Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook11_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..."

У 1956-1982 р. безумовним лiдером українських кiбернетикiв був академiк В.М.Глушков - засновник Iнституту кiбернетики АН УРСР (тепер Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України). Симбiоз видатного, повного сил лiдера, з висококвалiфiкованими, патрiотично налаштованими, нацiленими на наукову творчiсть молодими (на той час) фахiвцями забезпечив високi досягнення iнституту, як в обчислювальнiй технiцi, так i в кiбернетицi, визнанi в Українi, в колишньому СРСР i у свiтi. Вiкторовi Михайловичу, коли вiн приїхав у Київ у 1956 роцi, було тридцять три роки, автору книги - тридцять п'ять, керiвникам вiддiлiв трохи за тридцять, а iншим ледь перевалило за двадцять.

Значний внесок у проведенi дослiдження внесли технiчнi вiддiли ОЦ АН УРСР i вiддiлення кiбернетичної технiки iнституту, що виросло за тридцять рокiв - з 1962 по 1992 р. до 500 наукових спiвробiтникiв, iнженерiв, лаборантiв i технiкiв.

У першiй частинi книги я спробував розповiсти про це, використовуючи свої спогади й архiвнi документи.

Друга частина книги стала продовженням - своєрiдною iсторiєю кiбернетичної технiки в особах. Розмiщенi в нiй нариси присвячуються, в основному, спiвробiтникам вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України, що почали свою дiяльнiсть кiлька десятилiть назад i вiддiлення, що стали ветеранами. Я називаю їх соратниками i це слово вiдношу i до мене. Це був час активної колективної наукової творчостi, тiсного взаєморозумiння, величезної трудової самовiддачi, постiйного прагнення розвивати й удосконалювати кiбернетичну технiку.

Прикладами можуть служити такi масштабнi роботи, як створення i широке використання на промислових пiдприємствах i в багатьох науково-дослiдних органiзацiях Радянського Союзу КМШП "Днепр", розробка i застосування мiкропроцесорної технiки в iнтересах цiлої галузi промисловостi засобiв зв'язку СРСР, масова автоматизацiя наукових експериментiв в установах Академiї наук УРСР, створення ряду унiкальних керуючих систем рiзного, у тому числi оборонного призначення й iн.

Ветерани вiддiлення стали свiдками й активними учасниками пiонерських дослiджень в областi проектування i застосування кiбернетичної технiки, що розгорнулися спочатку в ОЦ, а потiм в Iнститутi кiбернетики АН УРСР. Надалi вони самi стали пiонерами створення i використання нових засобiв кiбернетичної технiки, у тому числi перших мiкро-ЕОМ i систем налагодження для них, процесорiв цифрової обробки сигналiв, суперпродуктивних спецiалiзованих засобiв розпiзнавання образiв, цифрових спецiалiзованих пристроїв контролю i керування швидкоплинучими фiзичними процесами, вiдеокомп'ютерних термiналiв, систем автоматизацiї iнженерної працi, знанняорiєнтованих iнтелектуальних систем, могутнiх кластерних обчислювальних комплексiв та iн. У пiдсумку загальнi зусилля колективу вiддiлення сприяли становленню й успiшнiй роботi наукової школи в цiй дуже важливiй областi знань. Це час, дiйсно, можна назвати зоряними роками кiбернетичної технiки.

Сподiваюся, що результати багаторiчного напруженої працi спiвробiтникiв вiддiлення знайдуть продовження в справах наших послiдовникiв.

Кiстяком наукової школи кiбернетичної технiки, що склалася в 1962-1992 р., стали ветерани вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. У їх числi вченi, про творчий внесок яких написанi нариси, починаючи з учасникiв Великої Вiтчизняної вiйни:

Рабiнович Зiновiй Львович - професор, доктор технiчних наук, заслужений дiяч науки України, лауреат Державної премiї України, нагороджений премiями Президiї АН УРСР iменi С.О.Лебедєва та iменi В.М.Глушкова, медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р."

Скурихiн Володимир Iллiч - академiк НАН України, професор, доктор технiчних наук, заслужений дiяч науки України, лауреат Державної премiї СРСР, премiї Ради Мiнiстрiв СРСР, Державної премiї України, нагороджений орденами "Трудового Червоного Прапора", "Жовтневої революцiї", премiєю Президiї АН УРСР iменi В.М.Глушкова i медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Михайлов Геннадiй Олександрович - професор, доктор технiчних наук, нагороджений премiєю Президiї АН УРСР iменi С.О.Лебедєва i медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Деркач Вiталiй Павлович - доктор технiчних наук, заслужений дiяч науки України, лауреат Державної премiї СРСР. Учасник Великої Вiтчизняної вiйни. Нагороджений орденами "Вiтчизняної вiйни I ст.", "За бойовi заслуги", "За мужнiсть", медалями "За вiдвагу", "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Кондалєв Андрiй Iванович - професор, доктор технiчних наук, заслужений дiяч науки України, учасник Великої Вiтчизняної вiйни. Нагороджений орденом "Вiтчизняної вiйни II ст.", медаллю "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.", премiєю Президiї АН України iменi С.О.Лебедєва.

Лучук Андрiй Михайлович - професор, доктор технiчних наук, заслужений дiяч науки України. Учасник Великої Вiтчизняної вiйни. Нагороджений орденами "Вiтчизняної вiйни I ст." i "За мужнiсть", медалями "За вiдвагу", "За бойовi заслуги", "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Слободянюк Анатолiй Iванович - професор, доктор технiчних наук, лауреат Державної премiї СРСР i Державної премiї УРСР. Учасник Великої Вiтчизняної вiйни. Нагороджений орденом "Вiтчизняної вiйни II ст.", медаллю "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Спину Глiб Олександрович - професор, доктор технiчних наук, лауреат Державної премiї України. Учасник Великої Вiтчизняної вiйни. Нагороджений орденами "Вiтчизняної вiйни II ст." i "Богдана Хмельницького", медаллю "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Палагiн Олександр Васильович - академiк НАН України, професор, доктор технiчних наук, заслужений винахiдник УРСР, лауреат премiї Ради Мiнiстрiв СРСР, нагороджений орденом "Знак пошани", премiєю Президiї НАН України iменi С.О.Лебедєва.

Войтович Iгор Данилович - член-кореспондент НАН України, професор, доктор технiчних наук, заслужений дiяч науки i технiки України, нагороджений премiєю Президiї АН УРСР iменi С.О.Лебедєва. Почесний професор Iнституту автоматики Шаньдунської АН Китаю.

Боюн Вiталiй Петрович - член-кореспондент НАН України, професор, доктор технiчних наук, заслужений винахiдник України, лауреат Державної премiї України, нагороджений премiєю Президiї НАН України iменi С.О.Лебедєва. Почесний професор Iнституту автоматики Шаньдунської АН Китаю.

Єгипко Володимир Михайлович - професор, доктор технiчних наук, лауреат Державної премiї України.

Яковлев Юрiй Сергiйович - професор, доктор технiчних наук, лауреат премiї Ради Мiнiстрiв СРСР.

Iваськiв Юрiй Лукич - професор, доктор технiчних наук.

Брюхович Євгенiй Iванович - професор, доктор технiчних наук.

