, а прямi, беззастережнi висловлювання вражали.
Про динамiчнiсть його поглядiв свiдчить i той факт, що на початку 70-их рокiв вiн мiг сказати на ранковiй "п'ятихвилинцi": "Друзi, нашi результати такi, що вiднинi оперуватиму я один. Усiм iншим залишається асистування. Не подобається - iдiть. Усе!" А згодом, у 80-тi - пiсля створення iнституту директор надав повну самостiйнiсть завiдуючим вiддiлами, не сковував їх дрiб'язковою опiкою, а отже збагатив Україну новими кардiохiрургами найвищої квалiфiкацiї, унiкальними операцiями, новими напрямками дiяльностi, результатами свiтового рiвня.
Дiяльнiсть М.М.Амосова як хiрурга i керiвника припала на той перiод iсторiї колишнього СРСР, коли майже все спрямовувалося на "оборонку", а медицина i наука отримували з бюджету крихти. Отож i серцевiй хiрургiї хронiчно не вистачало апаратури, iнструментарiю, витратних матерiалiв i медикаментiв. Миколi Михайловичу в цих умовах допомагав його талант винахiдника та освiта iнженера. Так, ним особисто було створено три моделi апаратiв штучного кровообiгу i з їх допомогою серед перших в Радянському Союзi виконано понад тисячу операцiй на вiдкритому серцi. Чимало винайдених ним хiрургiчних iнструментiв i пристосувань, безлiч рiшень щодо вдосконалення технiки операцiй i дотепер використовуються в українських кардiохiрургiчних центрах.
Свiдченням високої вимогливостi Миколи Михайловича до себе є хоча б таке. На тлi безперервної хiрургiчної дiяльностi, частих складних операцiй на вiдкритому серцi напередоднi 80-рiччя вiн раптово припинив оперувати, вважаючи, що робити це в такому вiцi аморально. I ми знаємо, настiльки важким для нього було це рiшення. Весь час вiн говорив, що дуже страждає без хiрургiї, яка була змiстом його життя, що часто йому сняться операцiї.
Крiм хiрургiї, як усi добре знають, М.М.Амосов велику увагу придiляв сучасним проблемам бiологiчної i медичної кiбернетики, одним iз його захоплень було створення штучного iнтелекту. З 1959 по 1990 роки вiн очолював вiддiл бiологiчної кiбернетики Iнституту кiбернетики НАН України. Пiд його керiвництвом тут проведенi фундаментальнi дослiдження систем саморегуляцiї серця i розробка питань машинної дiагностики захворювань серця, розробка i побудова фiзiологiчної моделi "внутрiшнього середовища органiзму" людини, моделювання на ЕВМ основних психiчних функцiй i деяких соцiально-психологiчних механiзмiв поведiнки людини. Нетрадицiйнiсть пiдходу, оригiнальнi погляди вченого отримали широке визнання у нас в країнi i за кордоном. За дослiдження в галузi бiокiбернетики в 1978 i 1997 p.p. Амосова вiдзначили Державною премiєю України.
Такий цiкавий факт. Микола Михайлович за весь час роботи завiдуючим вiддiленням бiокiбернетики отримував зарплату тiльки за це в Iнститутi кiбернетики, i нi копiйки не брав за посаду керiвника клiнiки серцевої хiрургiї, а потiм - директора Iнституту серцево-судинної хiрургiї.
Микола Михайлович широко вiдомий як письменник. Несподiвано хiрург i вчений розкрився як талановитий майстер слова i образу, опублiкувавши в 1964 р. свою першу повiсть "Думки i серце". Критика повсюдно високо оцiнила книжку, її художнi цiнностi, лаконiчний стиль, достовiрнiсть, високий iнтелектуальний рiвень твору, яскраво виражену громадянську позицiю автора. Повiсть була перекладена на рiзнi мови i видана в 28 країнах свiту. За нею були iншi твори: "Записки з майбутнього", "ППГ-2266", "Книга про щастя i нещастя" та iншi.
Торкнемось ще однiєї складової рiзноманiтної дiяльностi цiєї всебiчно обдарованої людини. Мова про публiцистику. Тут вiн проявив воiстину видатнi здiбностi, смiливiсть, тверезу оцiнку ситуацiї в СРСР щодо подолання негативних явищ, яких накопичилось чимало. Багато його виступiв виходили за межi можливої на той час вiдвертої критики суспiльства, користувались великим успiхом. Вiн був чудовим лектором i збирав великi аудиторiї.
Микола Михайлович вiдноситься до людей, вiдхiд яких iз життя пов'язаний з одним ефектом: чим бiльше минає часу, тим гострiше i сильнiше вiдчувається їх вiдсутнiсть, потреба в них. З ним вiдiйшла цiла епоха, вiн був людиною, приклад якої мав силу визначати моральний рiвень суспiльства.
Нам, його учням, дуже Амосова не вистачає.