Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / amo_soroka

Николай Михайлович Амосов.Книга памяти. Книга Памяти Николая Михайловича Амосова.

МИКОЛА АМОСОВ. СПРОБА ПРОГНОЗУ Михайло СОРОКА

"Урядовий Кур'єр". 11 грудня 2003 року. N 234 Цей задум виник за лiченi днi до настання 1975-го року. Наближався не просто черговий Новий рiк: починалась остання чверть двадцятого столiття. Що може статися у свiтi за цi двадцять п'ять лiт до межi нового вiку i тисячолiття? Якими досягненнями в науцi, технiцi, медицинi, культурi, спортi зустрiне людство цей iсторичний на своєму шляху рубiж? Готуючи перший номер газети "Радянська Україна" 1975-го року, журналiсти редакцiї, в якiй я тодi працював, вирiшили поставити цi запитання визнаним авторитетам у рiзних сферах життя тогочасної України. БIОГРАФIЧНА ДОВIДКА. Микола Михайлович Амосов народився 6 грудня 1913 року в селi Ольхово Вологодської областi (Росiя).

У 1939 роцi закiнчив Архангельський медичний iнститут, а в 1940-ому Всесоюзний заочний iндустрiальний iнститут. Учасник Великої Вiтчизняної вiйни, на фронтi був хiрургом польового шпиталю. У 1947-1952 рр. завiдував вiддiленням Брянської обласної лiкарнi. З 1952 року - директор клiнiки Українського НДI туберкульозу i грудної хiрургiї, водночас у 1960-1988 роках керував вiддiлом Iнституту кiбернетики АН УРСР. З 1983 по 1988 рiк був директором Iнституту серцево-судинної хiрургiї. З 1988-го i до останнiх днiв життя, до грудня 2002 року, був почесним директором цього iнституту. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-9 скликань, народним депутатом СРСР (1989 р.). Академiк АН України. Лауреат Ленiнської премiї i двох державних премiй України. Герой Соцiалiстичної працi.

Я зголосився взяти iнтерв'ю у Миколи Михайловича Амосова, видатного хiрурга i вченого, широко вiдому i надзвичайно популярну людину. Вiн був не просто першокласним хiрургом, а першовiдкривачем нових ефективних методiв при операцiях на вiдкритому серцi, беручись за найскладнiшi з них. До нього особисто i створеної ним клiнiки в Київському iнститутi туберкульозу i грудної хiрургiї зверталися, як до останньої надiї, з усього Радянського Союзу. I руки хiрурга справдi творили чудо. На час згадуваного iнтерв'ю Микола Амосов зробив на серцi бiльше двох з половиною тисячi складних операцiй, а загалом у його клiнiцi було виконано тодi близько п'ятнадцяти тисяч операцiй. Якось Микола Михайлович зацiкавився, яка доля пацiєнтiв, котрi оперувалися в клiнiцi. Дослiдження показали, що 95 вiдсоткiв дiтей з вродженими вадами серця, яким 6-18 рокiв тому була зроблена операцiя, пiдросли i працюють або вчаться, тобто, як i їхнi ровесники, живуть повнокровним життям.

Характерна деталь: Микола Амосов очолював клiнiку, постiйно виконував важкi операцiї, а заробiтну плату отримував в Академiї наук УРСР як завiдуючий вiддiлом штучного iнтелекту Iнституту кiбернетики. Одного разу на засiданнi Президiї Академiї наук я був свiдком жартiвливої реплiки президента АН УРСР Бориса Патона:

- Якщо раптом буде необхiднiсть, я до вас, Миколо Михайловичу, оперуватися не пiду.

- Це ж чому, Борисе Євгеновичу?

- А ви ж операцiї робите безплатно. А ми знаємо, яка у нас якiсть безплатної роботи.

Це, звичайно, був жарт. Бо всi прекрасно знали про кришталеву чеснiсть Миколи Амосова i його повну самовiддачу в будь-якiй роботi, за яку брався. Вiн був "людиною з майбутнього", iнтелiгентом з великої лiтери, iнтелектуалом, талановитим письменником, чудовим лектором, гарячим прихильником ним же створеної концепцiї i системи здорового способу життя.