Забара Станiслав Сергiйович - професор, доктор технiчних наук, лауреат Державної премiї СРСР i Державної премiї України.

Коваль Валерiй Миколайович - професор, доктор технiчних наук, лауреат Державної премiї України, нагороджений орденом "Знак пошани".

Гладун Вiктор Полiкарпович - професор, доктор технiчних наук.

Задирака Валерiй Костянтинович - професор, доктор фiзико-математичних наук, нагороджений премiєю Президiї НАН України iменi В.М.Глушкова.

Погорелий Сергiй Дем'янович - професор, доктор технiчних наук, лауреат премiї Ради Мiнiстрiв СРСР.

Гамаюн Володимир Петрович - професор, доктор технiчних наук.

Бех Олександр Дмитрович - професор, доктор технiчних наук.

Романов Володимир Олександрович - доктор технiчних наук, лауреат Республiканської комсомольської премiї iм. М.Островського.

Степанов Аркадiй Євгенович - провiдний науковий спiвробiтник, доктор технiчних наук.

Бекмуратов Тулкун Файзиєвич - академiк АН Республiки Узбекистан, професор, доктор технiчних наук.

Рабеджанов Набi Рабеджанович - професор, кандидат технiчних наук.

Тимашов Олександр Олександрович - доцент, кандидат технiчних наук, лауреат Державної премiї України.

Семотюк Мирослав Васильович - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук.

Слободянюк Тамара Федорiвна - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук.

Алiшов Надир Iсмаил-огли - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук, лауреат премiї Ради Мiнiстрiв СРСР i Республiканської комсомольської премiї iм. М.Островського.

Зиков Фелiкс Никанорович - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук.

Малиновський Лев Борисович - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук, лауреат Республiканської комсомольської премiї iм. М.Островського.

Соловйов В'ячеслав Павлович - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук.

Коритна Людмила Олександрiвна - старший науковий спiвробiтник, кандидат технiчних наук.

Крамской Володимир Володимирович - кандидат технiчних наук.

Я вiдзначив лише тих, про кого зумiв пiдготувати короткi нариси. Про себе i про роботу вiддiлення в цiлому мною розказано в першiй частинi книги. Нариси доповнюються фотоiлюстрацiями про результати дослiджень, виконаних ветеранами вiддiлення.

Вважаю своїм обов'язком вiдзначити в книзi iмена спiвробiтникiв вiддiлення й iнших соратникiв по роботi, що назавжди пiшли вiд нас, залишивши в наших серцях вдячну пам'ять про участь у роботi нашого колективу. Це - Андрiй Iванович Кондалєв, Володимир Борисович Реутов, Вадим Сергiйович Каленчук, Людмила Олександрiвна Коритна, Лiдiя Олександрiвна Миколаєва, Георгiй Євгенович Пухов, Анатолiй Iванович Слободянюк, Геннадiй Сергiйович Голодняк, Набi Рабеджанович Рабеджанов, Геннадiй Петрович Жариков, Костянтин Iванович Хруцкий, Анатолiй Терентiйович Мизернюк, Євгенiй Сергiйович Орешкiн, Абрам Зуселевич Шор, Євгенiй Тимофiйович Маковенко, Євгенiй Миколайович Дубровський, Валерiй Якович Александров, Валерiй Миколайович Коробейникiв, Леонiд Юрiйович Фердигалов, Валерiй Миколайович Коваль.

Ветеран iз ветеранiв Зiновiй Львович Рабiнович Спочатку кiлька слiв про героя нарису Зиновiя Львовича Рабiновича. Вiн старший вiд усiх ветеранiв за вiком i почав свiй творчий шлях пiд керiвництвом патрiарха вiтчизняної обчислювальної технiки Сергiя Олексiйовича Лебедєва. Вiн був його аспiрантом, одним з перших з'явився в його лабораторiї, брав участь у розробцi "МЭСМ", втiлив у життя iдею С.О.Лебедєва - створити спецiалiзовану проблемно-орiєнтовану цифрову обчислювальну машину "СЭСМ" для рiшення систем лiнiйних алгебраїчних рiвнянь. Основний творчий внесок їм зроблений у теорiю ЕОМ. Разом з тим початок його дiяльностi i робота в останнi роки виявилися тiсно зв'язаними з кiбернетичною технiкою. Надаю йому слово.

02.11.2009

Не стало Зiновiя Львовича Рабiновича - ветерана iз ветеранiв Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова Нацiональної академiї наук України. ›››

Нарис Зiновiя Львовича Рабiновича "Про себе"1 "...Отже, народився в Києвi в знаменний день - 1 серпня (мiжнародний антивоєнний), вiрнiше, у нiч на 1 серпня, тобто вже пiсля 24-х годин.

Батьки: батько - педiатр, заслужений лiкар УРСР, мати - медсестра. Не можу про їх не сказати докладнiше тому, що пишаюся ними. Батько, з бiдної єврейської родини дуже багатодiтної, єдиний з усiх одержав вищу освiту ще до радянської влади в Унiверситетi Святого Володимира, на що право йому дала Золота медаль по закiнченнi гiмназiї. До речi, дiд хотiв продати медаль - мовби, ця освiта не для євреїв, але батько не погодився, пiшов з дому i жив, заробляючи уроками. Будучи студентом, вiн знiмав кiмнату в заможнiй єврейськiй родинi, теж дуже багатодiтнiй, де i женився на моїй майбутнiй мамi - дуже добрiй i жiночнiй. Пiсля мого народження батько i мати зняли квартиру на Демiївцi, де батько був "лiкарем божою милiстю", мав колосальний авторитет i любов населення, в основному бiдного i пролетарського. Завiдував дитячою консультацiєю - першої в Києвi, органiзованої їм за мандатом Київського ревкому. Згодом був депутатом мiськради, уже пiсля евакуацiї i повернення в Київ у 1946 роцi. У днi ювiлеїв одержував привiтальнi телеграми вiд цiлих дворiв з десятками пiдписiв. Роки страшних "чищень" пройшов трiумфально: секретар райкому ставив його в приклад, як радянського службовця. Але батько був безпартiйним, його ж сестри - видними комунiстками. Одна з них була пiдпiльницею пiд час денiкiнщини, потiм вiдповiдальним партробiтником у Москвi, членом ЦК, випускниця Свердловського комунiстичного унiверситету, обвинувачувалася в троцькiзмi. Але написала лист Сталiну й одержала вiд нього вiдповiдь, що зняла з неї всi обвинувачення.

Я пишу про це, щоб було зрозумiло, у якiй атмосферi я рiс i одержував виховання. А воно в мене було класичним i, разом з тим, рiзнополярним, у якому "класика" перемiшувалася з новими радянськими вiяннями. Батько найняв менi гувернантку (бонну), що мене навчала аж до шкiльного вiку разом iз трьома iншими дiтьми, але при цьому жила в нас i, головним чином, займалася саме мною. Це була красива дiвчина, дворянка, дочка розстрiляного пiд час громадянської вiйни генерала. Згодом вона вийшла замiж, разом з чоловiком потрапили до Сибiру, де вони обоє стали докторами фiлологiчних наук. I цю Ганну Олександрiвну я обожнював так само, як i маму. У неї були не монархiчнi, а лiберальнi погляди типу соцiал-демократичних, як я потiм зрозумiв. I вона зi мною подовгу розмiрковувала, як з дорослою людиною, на рiзнi теми. I любила мене не менше, нiж я її. I от, з одного боку, зовсiм прорадянське виховання в родинi, а потiм i в школi, у якому основнi принципи; "так треба", "так покладається", "як сказав ..." i т.п. А з iншої, отримана ще в ранньому дитинствi тенденцiя мiркування i практичного осмислення (а те, що закладено в ранньому дитинствi, то найбiльш мiцно) i привели до тiєї риси мого менталiтету, яку можна охарактеризувати, як пошук iстини, що i викликало згодом бажання займатися саме творчою науково-дослiдною дiяльнiстю. I в цьому планi в шкiльнi роки, на мене зробив дуже сильний вплив чоловiк батькової сестри (вже iншої, ще не згаданої) Федiр Миколайович Бурлака, вiдомий український письменник-iсторик. Вiн, виходець iз селян, самоучка одержав вищу освiту, був видним партiйним дiячем (головним редактором "Київської правди", наскiльки пам'ятаю), потiм виключеним з партiї за вiдмову брати участь у колективiзацiї, потiм вiдновлений у партiї i став уже вiдомим як письменник, оскiльки його твори, написанi ранiше "у стiл", стали видавати (уже в хрущовськi роки). Вiн був, звичайно, прорадянською людиною, але разом з тим, з гострим критичним мисленням, i зi мною завжди вiдверто дiлився своїми поглядами, через якi мав величезнi неприємностi, але все-таки пережив важкi роки. Я зараз перечитую його книги, i вони уявляються менi як би "золотою серединою" мiж офiцiйно-казенними iсторичними положеннями, затвердженими в радянськiй епосi, i нинiшнiми iсторичними перехльостами в прагненнi спростувати "усе" i "уся".

Закiнчив я iнститут, захистивши дипломний проект, здається, 23 чи 24 червня 1941 року, а призначення на завод Мiнiстерства (у той час наркомату) авiацiйної промисловостi одержав ще ранiше - наприкiнцi 1940 р., добровiльно завербувавшись за пропозицiєю спецiального представника цього наркомату. Мiй захист уже проходив в екстремальних умовах.

У нiч на 22 червня Київ бомбили, i осколки падали навiть у наш двiр на Сталiнцi. А ранком подзвонили менi з iнституту i велiли негайно приїхати на захист дипломного проекту. Я сказав, що в мене ще не закiнчена пояснювальна записка й у вiдповiдь на це одержав суворий вислiв в недрукованому варiантi. Креслення всi були готовi, рецензент iз роботою був ще заздалегiдь ознайомлений i ... я поїхав. Коли був оголошений мiй вихiд, почалася повiтряна тривога i комiсiя дружно ринулася в бомбосховище. Але Iносов i ще хтось самовiддано залишилися. Одержав я "вiдмiнно", вимовивши, природно, буквально кiлька слiв. Крiм вiдзиву рецензента, дуже переконливим тут виявилася практична спрямованiсть проекту в iнтересах згаданого московського заводу, де я проходив переддипломну практику.

Через кiлька днiв пiсля захисту вийшов наказ ректора Iнституту, адресований окремо кожному з направлених на обороннi пiдприємства випускнику вважати себе мобiлiзованими, одержати квитки в спецiально заснованiй в Iнститутi залiзничнiй касi i виїхати по мiсце призначення до визначеного числа. Що ми i зробили: я i ще троє хлопцiв з нашої групи, що завербувалися разом зi мною на новий завод МАП у м.Кiров, колишнiй В'ятка. Наша подорож до Кiрова - протягом двох тижнiв - гiдна окремої розповiдi, на яку мене тут уже не вистачить. Загалом, добралися, були прийнятi безпосередньо головним iнженером заводу, розпитанi про успiшнiсть i розподiленi по робочих мiсцях.

Я i Вишневський потрапили у вiдповiдностi зi своїм бажанням у серiйне конструкторське бюро (СКБ). Роль СКБ - переведення документацiї виробiв, розроблених в ОКБ у робочу документацiю вiдповiдно до заводських норм, допомога в освоєннi цих виробiв у серiйному виробництвi i супровiд їх планового виготовлення аж до вiйськового приймання. Усе це проходило в надзвичайно напруженому режимi через умови воєнного часу. Кожний з конструкторiв нiс вiдповiдальнiсть за визначений тип виробiв i повинний був займатися всiма проблемами, зв'язаними з його виробництвом. I отут я оцiнив широту й iншi достоїнства отриманої в iнститутi освiти - буквально усе, що в нiй було сугубо технiчного, знадобилося, адже через раптовiсть вiйни вироби не були доведенi до серiйної кондицiї i не були "обкатанi" у серiйному виробництвi. Усе це необхiдно було освоювати, були навiть введенi спецiальнi премiї "за освоєння". Постiйно, причому це вже пiд час вiйни, виникала недостача потрiбних матерiалiв, що приводило до необхiдностi оперативного внесення тимчасових конструктивних змiн. Нашi вироби автоматичного керування були найчастiше в станi, як говориться, гострого дефiциту на авiацiйних заводах i у вiйськових частинах (тут в основному як запасне устаткування) i це створювало надзвичайну напруженiсть i поспiх у їхньому виготовленнi. На початку вiйни, у перiод початкового освоєння на виробництвi виробiв, нам, конструкторам, обладнали спальнi мiсця в червоних куточках цехiв, щоб ми i ночами могли бути на заводi. Але просто освоєнням у серiйному виробництвi i супроводом наша робота як конструкторiв не обмежувалася. Спецiальним вiддiлом заводу збиралася iнформацiя вiд вiйськових частин про якiсть роботи виробiв у ходi експлуатацiї. I тут менi "повезло": вирiб, що я вiв, виявився найменш надiйним. Вироби, розробленi в ОКБ вважалися "нашими", оскiльки саме нашi прiзвища, конструкторiв СКБ стояли на штампах робочої документацiї i ми за них вiдповiдали. А час то був воєнний!

Я вже давно прийшов до висновку про необхiднiсть його переконструювання. Домогтися такого дозволу було нелегко, головний конструктор категорично заперечував. Але допомiг головний вiйськпред заводу: була заснована дослiдна розробка i вирiб був модернiзований i одержав новий iндекс. Як показала наступна зiбрана статистика, цей вирiб виявився не тiльки високоякiсним, але i найбiльш якiсним серед усього комплексу виробiв заводу (такi були висновки на конференцiї по якостi представникiв вiйськових частин). Моїй успiшнiй роботi на заводi сприяло дуже гарне до мене ставлення з боку виробничникiв. Причому повинен сказати, що я нiколи не приладжувався пiд їхнiй вiдомий стиль поводження, залишався завжди самим собою, тобто саме таким, яким мене виховали. Може бути це, поряд з постiйним проявом поваги до виробничникiв i прагненням у них пiдучитися, саме i сприяло нашим вiдмiнним дiловим вiдносинам. Хоча я поточним виконанням плану власне i не займався, але моє iм'я в сприятливому контекстi не раз називалося на щоденних "п'ятихвилинках" у директора. Можу навiть похвастатися: як менi передали, якось раз, директор у директорськiй їдальнi сказав реплiку, що Сашко i Зюня - кращi iнженери заводу (С.Алексєєв - працiвник московського ОКБ, переведений у наше СКБ, мiй приятель). А дипломованих iнженерiв у той час на заводi було всього двадцять. У 60-i роки я вiдвiдав завод - їх було вже понад двiстi.