...Зголосившись узяти iнтерв'ю в Миколи Михайловича про те, якою уявляється йому медицина через чверть столiття, у 2000-ому роцi, я був певен, що виконати це буде не просто. Амосов не належав до тих, хто роздавав iнтерв'ю направо й налiво. Якщо тема розмови або особа журналiста його не зацiкавила, наполягати було марно. I ще одну умову ставив вiн перед нашим братом: без диктофона на бесiду з ним не приходити. Свої думки вiн викладав чiтко, логiчно, без пауз, i тому його дратувало, коли журналiст не встигав записати, часто просив повторити сказане.

- Все одно потiм "перебрешете" мою думку, тому краще записуйте все на диктофон, - говорив вiн.

До того iнтерв'ю ми не були знайомi, i тому до моєї особи вiн не мiг мати якихось претензiй. Видно, його зацiкавила запропонована тема - спроба перенестися в уявi у 2000-й рiк, логiчно помiркувати над тим, якi прориви у боротьбi з людськими недугами здiйснить до того часу наукова i практична медицина. I ось секретар його приймальної повiдомляє менi, що Микола Михайлович готовий зустрiтися зi мною в робочому кабiнетi вiдразу пiсля операцiї.

- Коли закiнчиться операцiя, невiдомо. Буває по-рiзному, - додала вона.

Того дня операцiя затяглася. Микола Михайлович повернувся до кабiнету, як менi здалося, втомленим. Попросив мене ще п'ятнадцять хвилин зачекати. За цей час я змiг побачити, що означає обiд по-амосовськи: секретар приймальної занесла йому в кабiнет яблуко i склянку мiцного чаю. I це пiсля багатогодинної виснажливої операцiї при граничному зосередженнi уваги i напруженнi нервiв!

А через кiлька хвилин я "побачив" роботу думки Амосова. Це не могло не викликати захоплення. Уточнивши тему iнтерв'ю i на якусь хвилину зосередившись, вiн почав свою розповiдь, у якiй була здiйснена спроба спрогнозувати майбутнє медицини. Заглянути в такий далекий, як тодi здавалося, 2000-й рiк. Що прогнозував тодi Микола Амосов? Думається, про це цiкаво буде дiзнатися i нинiшньому читачевi, який має сьогоднi можливiсть перевiрити, що збулося, а чого не сталося з передбачень видатного хiрурга i вченого.

... На майбутнє медицини, почав вiн, треба дивитися тверезо, не применшуючи її можливостей, але й не переоцiнюючи їх.

Чого ж все-таки можна очiкувати в останню чверть столiття? Якi подiї стануться в медицинi i як вони вплинуть на здоров'я людей? Я зупинюся на кiлькох прогнозах, якi менi здаються достатньо науково обгрунтованими. Не тiльки менi одному, звичайно, а всiм, хто працює в медичнiй науцi. Найбiльший i найпередовiший напрям теоретичної медицини, який обiцяє багато практицi, - це молекулярна бiологiя, генетика i, так звана, генетична iнженерiя. У недалекому майбутньому, в усякому разi в останню чверть столiття, ученi зумiють розшифрувати генетичний код людини. Зробити це буде нелегко. Адже в людини мiльйон генiв. I коли йдеться про те, що вдасться розшифрувати генетичний код, то по сутi це значить, що весь цей мiльйон буде "розсекречений", описаний. Iншими словами, можна собi уявити книгу з багатьма тисячами сторiнок. I щоб її прочитати, а тим бiльше тримати в пам'ятi, для цього необхiдний, напевне, штучний iнтелект. Мабуть, тiльки штучному розуму до снаги утримати колосальну iнформацiйну систему, якою є гени людини.

Але навiть якщо й не весь мiльйон генiв людини буде лежати перед ученими як розкрита книга, то в будь-якому разi нашi знання про генетику значно розширяться. Уже зараз вдалося виявити багато дiлянок у генетичному апаратi людини, якi вiдповiдальнi не тiльки за стать, а й за розвиток всiляких вроджених захворювань. Це цiкавий шлях. Вiн вiдкриває можливостi не тiльки шукати конкретнi вродженi захворювання, а й схильнiсть до них. Вiн дає змогу визначати типи психiки, типи нервової дiяльностi, типи функцiй рiзних органiв i клiтин.