I от наступив самий радiсний день у моєму життi (як i для дуже багатьох) - день Перемоги. Вiн у нас у Кiровi ознаменувався стихiйно виниклою демонстрацiєю - весь завод, напевно, крiм можливо ливарiв, висипав на вулицю. Чоловiки ходили з обличчями в червоних плямах вiд поцiлункiв. Усю нiч, з 9-го на 10-е ми компанiєю з 4-х чоловiк в мене в гуртожитку попиячили (причому, зовсiм не брало), а ранком - по гудку, звiдси всi четверо i пiшли на завод на роботу.

Спочатку завод працював у тому ж режимi, потiм поступово почалося розведення номенклатури продукцiї, що випускалася, мирними виробами, але вiйськова продукцiя заводу випускалася, здається, анiтрошки не в меншому обсязi, оскiльки вона використовувалася i для цивiльної авiацiї. Причому вже такої колосальної напруги в ритмi роботи заводу не було, тобто з'явився час для вiдпочинку i розваги. Одночасно з'явилося бажання до наукової роботи, тим бiльше, що на заводi з переходом його на мирну дiяльнiсть мiй потенцiал виявлявся в значнiй мiрi зайвим. Моєму намiру перейти на наукову роботу дуже посприяв вiдомий наказ Сталiна про безперешкодну вiдпустку з оборонних заводiв i з армiї осiб, прийнятих до аспiрантури й ад'юнктури (от як серйозно ставилися до поповнення наукових кадрiв!). I я, зрозумiвши, що це потрiбно для держави (для мене це було головним - така радянська iдеологiя), зробив свiй вибiр без коливань, хоча мене i намагалися утримати вiд цього кроку, обiцяючи високу керiвну посаду в СКБ i вiдповiдно - велику зарплату. Крiм того, цiлком природно, я хотiв повернутися до Києва, хоча багато евакуйованих i направлених на роботу в Кiров, там так i залишилися.

Пiд час поїздки до Києва, я пiдготував грунт для повернення родичiв (бабусi вже не було) i можливiсть вступу до аспiрантури в Iнститут теплоенергетики АН УРСР, з якого потiм, по приїзду С.О.Лебедєва, у 1947 роцi видiлився Iнститут електротехнiки. Не пам'ятаю вже, але, здається, саме в цей перший свiй приїзд у Київ, я здав два кандидатських iспити - по ОМЛ (основи марксизму-ленiнiзму) - п'ять, i англiйськiй - ледь чотири. Це виявилося неважким, тому що набiр в аспiрантуру тiльки почався, хоча я орiєнтувався на вступ вiдразу на другий курс аспiрантури.

У 1947 роцi я знову приїхав до Києва i здав кандидатськi екзамени з ТОЕ та автоматичному регулюванню. Повинен сказати, що здача виробничником, та ще з далекого Кiрова, вiдразу ж кандидатських iспитiв зробила сприятливе враження. Особливо, як уже згадував, я сподобався Сергiю Олексiйовичу i був прийнятий саме до нього в аспiрантуру. Але на заводi мене умовили ще рiк пропрацювати i вiдпустили лише на настiйну вимогу головного вiйськпреда, про якого я згадував. На той час вiн став одночасно i парторгом заводу. Але при цьому термiн аспiрантури менi не продовжили. От так i почався новий перiод у моєму життi.

Коли я прийшов у лабораторiю, її спiвробiтники займалися розробкою базисних лампових компонентiв електронної автоматики, але я вiдразу ж був занурений Сергiєм Олексiйовичем у госпдоговiрну роботу зi створення установки напiвнатурного моделювання систем стабiлiзацiї лiтальних апаратiв. Вона повинна була складатися з платформи з трьома ступенями свободи (на якiй повинна була розмiщатися випробувана апаратура), аналогової обчислювальної машини, що моделює рух лiтака, i прецизiйної системи, що стежить, яка точно передає збурюючи впливи вiд моделi на двигун платформи. До мого приходу в лабораторiю платформу вже конструював мiй майбутнiй колега В.В.Крайницький, все iнше було доручено менi. Вийшло так: викладена iдея, що належала самому С.О.Лебедєву i передбаченi головнi принципи реалiзацiї. Групи, як такої, у мене не було, але менi допомагали: I.П.Окулова - у розробцi операцiйних пiдсилювачiв для аналогової машини, Н.I.Фурман - у побудовi її, а також системи, яка стежить, Р.Я.Черняк - головний iнженер лабораторiї - у комплексному налагодженнi всiєї установки. Разом з ним ми її установили, налагодили i дуже успiшно здали в Москвi, в iнститутi замовника самому Фельдбауму. Iдея i головнi принципи побудови цiєї установки одержали дуже високу оцiнку в журналi "Автоматика i телемеханiка", як видатне досягнення С.О.Лебедєва. Згодом, уже з подробицями, якi ранiше були засекреченими, ця робота була викладена в моїх працях про С.О.Лебедєва.

Його наступнi блискучi досягнення в областi створення ЕОМ як би затьмарили попереднi роботи, у напрямках, де вiн також був незаперечним корифеєм. От такий парадокс. Хоча цифрова обчислювальна технiка, безумовно, була головною справою життя Сергiя Олексiйовича i значення його робiт у цiй областi, звичайно ж, набагато перевершували значення iнших його чудових робiт, - так вiн сам вважав, i таке висвiтлення його дiяльностi цiлком закономiрно. Характеризуючи моє ставлення до Сергiя Олексiйовича, не можу придумати краще: вiн був для мене Богом. А до Богiв людськi оцiнки не застосовнi, так що я навiть почуваю якусь незручнiсть, коли розповiдаючи про нього, прибiгаючи до звичайних оцiнок його людських якостей. Вiн був особливий i його важко порiвнювати зi звичайними смертними. I характерно, що в звертаннi до нього я почував себе так, начебто звертаюся до Бога, як це робить у розумi вiруюча людина, - без сором'язливостi, безпосередньо. Мiг у будь-яку хвилину до нього зайти (це вже було у Феофанiї, де ми працювали i жили), навiть у його спальну кiмнату, коли вiн, прокинувшись, ще був у лiжку пiсля нiчних пильнувань, що вiн часто практикував. А звертатися до Сергiя Олексiйовича менi доводилося нерiдко, хоча я цим нiколи не зловживав. Справа в тiм, що поряд з головною роботою по створенню установки напiвнатурного моделювання, Сергiй Олексiйович доручав менi ще й iншi роботи, допомiжнi, при створеннi "МЭСМ", що почалися наприкiнцi 1948 року (моя установка була закiнчена наприкiнцi 1949 р. - два роки для її розробки i побудови, звичайно, були дуже невеликим термiном). До допомiжних робiт для "МЭСМ", якими я займався, вiдносилося створення стенду для добору ламп з однаковими характеристиками, системи автоматичної стабiлiзацiї розжарення лампи й iн. По закiнченнi створення установки я безпосередньо пiдключився до розробки електронної обчислювальної апаратури - швидкодiючим елементним структурам, послiдовним арифметичним пристроям i т.п., для чого менi була дана невелика група iнженерiв та технiкiв. Була в мене й окрема робота, що стосувалася безпосередньо створення самої "МЭСМ" - а саме, розробка цифродрукуючого вивiдного пристрою, у якому приймав дуже активну участь I.Т.Пархоменко. Не хочу повторювати вiдомих описiв нашого унiкального режиму роботи у Феофанiї, скажу лише, що довгий час жив там постiйно, повертався додому тiльки на вихiднi днi i працював, нiяк не зважаючи на регламент часу. Тiльки пiсля здачi "МЭСМ" держкомiсiї 25 грудня 1951 року був ослаблений наш феофанiйський режим. Сергiй Олексiйович у цей час уже поєднував роботу в Москвi (IТМ i ОТ, лабораторiя "БЭСМ") i в Києвi, де як i ранiше вникав в усi деталi робiт. Дуже пам'ятною переломною датою був день 6 листопада 1950 року, коли "МЭСМ" розв'язала першу задачу контрольного тесту i почалася дослiдна експлуатацiя, що супроводжувалася доведенням машини, i перетворенням її з дiючого макета в регулярно працюючий зразок. Вирiшення контрольної задачi було зафiксовано спецiальним актом як виконання соцiалiстичного зобов'язання до рiчницi Жовтневої революцiї. Я був у числi пiдписавших цей акт як профорг пiсля С.О.Лебедєва та К.О.Шкабари - парторга лабораторiї.