З'явиться реальна можливiсть генетичного контролю рiзних речей. Я вже не кажу про можливостi вибору статi. Не виключається, скажiмо, така ситуацiя, коли в людини будуть брати клiтину, виймати з неї ядро, пересаджувати її у яйцеклiтину жiнки i вирощувати з цiєї яйцеклiтини копiю людини, яка вiддала ядро. На жабах це вже зараз виходить...

- А вiд яких ще наук медицина може очiкувати серйозної допомоги?

- Менi здається, iстотний вплив на медицину здiйснять також хiмiя i електронiка. Передусiм збiльшиться арсенал рiзноманiтних хiмiчних методiв дослiджень, якi дозволять значно ранiше виявляти порушення тонкої хiмiї людського органiзму i таким чином завчасно давати дiагностику рiзноманiтних захворювань. Те ж саме торкається застосування електронiки. З допомогою рiзних електронних апаратiв можна буде записувати дуже багато функцiй. I не тiльки записувати, а й розшифровувати цей масив кривих. Так що кiбернетизацiя медицини, тонка хiмiя, застосування нових синтетичних лiкiв - все це значно просуне медичну науку. Але знову ж таки тверезий погляд. Не варто думати, що це iстотно вплине на практику у тому планi, що зменшиться кiлькiсть захворювань. Насамперед тому, що медична кiбернетика i всiлякi складнi, тонкi дослiдження, вони, на жаль, дорогi, страшенно дорогi. Тому неможливо ось так передбачити, що за найближчi 25 рокiв кiбернетизацiя з обчислювальними машинами, з автоматичним розшифруванням рiзних кривих та дiагнозами, вона так швидко "пiде назустрiч" медицинi. Усе не так просто. Однак у чому я впевнений: це матиме повну наукову розробку.

Дуже цiкава наука - iмунологiя. Iмунна система захищає органiзм начебто у першому наближеннi вiд мiкробiв i шкiдливих чужорiдних речовин. Ця система створює рiзноманiтнi клiтиннi i хiмiчнi засоби, якi знищують мiкробiв, нейтралiзують чужу хiмiю i, таким чином, рятують людину вiд рiзних бiд. Iмунологiя нинi розвивається дуже енергiйно, дуже iнтенсивно з'ясовуються механiзми такого захисту. Вона, звичайно, дуже тiсно пов'язана з молекулярною бiологiєю, тому що обидвi науки замикаються на тонких молекулярних структурах клiтин, на ДНК, РНК i так далi.

Дедалi бiльше накопичується даних, що iмунна система захищає людину не тiльки вiд мiкробiв чи чужих бiлкiв, а й вiд своїх власних помилок. Вона, зокрема, захищає органiзм вiд пухлин, якi виникають, мабуть, значно частiше, нiж ми вважаємо, але не розвиваються завдяки саме iмуннiй системi. Вона якоюсь мiрою захищає людину i вiд передчасного старiння. Можна припустити, що розвиток iмунологiї дасть що-небудь для практичної медицини уже в найближче десятилiття. Яким чином? Мабуть, будуть розробленi методи стимулювання ось цих власних захисних можливостей органiзму, стимулювання як спецiальною штучною хiмiєю, так i iншими засобами. I це обiцяє пiдвищити захищенiсть людини вiд усяких зовнiшнiх i внутрiшнiх шкiдливих факторiв.

- Чого, на ваш погляд, Миколо Михайловичу, досягне медична наука i практика у боротьбi з хворобою вiку - раковими пухлинами?

- Немає, напевне, людини, яку б не цiкавили проблеми боротьби з раковими захворюваннями, хоча, скажу я вам, рак зовсiм не є тою хворобою, яка бiльше всього забирає життiв. Але надто вже вiн драматичний i нiби як доля. Саме ця обставина i лякає всiх. А ось, примiром, серцевi захворювання, вони значно небезпечнiшi, але немовби не так драматичнi. Щодо боротьби з раковими захворюваннями, то, iмовiрно, вiдбудуться значнi зрушення, якi вiдкриють дверi у широку практику. Дедалi бiльше сьогоднi схиляються до того погляду, що злоякiснi пухлини викликанi вiрусами, що це не просто зараження, як, наприклад, зараження грипом, а що тут вплiтаються i дiють тонкi молекулярнi механiзми розкладу клiтин. Цi механiзми зараз якраз посилено розшифровуються спецiалiстами з молекулярної бiологiї i ось-ось начебто мають бути проясненi доволi достовiрно.

Коли це вдасться зробити, очiкується можливiсть вплинути на вiруси раку. Але не треба думати прямолiнiйно, мовляв, знайдуть вакцину вiд ракового вiрусу, i пухлини щезнуть. Передбачається можливiсть загальмувати нестримний розвиток клiтин шляхом впливу на молекулярнi механiзми розмноження клiтин, пошкоджених тими ж вiрусами. Я не хочу торкатися цього бiльш детально, тому що можу допустити неточностi, але, повторюю, враження таке, що теоретична наука досить близько пiдходить до практичних питань. I оскiльки ними дуже енергiйно займаються в усьому свiтi, то можна очiкувати, що проблема боротьби з раком до кiнця столiття значно просунеться вперед, i це захворювання у майбутньому не висiтиме над людством, як злий фатум.

- Ваша думка щодо перспектив пересадки людських органiв.

- Що я можу сказати з цього приводу? Багато хто вважає, що можна хворiти, поводитися, як завгодно, а потiм лiкарi у разi необхiдностi замiнять певний орган, i все буде добре. На це нiчого сподiватися. У майбутньому бiльше можна сподiватися на протезування органiв, якi виконують механiчну або просту фiзико-хiмiчну функцiю. Можна, скажiмо, припускати, що буде створене штучне серце i що воно виявиться працездатним. До кiнця столiття штучне серце буде, мабуть, практично працювати. Адже уже зараз телята живуть iз штучним серцем по 20-30 днiв. Прогрес тут помiтний.

А ось пересадка природного серця, серця людини, мабуть, не отримає поширення. Знову ж таки через те, що важко i донорiв знайти, та й iмунологiчнi проблеми поки що не розв'язанi. Iмунологи, правда, очiкують, що реакцiю вiдторгнення, яка нинi так всiх хвилює, i особливо хворих, яким пересадженi органи, що цю реакцiю можна буде значною мiрою поставити пiд контроль. Тому не можна категорично стверджувати, що пересадки живих органiв такi вже безперспективнi. А ось таке питання, як створення штучних легень, воно начебто вирiшується позитивно. Висловлюється можливiсть створення серця разом з легенями, тобто переставлятиметься весь "блок" нашої грудної порожнини. Є цiкавi дослiдження, якi свiдчать: це реально.

- До цього ви, Миколо Михайловичу, розповiдали в основному про роль i можливостi медицини у майбутнiй боротьбi з людськими недугами. А яка, на ваш погляд, роль самої людини в цьому процесi?