Як я згадував, за завданням Сергiя Олексiйовича, я розробляв послiдовний арифметичний пристрiй (АП) з 4-ма арифметичними операцiями (усе, по сутi справи, доводилося винаходити). Менi допомагали I.Т.Пархоменко i талановитий технiк Ю.С.Мозира (передчасно пiшов з життя). Для ознайомлення з цiєю розробкою Сергiй Олексiйович надсилав свого аспiранта з Москви. Але iнтерес Сергiя Олексiйовича до цiєї розробки обумовився ще, очевидно, виниклим у нього намiром створення спецiалiзованої ЕОМ для рiшення систем лiнiйних алгебраїчних рiвнянь методом iтерацiї, головною iдеєю в побудовi якої було сумiщення в часi введення даних в обчислювальний пристрiй з їхньою переробкою в ньому. Ця iдея, по сутi, передбачила структуру майбутнiх спецiальних процесорiв, що виконують матрично-векторнi операцiї, що включаються до складу надшвидкодiючих ЕОМ. Вiн розповiв про неї розроблювачам, коли в нього вся машина вже була в головi. Виконанi мною, по його завданню розробки вдало "вписувалися" у неї. Це, звичайно, лише моє припущення, засноване на тiм, що розроблений послiдовний АП ввiйшов в структуру "СЭСМ" буквально як "бiльярдна куля в лузу".

Розробка власне "СЭСМ" почалася, коли Сергiй Олексiйович бував у Києвi вже лише наїздами, але вiн консультував розробку i, десь, здається, у 1954 роцi я з математиком Ю.В. Благовещенським лiтом їздив за консультацiєю до Москви, де Сергiй Олексiйович приймав нас на своїй дачi, а сама консультацiя вiдбулася пiд час прогулянки на човнi: я розпитував, а Юрiй Володимирович - грiб. Потiм Алiса Григорiвна почастувала нас смачним обiдом... I все-таки менi кривдно, що Сергiй Олексiйович машину "СЭСМ" своєю не вважав. Вiн навiть якось сказав менi в докiр: - Ми робили "МЭСМ" швидше. Дiйсно, унiверсальна машина "МЭСМ" була зроблена за 3 роки (1948 - 1951), а створення "СЭСМ", у певному сенсi набагато бiльш простої машини, зажадало часу на рiк бiльше. Правда, був уже iнший час, i зберегти тi ж неймовiрнi темпи i режим роботи, як при створеннi "МЭСМ", виявилося просто неможливою задачею. Та й до того ж у мене з'явилися новi науковi iнтереси (але про це пiзнiше). А та обставина, що Сергiй Олексiйович, говорячи про свої розробки, "СЭСМ" не згадував, це цiлком характерно для нього: вiн вважав своїми розробками тiльки тi, у яких крiм вищесказаних iдей була вкладена його власна, причому, чимала праця. От такий був Сергiй Олексiйович. Проте "СЭСМ" вiн оцiнював досить високо, причому й в офiцiйному вiдклику. Характерно також його побажання, щоб розробку "СЭСМ" очолив я, про що вiн прямо заявив своєму заступнику Л.Н.Дашевському: нехай робить сам. Вiн намагався прищепити менi iнiцiативу та самостiйнiсть, i спогад про його турботу про мене, своєму учневi, мене i зараз хвилює до глибини душi. Коли машина була вже готова, вiн послав своїх учнiв ознайомитися з її конструкцiєю i роботою.

У "СЭСМ" був застосований цiлий ряд компонентiв - новинок для того часу. Так, елементна структура "СЭСМ" мiстила винятково ферит-дiоднi вентилi, дiоди були германiєвими, регiстри арифметичного пристрою були динамiчними, виконаними на магнiтному барабанi у виглядi спецiальних його дорiжок, якi постачалися подвiйними (запису-зчитування) магнiтними голiвками, десятково-двiйковi та зворотнi перетворення кодiв вiдбувалися пiд час їхнього введення i виведення, обробка iнформацiї виконувалася в змiнних дрiбноблочних конструктивах, пульт мiстив засоби контролю роботи машини i локалiзацiї несправностей, були введенi режими пiдрахунку функцiй кореляцiї i виконання iтерацiй (не тiльки по Зайделю). Причому, здiйснення машиною тих чи iнших функцiй не програмувалося, а встановлювалося перемикачем режимiв на пультi, керування обчисленнями здiйснювалося користувачами без кодового програмування. Таким чином, "СЭСМ", будучи другою, створеною в УРСР машиною, вiдносилася як би до "полуторного поколiння". Вона експлуатувалася замовниками для вирiшення цiлого ряду задач i ввiйшла разом з "МЭСМ" до складу основного устаткування заснованого ОЦ АН УРСР, а потiм була передана для навчальних цiлей у радiотехнiчний технiкум.

"СЭСМ" зiграла певну роль у встановленнi мiжнародного престижу вiтчизняних розробок. Оскiльки вона не була засекречена i її усiм показували, то вiдомостi про машину, не знаю, яким чином, просочилися в США, i в "Datamation" була опублiкована замiтка, у якiй дуже позитивно вiдгукувалися про "СЭСМ", головним чином про її конструктивнi i схемнi достоїнства. Дiйсно, ламп у нiй було приблизно в 10 разiв менше, нiж у "МЭСМ" (безламповi вентилi, динамiчнi регiстри на магнiтному барабанi i т.д.). Але повинен сказати, що особливо високою надiйнiстю на той час машина не вiдрiзнявся i менi доводилося витрачати багато часу на забезпечення її експлуатацiї.

Оскiльки "СЭСМ" мiстила також ряд прогресивних рiшень, з iнiцiативи В.М.Глушкова була написана монографiя, редактором книги був вiн сам. Книга була перевидана англiйською мовою в США, виявившись однiєю з перших (якщо не першою) перекладених i виданих там вiтчизняних публiкацiй. Таким чином, створення "СЭСМ" крiм її практичного використання одержало також i досить широкий науковий резонанс.

Може бути, про створення "СЭСМ" я розповiв iз зайвою подробицею, але якщо вiдверто, то тiльки пiсля цього я повною мiрою самоствердився як фахiвець високого класу в галузi цифрової обчислювальної технiки, i ця обставина, звичайно, сильно вплинуло на мою подальшу наукову дiяльнiсть.

Ця дiяльнiсть почалася ще до повного завершення роботи зi створення "СЭСМ" i, природно, трохи вiдволiкала мене вiд основної роботи. Ставлячись до себе критично, можу лише помiтити, що в мене науковi iнтереси завжди превалювали над прагматичною цiлеспрямованiстю, що, звичайно, не могло не вплинути в негативному планi на практичнi результати моєї наукової дiяльностi.

Новий науковий iнтерес у мене з'явився пiсля звернення КВIАВУ з пропозицiєю провести пошукову розробку цифрової системи виявлення цiлей по радiолокацiйним даним. Ця iнiцiатива була пiдхоплена Б.М.Малиновським i мною, i таке дослiдження було розпочато. Воно отримало iнтенсивний розвиток, завдяки випадку, що представився. З приводу цiєї розробки я був у Мiнiстерствi оборони (МО) i там випадково зустрiв одного пiдполковника одночасно зi мною закiнчившого КПI, але радiофiзичний факультет, що пiд час цiєї нашої зустрiчi очолював вiддiл НДI-5 мiнiстерства. Ми обговорили можливостi спiльної дослiдницької роботи, у якiй НДI був би замовником, а ми виконавцями по госпдоговору. Така робота була органiзована, її науковим керiвником був В.М.Глушков2. Робота була дуже iнтенсивно розгорнута за двома напрямками - первинної обробки радiолокацiйної iнформацiї й автозахоплення цiлi i її супроводу, що виливалося в побудову двох видiв спецiалiзованих засобiв, вiдповiдальними виконавцями по яким ми з Б.М.Малиновським i виявилися. В.М.Глушков зробив великий творчий внесок у проектованi системи, особисто займаючись їхнiм алгоритмiчним забезпеченням. Потiм цi роботи були доведенi до рiвня аванпроектiв (що i було потрiбно по госпдоговору) i науково-технiчнi звiти були переданi замовнику - НДI-5, де вони використовувалися вже в практичних конструкторських розробках. По цих роботах був i науковий вихiд у виглядi закритих публiкацiй Б.М.Малиновського i моєї, котрi одержали певний резонанс.

Прихiд В.М.Глушкова насамперед ознаменував крутий поворот убiк теоретичних проблем цифрової обчислювальної технiки, без ослаблення, природно, практичних розробок. З цих проблем головна увага придiлялася проектуванню ЕОМ iз залученням i розвитком теорiї автоматiв. Повинний сказати, що на мої науковi устремлiння сильно вплинув Вiктор Михайлович, курс лекцiй якого для спiвробiтникiв лабораторiї я прослухав з великим iнтересом i задоволенням. I от, вiд практичних розробок, що доручалися менi керiвництвом, я дозрiв на проведення самостiйних наукових дослiджень, у конкретнiй областi - власне теорiї ЕОМ (Computer Science), що хоча i виникала вже в той час, але якось фрагментарно. Вiктор Михайлович у своєму вiддiлi видiлив менi неструктурну лабораторiю в основному зi спiвробiтникiв, якi ранiше зi мною працювали, котра потiм була розвинена у вiддiл теорiї ЕОМ, роботи якого завжди були в колi iнтересiв Вiктора Михайловича, а деякi з них - i пiд його науковим керiвництвом.

Нами разом було дано формальне визначення предмета теорiї ЕОМ, що ввiйшло в Енциклопедiю кiбернетики. Як згодом стало ясно, воно вiдповiдало щонайменше двом окремим дисциплiнам з комплексу "Computer Science". Почавши займатися теорiєю ЕОМ, я насамперед увiв формальнi поняття iєрархiчного процесу переробки iнформацiї в ЕОМ, взаємодiї мiж його рiвнями, розподiленими на три групи - елементна структура, алгоритмiчна структура й архiтектура ЕОМ.

В узагальненому виглядi отриманi результати були вiдображенi в монографiях "Елементарнi операцiї в обчислювальних машинах" i "Основи теорiї елементних структур ЕОМ". Перша з них, по моєму уявленню, одержала дуже широке визнання у вищих навчальних закладах (цивiльних, вiйськових, у тому числi i курсах пiдвищення квалiфiкацiї), де вважалася "настiльною книгою викладача". Ця книга була популярною i за рубежем.

Друга зi згаданих книг, що вийшла вже в Москвi через 15 рокiв, являла собою її оновлене видання, доповнене новими роздiлами - про використання багатозначного структурного алфавiту, про класифiкацiю i структуру типових керуючих автоматiв, тимчасових перемикальних функцiях та iн.

Таким чином, зазначенi двi монографiї вiдображали структурний процес переробки iнформацiї в ЕОМ на його двох нижнiх рiвнях - операцiй над цифрами як одиницями структурного алфавiту, i типових елементарних операцiй над словами, як упорядкованими множинами цих одиниць.

Дати досить докладний матерiал по архiтектурам ЕОМ, i процесам переробки iнформацiї в них, менi, чесно кажучи, не удалося, до того ж за рубежем уже з'явилися грунтовнi публiкацiї з класифiкацiєю i дослiдженням архiтектур, i менi не хотiлося повторювати вже написане. Та й мої iнтереси направилися вiд дослiджень уже досягнутого в напрямку пiдвищення машинного iнтелекту ЕОМ - поняття, формально введеного трохи пiзнiше В.М.Глушковим i мною та яке стало енциклопедичним, що характеризує, по вираженню Л.Н.Королева, математичнi здiбностi машин, сугубо значимi для ефективностi їхнього використання, особливо в режимi iнтерактивної взаємодiї людини з машиною. Такий, у значнiй мiрi оригiнальний розвиток ЕОМ був немислимий без проведення експериментальних розробок, що, звичайно, пiдiгрiвало iнтерес.

Стрижнем зазначеного розвитку ЕОМ стало пiдвищення рiвня її внутрiшньої мови аж до представлення робочих (що виконуються) програм, як машинно-незалежних i подiбних до вихiдних програм користувачiв, записаних на вхiднiй алгоритмiчнiй мовi. При цьому внутрiшня мова, звичайно, виявлялася багаторiвневою, нижнiй її рiвень уже вiдповiдав фiзичному устаткуванню машини. Така внутрiшня мова, по визначенню, уже була мовою високого рiвня (МВР) i тому машини, що володiють такою мовою, одержали назву ЕОМ зi структурною iнтерпретацiєю МВР. Подiбнi роботи уже виникали за рубежем, але нам вони стали вiдомi трохи пiзнiше. Перша наша заявка на високопродуктивну машину, засновану саме за цим принципом, була зроблена в 1962 р. (автори: В.Глушков, З.Рабинович, С.Михновский, А.Стогнiй, В.Гладун, В. еманський), а авторське посвiдчення з цим же прiоритетом було видано тiльки в 1968 роцi, коли вже стало вiдомо про появу таких машин за рубежем.