- Можна вiдповiсти одним словом: головна. Спробую хоча б коротко розшифрувати цю вiдповiдь. Тепер уже не секрет, що науково-технiчний прогрес аж нiяк не полiпшив здоров'я людей. I ось чому. Не полiпшив, бо збiльшилась детренованiсть людей, оскiльки вони дедалi менше займаються фiзичною працею. Велика кiлькiсть продуктiв харчування привела до переїдання. I тут я хотiв би сказати про науку, якiй належить вирiшальний успiх у боротьбi за здоров'я наших сучасникiв i нащадкiв. Я маю на увазi науку про здоров'я. На жаль, хоч як це дивно, медична наука про науку про здоров'я мало що знає. У будь-якому разi знає менше, нiж про хвороби. Вона не знає, яке потрiбне людинi навантаження, щоб уникнути детренованостi, скiльки їй необхiдно калорiй i чи слiд їй влаштовувати розвантажувальнi днi. Не скажу, що це якась надскладна наукова проблема, просто нею по-справжньому ще не займались. Нинi начебто намiтилися зрушення. Медики дедалi бiльше переконуються, що незважаючи на всi успiхи у лiкуваннi хвороб, а досягнення справдi великi - менше стали вмирати вiд iнфекцiй, вiд iнфаркту мiокарда, вiдсоток смертностi за останнє десятилiття зменшився майже вдвiчi, -однак що це дало, якщо кiлькiсть iнфарктiв збiльшилася за цей час у чотири рази. Значить дедалi бiльше переконуємось у тому, що зупинити наступ хвороб у наше столiття, столiття науково-технiчного прогресу, можна тiльки пiдвищенням природного рiвня здоров'я, а для цього людинi потрiбне тренування, обмеження у їжi, нормальний сон i так далi. I нинi наука, мабуть, зверне бiльшу увагу на цей бiк справи. В усякому разi повинна звернути. I тут, безсумнiвно, буде досягнутий великий прогрес. Це не така вже й дорога наука, i її вiдносно легко впровадити у практику. Йдеться про створення саме справжньої наукової профiлактики. Для кожної людини визначатиметься рiвень її здоров'я, рiвень тренованостi i даватимуться чiткi рекомендацiї: якщо ти хочеш бути здоровим, то тобi потрiбно робити те, те i те. Я зовсiм не тiшу себе думкою, що люди так вже й кинуться цi рекомендацiї виконувати, але поступово й неухильно вони стануть правилом i нормою життя кожного.

На моє глибоке переконання, саме ця наука про здоров'я, незважаючи на те, що вона зовнi не така ефектна, як, скажiмо, молекулярна бiологiя чи кiбернетика, але саме вона здатна зробити найбiльшу послугу нашим потомкам, а то й сучасникам. Зокрема, в тому, що вони бiльше турбуватимуться про своє здоров'я, а не думатимуть про те, що коли захворiють, то досягнення медицини їх врятують. Звичайно, кожну окрему хворобу медицина лiкуватиме дедалi краще, але вона не може врятувати людину вiд хвороб. Врятуватися вiд них людина може тiльки власними силами, власним правильним режимом i способом життя.

- Миколо Михайловичу, в однiй з вiдповiдей ви згадали про штучний iнтелект. Чи буде створений до 2000-го року штучний розум?

- В Iнститутi кiбернетики, де я очолюю вiддiл штучного iнтелекту, ми дали кiбернетичну iнтерпретацiю поняття "розум", тобто розклали систему його роботи по поличках. У будь-якого автомата є свiй маленький "iнтелект", i його моделювання не викликає труднощiв. Вони виникають, коли ми пiдходимо до вiдтворення особливостей людського розуму. I нам вдалося вiдтворити деякi його "якостi". Ми "помацали" почуття, свiдомiсть i пiдсвiдомiсть. Зроблено кiлька моделей на цифрових машинах, якi вiдтворили роботу мозку у виглядi семантичної мережi. Ми навiть отримали можливiсть доторкнутися до деяких суто психологiчних функцiй. Однак, звичайно, штучного розуму не створили. Чому? Тому що перелiчувати кожен етап тимчасової мережi, рiвень активностi, припустимо, навiть 300 моделей з 3000 їх зв'язкiв (а це, порiвняно з мозком, мiзерна величина) на сучасному рiвнi розвитку технiки неможливо.

Не хочу робити загальних прогнозiв. Але, ймовiрно, у майбутньому виникнуть великi аналоговi i гiбриднi системи. Такi моделi, як потреби i почуття, краще зробити на аналогових елементах. Бiльш складнi речi, те, про що думає людина, простiше втiлюється на обчислювальних машинах.

Унiверсальний розум, я вважаю, ми не створимо. Тому що вiн мав би охопити надто велике коло сприйнять i моделей. А ось у тому, що можна сконструювати iнтелект на рiвнi людського, я не сумнiваюсь. Ученi зараз навiть визначили термiн реалiзацiї iдеї - 30 рокiв.