Але без визнання корисностi цих робiт ми просто не могли б їх продовжити. Уже пiсля одержання першої вiдмови за заявкою з iнiцiативи нашого Iнституту була скликана спецiальна нарада в Ужгородi (1968 р.), на яку Вiктор Михайлович запросив С.О.Лебедєва i М.К. Сулима - у той час начальник головкому обчислювальної технiки МРП. Пiсля наших докладних доповiдей застосування внутрiшньої МВР в малих машинах було цiлком схвалене, а також була висловлена думка про необхiднiсть подальших дослiджень доцiльностi даного напрямку у вiдношеннi великих машин. Принцип структурної iнтерпретацiї МВР блискуче себе виявив у малих мiкропрограмних машинах серiї "МИР", що реалiзують спецiально створену для неї мову, орiєнтовану на аналiтичнi розрахунки (у конкретнiй розробцi цих машин я не брав участь). Мiй же вiддiл продовжував розробку унiверсальної високопродуктивної ЕОМ, названої "Україна", iз внутрiшньою Алголо-подiбною мовою, i додатковими засобами для автоматичної органiзацiї в нiй обчислювального процесу. Вважаю обов'язком вiдзначити видатну роль у цiй розробцi С.Д.Михновського (який передчасно пiшов з життя). Технiчний проект "Україна" пiддався вивченню i ретельному обговоренню на НТН МРП (доповiдь Вiктор Михайлович доручив зробити менi як головному конструктору) i пiсля досить бурхливих дебатiв (у яких головним опонентом був сам С.О.Лебедєв) був одностайно схвалений. Однак машина не була побудована, хоча основнi рiшення в нiй були перевiренi на макетах, моделях, а також шляхом розрахункiв. Але дуже позитивну роль ця розробка, безумовно, зiграла - принцип структурної iнтерпретацiї МВР не тiльки в малих, але й у високопродуктивних машинах восторжествував i був пiдхоплений у рядi високоавторитетних органiзацiй, з яких особливо показовий IТМ i ОТ iм. С.О.Лебедєва, що застосував його в якостi одного з двох основних фундаментальних принципiв побудови "Ельбрусу", першої вiтчизняної супер-ЕОМ, що одержала дуже позитивнi вiдгуки за рубежем. У монографiї, присвяченiй "Ельбрусу" про це прямо сказано з посиланнями на "МИР", проект "України" i особисто на В.М.Глушкова. Таким чином, завдяки зазначеним розробкам була змiнена сама стратегiя в областi створення ЕОМ, а зазначений принцип наближення їх до користувачiв уже не пiддавався сумнiву, а всiляко розвивався. Я згадую, що навiть Сергiй Олексiйович, наш головний опонент, радив побудувати машину, хоча б у макетному варiантi, використавши ЕОМ "Урал", прибудувавши до нього вiдповiдне керування.

Викликає задоволення той солiдний теоретичний багаж, що був накопичений нами в результатi цiєї розробки. Крiм публiкацiй i дисертацiй вiн одержав вагоме вiдображення в монографiї "Обчислювальнi машини з розвиненими системами iнтерпретацiї", що вийшла за редакцiєю В.М.Глушкова в 1970 роцi, у якiй вiн прийняв i особисту творчу участь, написавши двi глави, присвяченi автоматизацiї проектування.

Завершенням етапу, що викладається, моєї наукової дiяльностi був захист сукупностi робiт на одержання ученого ступеня доктора технiчних наук. Це трапилося ще до виходу зазначеної книги, не включеної в цю сукупнiсть, а саме навеснi 1969 р., коли менi було вже 50 рокiв. Саме розробку принципу структурної iнтерпретацiї МВР, як i пов'язанi з ними пропозицiї нових архiтектур ЕОМ, видiлив у вiдгуку головної органiзацiї по роботi (IТМ i ОТ) С.О.Лебедєв як найбiльш значне досягнення в представленому циклi робiт. Особливо пiдкреслюю це тому, що Сергiю Олексiйовичу iнодi приписувалося негативне ставлення до даного "мовному" розвитку архiтектур. Менi приємно, що опонентами по моєму докторському циклу були видатнi вченi А.А.Ляпунов, Т.Т.Артамонов i Г.Є.Пухов. Рецензiї i вiдзиви (у числi 47) були винятково позитивними i, може бути, завдяки цьому, незважаючи на далеко не одностайнi результати голосування, менi був присуджений учений ступiнь у ВАК ледве не через два тижнi пiсля одержання ними документiв, тобто без додаткового рецензування. Менi приємно вiдзначити, що роботи з архiтектур ЕОМ у представленому циклi високо оцiнював В.М.Глушков, що якось сказав менi на зорi їхнього розвитку пiсля одного iз семiнарiв, що нарештi я зайнявся справжньою справою (це було сказано з жартiвливим перебiльшенням). Думаю, що в основному за працi в областi розвитку архiтектур ЕОМ я був представлений до премiї iм. С.О.Лебедєва АН УРСР разом з Б.М.Малиновським i В.А.Мельниковим (IТМ i ОТ) в кiнцi 70-х рокiв ХХ столiття.

Проте, ми були залученi в сферу розробки "Ельбрус", саме завдяки отриманим ранiше результатам, що були схваленi цiлком i беззастережно. Дiйсно, через дуже короткий час нам було запропоновано розробити колективний iнтелектуальний термiнал (КIТ) для "Ельбрусу", що функцiонально вiдповiдав процесору колективного користування в попереднiй розробцi. КIТ був розроблений як оригiнальна, принаймнi, у нас у Союзi мiкропрограмувальна багатомовна ЕОМ (подiбна до машини "БЭРОУЗ"), розробка була доведена до дослiдного зразка, виготовленого за участю серiйних заводiв i прийнятого Мiжвiдомчою комiсiєю.

Я назвав тут тiльки деякi з прикладних розробок, в областi створення ЕОМ. Як i на попередньому етапi, усi вони супроводжувалися науковим пошуком i теоретичними дослiдженнями, що мають самостiйне значення. На вiдмiну вiд попередньої спрямованостi головна увага при цьому була загострена на системах з розподiленою обробкою iнформацiї, не залишаючи без уваги iнтелектуальний рiвень таких систем, що забезпечує ефективнiсть взаємодiї з ними користувача.

Наступний етап моєї наукової дiяльностi я обчислюю з 1987 року донинi, коли я з вiкової причини звiльнився вiд завiдування вiддiлом (з того часу очолює його мiй учень i соратник В.М.Коваль3, що розширив тематику вiддiлу, у якому я продовжую працювати вже в якостi головного наукового спiвробiтника за контрактом).

Природно, моє нове положення у вiддiлi визначило змiну стилю моєї роботи. Вона стала винятково iндивiдуальною в тому змiстi, що я вже нiким не керую i в усьому, що роблю, керуюся в основному власною iнiцiативою. Це, однак, не означає, що моя робота вiдособлена вiд загальної тематики. Навпроти, я внiс у неї свiжi пропозицiї, що стосуються як областi власне обчислювальної технiки, так i науково-пiзнавального напрямку штучного iнтелекту. Насамперед скажу про обчислювальну технiку. Об'єктивний хiд її свiтового розвитку i потреб у нiй пiдказував доцiльнiсть i перспективнiсть взаємного пiдвищення продуктивностi й iнтелектуальностi ЕОМ насамперед за рахунок реалiзацiї в машинi внутрiшньої мови високого рiвня, розвинених засобiв роботи зi знаннями i динамiчним автоматичним керуванням обчислювальним процесом. Машина, за задумом, повинна бути широко унiверсальною в значеннi ефективного рiшення як традицiйних обчислювальних задач, так i обробки складних структур даних.

Цим власне i завершується виклад моєї творчої дiяльностi в галузi обчислювальної технiки.

Зараз же менi хочеться розповiсти про наукову дiяльнiсть, що має лише непряме вiдношення до комп'ютеробудування. Вона є скорiше hobby, а її напрямок можна позначити, як кiбернетичне, науково-пiзнавальне, стосовно до сфери людського мислення. Я задумався над тим, як же працює мозок. При цьому мене цiкавили саме структурнi механiзми i процеси мислення, головним чином творчого. Що таке процес творчого мислення з погляду переробки iнформацiї i можливостi її формалiзацiї? Я представив доповiдь на цю тему на свiтовий конгрес з кiбернетики в Лондонi. Доповiдь була прийнята i, як не дивно, я був випущений у складi туристської групи на цей конгрес. Можливо, менi допомiг у цьому вiдношеннi Вiктор Михайлович, доповiдь якого на тему автоматизацiї дедуктивних побудов була також представлена i повiдомлена там О.Летичевським - оскiльки сам Вiктор Михайлович поїхати не мав можливостi. Очевидно, на допуск мене "туди" вплинула та обставина, що з туристичної групи була представлена, здається, тiльки одна моя доповiдь (а в групi було приблизно 30 чоловiк). Доповiдь була зроблена i навiть викликала певний iнтерес. Пiзнiше я був запрошений повторити її на конференцiї з фiлософських проблем кiбернетики. Бiльше того, Вiкторовi Михайловичу i менi було запропоновано брати участь у числi спiвавторiв фiлософської колективної монографiї "Керування, iнформацiя, iнтелект" за редакцiєю А.I.Берга й iн. Книга вийшла у видавництвi "Мысль".

Вiд мiркувань стосовно творчих процесiв я перейшов до осмислення природи мислення взагалi. Результат цього осмислення був повiдомлений уперше на одному з престижних симпозiумiв, перед яким я дуже хвилювався: на ньому були присутнi корифеї нейрофiзiологiї i штучного iнтелекту. Час менi було дано необмежений i результат доповiдi був просто разючим. У вiдкликах, найбiльше для мене цiнних, корифеї нейрофiзiологiї прийняли мої гiпотези як новий пiдхiд до дослiдження механiзмiв i процесiв мислення - проникненню в них зверху вниз: вiд функцiї до нейроних структур, як перша модель осяяння у творчому процесi (моє пояснення осяяння було навiть назване знаменитим нейрофiзiологом "першим корисним для нейрофiзiологiї словом кiбернетика"), як правдоподiбна гiпотеза, що може претендувати на iстину. I лише тодi я власне зрозумiв - у чому ж причина настiльки, по правдi сказати, навiть несподiвано блискучих вiдкликiв. Як виявилося, я заповнював пролом, розрив мiж побудовами психологiв на рiвнi психiчних функцiй мозку i нейрофiзiологiв - на рiвнi хiмiчних реакцiй у мозку в процесах виконання цих функцiй, тобто будував мiст вiд функцiй до збудження нейронiв. Перша капiтальна стаття за мотивами цiєї доповiдi була опублiкована в журналi "Кiбернетика" у 1979 р. i вона привернула увагу не тiльки нейрофiзiологiв i кiбернетикiв, але i психологiв, була включена в перелiк лiтератури, що рекомендується, по психологiї, i я отримав запрошення зробити пленарну доповiдь на Всесоюзному (а може, навiть мiжнародному?) з'їздi психологiв.

На закiнчення лише скажу, що менi надзвичайно прикро, що я вчасно не використовував свiй творчий потенцiал у сферi пiзнання мозку. До того ж недавно одержав дуже привабливу пропозицiю про публiкацiї матерiалiв по висловлених гiпотезах у престижному нейрофiзиологiчному журналi. Але це зауваження, як говориться, "навздогiн". Сподiваюся, що-небудь ще зможу зробити в цiй цiкавiй i, думаю, технiчно кориснiй галузi.

Пiсля роботи з iсторiї вiтчизняної обчислювальної технiки були опублiкованi короткi статтi в Енциклопедiї кiбернетики, а також зробленi доповiдi на ювiлейних конференцiях. Свiй виступ на форумi, присвяченому 100-рiччю вiд дня народження Сергiя Олексiйовича Лебедєва, я переживаю ще i зараз.

Разом з Б.М.Малиновським я був також втягнутий у колектив авторiв монографiї "Computing in Russia", виданої в Нiмеччинi в 2001 р., у якiй були помiщенi двi моїх глави: коротка - про "СЭСМ", за участю видавця, i велика - про iсторiю розвитку iнтелектуального напрямку ЕОМ у СРСР i Українi.

Нарештi, останнє, про що я хочу розповiсти, - про роботу в галузi пiдготовки фахiвцiв. Головним у даному родi дiяльностi вважаю керiвництво пiдготовкою кандидатських дисертацiй. Їх виявилося 43 - пiдготовлених i захищених, з яких 3 на учений ступiнь к.ф.-м.н., 1 - к.б.н. (тут потрiбен був другий керiвник), iншi - к.т.н. З цих кандидатiв 11 стали згодом докторами наук, вiдомими у свiтi вченими.

Велике значення в пiдготовцi фахiвцiв я придiляв також опонуванню, завжди намагався, крiм критики дати також i пораду по подальшому розвитку дослiджень. А опонував я, наскiльки пам'ятаю - 6 кандидатських i 14 докторських дисертацiй у рiзних краях СНД.

От мабуть i усе."

* * * У своєму нарисi Зiновiй Львович не забув вiдзначити, що вiн народився 1 серпня, але не згадав рiк народження. Тому додам, що вiн з'явився на свiт в бурхливому 1918 роцi. Вiн, дiйсно, ветеран з ветеранiв вiддiлення кiбернетичної технiки й один з батькiв - засновникiв наукової школи, створеної у вiддiленнi.

1З.Л.Рабiнович написав цей нарис для книги О.В.Палагiна "Взглядом издалека...". З дозволу З.Л.Рабiновича та О.В.Палагiна я розмiщую нарис в моїй книзi, трохи скоротивши його.

2Пропозицiя про технiчну реалiзацiю винаходу спiвробiтника КВIАВУ А.Г.Кузнєцова була зроблена Б.Н.Малиновському. Робота була успiшно виконана. Пiсля цього Б.Н.Малиновському удалося зацiкавити в подальшому розвитку роботи спiвробiтникiв НДI-5. Б.Н.Малиновським був укладений госпдоговiр про проект двухмашинної системи ППО. Б.Н.Малиновський залучив до цiєї роботи З.Л.Рабиновича. На останнiй стадiї роботи до неї пiдключився В.М.Глушков, що обгрунтував алгоритм наведення винищувача на цiль.

3На жаль в 2006 роцi Валерiя Миколайовича Коваля не стало. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |