Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / GL_HALL2 / lf5_9_u

В.М.Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР В.М.Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР

Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi English    Русский Вiктор Михайлович Глушков.

Життя та творчiсть. Iз книжок Б.М.Малиновського.

В них використанi розповiдi самого В.М.Глушкова.

Коментарi Б.М.Малиновського поданi курсивом. Випередив час. Завдання побудови загальнодержавної автоматизованої системи керування економiкою (ЗДАС) було поставлено менi першим заступником Голови Ради Мiнiстрiв (тодi О.М.Косигiним) у листопадi 1962 року. До нього мене привiв президент Академiї наук СРСР М.В.Келдиш, iз яким я подiлився деякими своїми мiркуваннями з цього приводу.

Коли я коротко змалював Косигiну, що ми хочемо зробити, вiн схвалив нашi намiри, i вийшло розпорядження Ради Мiнiстрiв СРСР про створення спецiальної комiсiї пiд моїм головуванням з пiдготовки матерiалiв для постанови уряду. До цiєї комiсiї увiйшли вченi-економiсти, зокрема, академiк Н.Н.Федоренко, начальник ЦСУ В.Н.Старовський, перший заступник мiнiстра зв'язку А.I.Сергiйчук, а також iншi працiвники органiв управлiння.

Комiсiї та її головi, тобто менi, були наданi визначенi повноваження. Вони полягали у тому, що я мав можливiсть прийти у будь-який кабiнет - до мiнiстра, голови Держплану i задавати питання або просто сiсти у кутку i дивитися, як вiн працює: що вiн вирiшує, як вирiшує, по яких процедурах i т.iн. Природно, я одержав дозвiл ознайомитися за своїм вибором з будь-якими промисловими об'єктами - пiдприємствами, органiзацiями та iн.

До цього часу у нас в країнi вже була концепцiя єдиної системи обчислювальних центрiв для обробки економiчної iнформацiї. Її висунули найвизначнiший економiст, академiк B.C.Немчинов i його учнi. Вони запропонували використовувати обчислювальну технiку, що була у обчислювальних центрах, але не у режимi вiддаленого доступу. Економiсти, та й фахiвцi з обчислювальної технiки цього тодi не знали. Фактично вони скопiювали пропозицiї, пiдготовленi у 1955 роцi Академiєю наук СРСР про створення системи академiчних обчислювальних центрiв для наукових розрахункiв, вiдповiдно до яких був створений Обчислювальний центр АН України. Вони запропонували зробити те ж саме для економiки: побудувати у Москвi, Києвi, Новосибiрську, Ризi, Харковi та iнших мiстах великi обчислювальнi центри (державнi), що обслуговувалися б на належному рiвнi i куди спiвробiтники рiзних економiчних установ приносили б свої задачi, чекали, одержували результати та йшли. От якою була їхня концепцiя. Мене, звичайно, вона задовольнити не могла, тому що до цього часу ми вже управляли об'єктами на вiдстанi, передавали данi з глибини Атлантики прямо у Київ в обчислювальний центр.

У нас у країнi всi органiзацiї були погано пiдготовленi до сприйняття обробки економiчної iнформацiї. Провина лежала як на економiстах, так i на творцях ЕОМ. У результатi створилося таке положення, що нашi органи статистики i, частково, плановi були забезпеченi лiчильно-аналiтичними машинами зразка 1939 року, на той час цiлком замiненими в Америцi на ЕОМ.

Американцi до 1965 року розвивали двi лiнiї: наукових машин (це двiйковi машини з плаваючою комою, багаторозряднi) i економiчних машин (послiдовнi двiйково-десятковi з розвинутою пам'яттю i т.iн.). Уперше цi двi лiнiї з'єдналися у машинах фiрми IBM.

У нас не було чому зливатися, тому що iснували лише машини для наукових розрахункiв, а машинами для економiки нiхто не займався. Перше, що я тодi зробив, - спробував зацiкавити конструкторiв, зокрема Б.I.Рамєєва (конструктора ЕОМ "Урал-1", "Урал-2") i В.В.Пржиялковського (конструктора ЕОМ серiї "Мiнськ"), у необхiдностi розробки нових машин, орiєнтованих на економiчне застосування.

Я органiзував колектив в iнститутi, сам розробив програму ознайомленню з завданням, яке поставив Косигiн. Тиждень провiв у ЦСУ СРСР, де докладно вивчав його роботу. Переглянув увесь ланцюжок вiд районної станцiї до ЦСУ СРСР. Дуже багато часу провiв у Держпланi, де менi велику допомогу надали його працiвники. Це насамперед Василь Михайлович Рябiков, перший заступник голови Держплану, вiдповiдальний за оборонну тематику, I.Спiрiн, завiдуючий зведеним сектором оборонних галузей у Держпланi СРСР. В обох був дуже великий досвiд керiвництва вiйськовою економiкою, i, звичайно, вони добре знали роботу Держплану. З їхньою допомогою я розiбрався з усiма задачами та етапами планування i труднощами, якi виникають при цьому.

За 1963 р. я вiдвiдав понад 100 об'єктiв, пiдприємств i органiзацiй усiлякого профiлю: вiд заводiв i шахт до радгоспiв. Потiм я продовжував цю роботу, i за десять рокiв число об'єктiв дiйшло майже до тисячi. Тому я дуже добре, можливо, як нiхто iнший, уявляю собi народне господарство у цiлому: вiд низу до самого верху, особливостi iснуючої системи керування, труднощi, що виникають, i на що треба звертати увагу.

Розумiння того, що потрiбно вiд технiки, у мене виникло досить швидко. Задовго до закiнчення роботи з ознайомлення, я висунув концепцiю не просто окремих державних центрiв, а мережi обчислювальних центрiв iз вiддаленим доступом, тобто вклав у поняття колективного користування сучасний технiчний змiст.

Ми (В.М.Глушков, B.C.Михалевич, А.I.Нiкiтiн та iн.) розробили перший ескiзний проект Єдиної державної мережi обчислювальних центрiв (ЄДМОЦ), що включав майже 100 центрiв у великих промислових мiстах i центрах економiчних районiв, об'єднаних широкополосними каналами зв'язку. Центри, розподiлялись по територiї країни, вiдповiдно до конфiгурацiї системи об'єднувались з iншою системою, зайнятою обробкою економiчної iнформацiї. Їх число ми визначали у 20 тисяч. Це великi пiдприємства, мiнiстерства, а також кущовi центри, що обслуговували дрiбнi пiдприємства. Характерним була наявнiсть розподiленого банку даних i можливiсть безадресного доступу з будь-якого вузла цiєї системи до будь-якої iнформацiї пiсля автоматичної перевiрки повноважень особи, що запитує. Було розроблено ряд питань, пов'язаних iз захистом iнформацiї. Крiм того, у цiєї двох'ярусної системи головнi обчислювальнi центри обмiнюються мiж собою iнформацiєю не шляхом комутацiї каналiв i комутацiї повiдомлень, як прийнято зараз, iз розбивкою на листи, я запропонував з'єднати цi 100 або 200 центрiв широкополосними каналами у обхiд каналостворюючої апаратури, iз тим, щоб можна було переписувати iнформацiю з магнiтної стрiчки у Владивостоцi на стрiчку у Москвi без зниження швидкостi. Тодi всi протоколи сильно спрощуються i мережа набуває нових властивостей. Це ще нiде у свiтi не реалiзовано. Наш проект був до 1977 року секретним.

Крiм структури мережi, я вiдразу визнав за необхiдне розробити систему математичних моделей для керування економiкою з тим, щоб бачити регулярнi потоки iнформацiї. Про це я розповiв академiку В.С.Немчiнову, що у той час був важко хворий i лежав удома, однак прийняв мене, вислухав та все схвалив.

Потiм я представив нашу концепцiю М.В.Келдишу, який усе схвалив, за винятком безгрошової системи розрахункiв населення, але без неї система теж могла працювати. На його думку, вона викликала б непотрiбнi емоцiї, i взагалi не слiд це змiшувати з плануванням. Я з ним погодився, i ми цю частину у проект не включили. У зв'язку з цим мною була написана окрема записка у ЦК КПРС, що багато разiв спливала, потiм знову зникала, але нiякого рiшення з приводу створення безгрошової системи розрахункiв так i не було прийнято. Закiнчивши укладання проекту, ми передали його на розгляд членам комiсiї.

Домагаючись ррозв'язання величезної по складностi i матерiальним витратам задачi, В.М.Глушков у 1962 р. написав статтю у "Правду".

Прочитавши її, А.Г.Курош, що був науковим керiвником докторської дисертацiї Глушкова, який уважно стежив за успiхами талановитого учня, написав йому:

"...Мрiя, можу уявити собi Вас на чолi всесоюзного органу, що планує та органiзує перебудову керування економiкою, тобто народним господарством на базi кiбернетики (у вiдповiдностi, зрозумiло, з основними установками вищих органiв країни), а також впровадження кiбернетики у промисловiсть, науку, i, хочу пiдкреслити, у освiту (на всiх рiвнях), медицину i взагалi у всi види iнтелектуальної дiяльностi. Було б сумно, якби цей орган опинився мiнiстерським або державним комiтетом, тобто органом бюрократичним. Це повинен бути орган високої iнтелектуальностi, складений iз людей, здатних, кожний у своїй галузi, на таке ж розумiння великих завдань, яке є, очевидно, у Вас по проблемi у цiлому. Це повинен бути орган майже без апарату, орган мислителiв, а не чиновникiв. Це лише мрiї, звичайно, крiм питання про голову цього органа, - Ви могли б багато зробити для реалiзацiї цих мрiй..."

На жаль, пiсля розгляду проекту комiсiєю вiд нього майже нiчого не залишилося, вся економiчна частина була вилучена, залишилася тiльки сама мережа. Вилученi матерiали знищувалися, спалювалися, тому що були секретними. Нам навiть не дозволяли мати копiю у iнститутi. Тому ми, на жаль, не зможемо їх вiдновити.

Проти всього проекту в цiлому рiзко заперечував В.Н.Старовський, начальник ЦСУ. Заперечення його були демагогiчними. Ми наполягали на такiй новiй системi облiку, щоб iз будь-якого мiсця будь-якi зведення можна було вiдразу одержати. А вiн посилався на те, що ЦСУ було органiзовано з iнiцiативи Ленiна, i воно справляється з поставленими їм завданнями; зумiв одержати вiд Косигiна запевнення, що тiєї iнформацiї, що ЦСУ дає уряду, досить для керування, i тому нiчого робити не треба.

Зрештою, коли справа дiйшла до затвердження проекту, усi його пiдписали, але при запереченнi ЦСУ. Так i було написано, що ЦСУ заперечує проти всього проекту в цiлому.

У червнi 1964 р. ми винесли наш проект на розгляд уряду. У листопадi 1964 р. вiдбулося засiдання Президiї Ради Мiнiстрiв, на якому я доповiдав про цей проект. Природно, я не змовчав про заперечення ЦСУ. Рiшення було таке: доручити доробку проекту ЦСУ, пiдключивши до цього Мiнiстерство радiопромисловостi.

Протягом двох рокiв ЦСУ виконувало цю роботу. Пiшли знизу, а не зверху: не вiд iдеї, що треба країнi, а вiд того, що є. Районним вiддiленням ЦСУ Архангельської областi та Каракалпакської АРСР було доручено вивчити потоки iнформацiї - скiльки документiв, цифр i лiтер надходить у районне вiддiлення ЦСУ вiд пiдприємств, органiзацiй i т.iн.

По статистицi ЦСУ, при обробцi iнформацiї на лiчильно-аналiтичних машинах на кожну цифру або лiтеру, що вводиться, припадає 50 сортувальних або арифметичних операцiй. Укладачi проекту з важливим видом написали, що коли будуть використовуватися електроннi машини, операцiй буде у десять разiв бiльше. Чому це так, одному Господу Богу вiдомо. Потiм узяли кiлькiсть усiх папiрцiв, помножили на 500 i одержали продуктивнiсть, необхiдну вiд ЕОМ, що треба, наприклад, установити у Архангельську та у Нукусi (у Каракалпакськiй АРСР). I у них вийшли смiшнi цифри: швидкiсть обчислень ЕОМ повинна складати близько 2 тисяч операцiї за секунду або близько того. I усе. От у такому видi подали проект до уряду.

Знову була створена комiсiя з приймання, мене хотiли зробити головою, але я вiдмовився з етичних мiркувань. З цим погодилися. Пiсля ознайомлення членiв комiсiї з проектом обурилися представники Держплану, якi заявили, що вони не всi концепцiї академiка Глушкова роздiляють, але у його проектi хоча б було планування, а у цьому - одна статистика. Комiсiя практично одноголосно вiдкинула цей проект, за винятком мене. Я запропонував, з огляду на життєву важливiсть цiєї справи для країни, визнати проект незадовiльним, але перейти до розробки технiчного проекту, доручивши це Мiнiстерству радiопромисловостi, Академiї наук СРСР, Держплану. З цим не погодилися, мою пропозицiю записали як особливу думку i доручили Держплану зробити наново ескiзний проект.

Держплан зажадав на це два роки, а був уже 1966-й. До 1968 року мусолили-мусолили, але абсолютно нiчого не зробили. I замiсть ескiзного проекту пiдготували розпорядження Ради Мiнiстрiв СРСР про те, що, оскiльки дуже мудро лiквiдували раднаргоспи i вiдновили галузевий метод керування, то тепер нема про що пiклуватися. Потрiбно, щоб усi мiнiстерства створили галузевi системи, а з них автоматично утвориться загальнодержавна система. Усi полегшено зiтхнули - нiчого робити не треба, i таке розпорядження було вiддано. Утворився ЗДАС - збiрна солянка.

В.М.Глушкова згадує, що не раз, повертаючись iз Москви, чоловiк говорив: жахливо гнiтить думка, що нiкому нiчого не потрiбно. У цi роки пiд скло на столi Глушкова у його домашньому кабiнетi, до ранiше пiдсунутої записки лягла ще одна:

Сто разiв я клятву говорив таку:

Сто рокiв у в'язницi краще просумую,

Сто гiр скорiше у ступi стовчу я,

Нiж iстину тупицi розтлумачу.

"Бахвалан Махмуд"

Але справа була не стiльки у "тупицях", скiльки у свiдомiй дискредитацiї iдеї вченого.

Починаючи з 1964 р. (часу появи мого проекту) проти мене стали вiдкрито виступати вченi-економiсти Лiберман, Белкiн, Бiрман та iншi, багато хто з них потiм виїхав у США та Iзраїль. Косигiн, будучи дуже практичною людиною, зацiкавився можливою вартiстю нашого проекту. По попереднiх пiдрахунках його реалiзацiя обiйшлася б у 20 мiльярдiв карбованцiв. Основну частину роботи можна зробити за три п'ятирiчки, але тiльки за умови, що ця програма буде органiзована так, як атомна i космiчна. Я не ховав вiд Косигiна, що вона складнiше космiчної та атомної програм разом узятих i органiзацiйно набагато сутужнiше, тому що торкає усе й усiх: i промисловiсть, i торгiвлю, плануючi органи, i сферу керування, i т.iн. Вартiсть проекту орiєнтовно оцiнювалася у 20 мiльярдiв карбованцiв, робоча схема його реалiзацiї передбачала, що вкладенi у першiй п'ятирiчцi першi 5 мiльярдiв карбованцiв наприкiнцi п'ятирiчки дадуть вiддачу понад 5 мiльярдiв, оскiльки ми передбачили самооплатнiсть витрат на програму. А усього за три п'ятирiчки реалiзацiя програми принесла б у бюджет не менше 100 мiльярдiв карбованцiв. I це ще дуже занижена цифра.

Але нашi горе-економiсти збили Косигiна тим, що, мовляв, економiчна реформа взагалi нiчого не буде коштувати, тобто буде коштувати рiвно стiльки, скiльки коштує папiр, на якому буде надрукована постанова Ради Мiнiстрiв, i дасть у результатi бiльше. Тому нас вiдставили убiк i, бiльш того, стали ставитися з осторогою. I О.М.Косигiн був незадоволений. Мене викликав П.Ю.Шелест i сказав, щоб я тимчасово припинив пропаганду ЗДАС i зайнявся системами нижнього рiвня.

Отодi ми i почали займатися "Львiвською системою". Дмитро Федорович Устинов запросив до себе керiвникiв оборонних мiнiстерств i дав їм команду робити усе, що говорить Глушков. Причому iз самого початку було передбачено, щоб системи робилися для всiх галузей вiдразу, тобто якийсь зачаток загальнодержавностi був.

Устинов дав команду, щоб нiкого з економiстiв не пускали на пiдприємства. Ми могли спокiйно працювати. I це заощадило нам час, дало можливiсть пiдготувати кадри. Для виконання роботи був створений ряд нових органiзацiй - iнститут Шихаєва, iнститут Данильченко та iн. - у всiх галузях по iнституту. Розставили людей i почали потихеньку працювати. А Iнститут кiбернетики АН України переключився в основному спочатку на "Львiвську", а потiм на "Кунцевську" системи - зайнялися так сказати "низом".

Для керiвництва роботою у оборонному комплексi був створений мiжвiдомчий комiтет (МВК) дев'ятьох галузей пiд керiвництвом мiнiстра радiопромисловостi П.С.Плешакова i рада директорiв головних iнститутiв (РДГI) оборонних галузей по керуванню економiкою та iнформатикою пiд керiвництвом Юрiя Євгеновича Антипова, члена вiйськово-промислової комiсiї ВПК. Науковим керiвником комiтету i ради був В.М.Глушков.

Згадуючи про цей час, Ю.Є.Антипов пише:

"Починаючи з 1966 р. робота велася у такий спосiб: спочатку проблема, зв'язана зi створенням тiєї або iншої автоматизованої системи, обговорювалася на РДГI, потiм розглядалася на МВК, а на засiданнi ВПК приймалося остаточне рiшення.

По цiй схемi реалiзувалися основнi iдеї, висловленi Глушковим: розробка типових систем для пiдприємств i галузi, створення програмних методiв планування i керування, перехiд до системного проектування засобiв передачi та обробки iнформацiї, розвиток iнфраструктур iнформацiйної iндустрiї, проблеми моделювання i керування та iн. Я думаю, що В.М.Глушкову повезло у тому, що у "оборонцi" знайшлися сили для реалiзацiї його iдей".

Знайшлися вони i в Українi. З iнiцiативи Вiктора Михайловича рiшенням уряду України у Держпланi УРСР був створений у 1971 р. спецiальний вiддiл iз досить широкими повноваженнями, очолити який запросили, iз схвалення академiка Глушкова, М.Т.Матвеєв. В даний час вiн директор Головного НДI з проблем iнформатики Мiнiстерства економiки України, доктор економiчних наук. Практично це був опорний вiддiл Глушкова, що, функцiонуючи у Держпланi УРСР, став провiдником його наукової полiтики. З такою потужною основою вiддiлу вдалося у найкоротший термiн налагодити процес планомiрного впровадження комп'ютерних технологiй у народне господарство i почати проектування та практичне здiйснення проектiв РАСУ i РМОЦ в Українi. Багато рокiв до смертi Вiктора Михайловича Україна в СРСР займала лiдируючi позицiї з всiєї проблематики.

"Роль i заслуги Вiктора Михайловича у цьому важко переоцiнити, - згадує про той пам'ятний час М.Т.Матвеєв. - Висока ефективнiсть роботи всiх причетних до процесу комп'ютеризацiї обумовлювалася тим, що Вiктор Михайлович будь-якi питання вирiшував у реальному часi, без затримок; розумiння проблематики i здатнiсть знаходження шляхiв реалiзацiї, здавалось б нерозв'язних питань, у реальних умовах у академiка були приголомшливими: багатотижневих i багатомiсячних чекань аудiєнцiй у Вiктора Михайловича не практикувалося. Вiн активно i результативно захищав iнтереси сфери комп'ютеризацiї на найвищому державному рiвнi. Вiктор Михайлович був єдиним у цьому планi не тiльки в Українi, але i у СРСР. Пiдтвердженням цьому є те, що утворився i пiдсилюється застiй у цiй найважливiшiй галузi пiсля його смертi. Я не можу назвати жодного скiльки-небудь серйозного державного акту, прийнятого з того часу, який би вдихнув нове життя у розпочату ним справу. Ми, його учнi та однодумцi, намагалися у пам'ять про нього просувати далi його iдеї i задуми, часто, дуже часто вiдчували непоправну втрату його. Глибоко переконаний, що вiн знайшов би вихiд iз сформованої зараз зовсiм нелогiчної i непоясненої кризової i небезпечної ситуацiї".

Дiйсно, у численних наукових i публiцистичних статтях i монографiях В.М.Глушкова висловлювалися i розроблялися безлiч iдей по удосконалення системи державного керування, зокрема, створення бiльш досконалих, у порiвняннi з iснуючими, способiв регулювання виробничих i соцiальних процесiв, перегляду рiзного роду нормативiв i розробцi механiзмiв їхнього об'єктивного формування, створенню технiчної бази узгодження виробничих програм у масштабi всiєї країни, забезпеченню керiвникiв iнструментарiєм для формування, моделювання та оцiнки наслiдкiв прийнятих рiшень (система Дiсплан, А.А.Бакаєв), по використанню бiльш справедливих розподiльних механiзмiв, створенню такої системи облiку, при якiй виявлялися б джерела нетрудових прибуткiв, впровадженню системи безгрошових розрахункiв для всього населення та iн. Багато з цих iдей, якi здавалися у той час занадто революцiйними, сьогоднi набули нового актуального звучання.

Наприкiнцi 60-х рокiв у ЦК КПРС i Радi Мiнiстрiв СРСР з'явилася iнформацiя про те, що американцi ще у 1966 роцi зробили ескiзний проект iнформацiйної мережi (точнiше, декiлькох мереж), тобто на два роки пiзнiше нас. На вiдмiну вiд нас вони не сперечалися, а робили, i на 1969 рiк у них був запланований пуск мережi АРПАНЕТ, а потiм СЕЙБАР-ПАНЕТ та iн., що об'єднують ЕОМ, якi встановленi у рiзних мiстах США.

Тодi затурбувалися i у нас. Я пiшов до Кириленко i передав йому записку про те, що треба повернутися до тих iдей, що були у моєму проектi. "Напиши, що треба робити, створимо комiсiю", - сказав вiн. Я написав приблизно таке: "Єдине, що прошу зробити, - це не створювати по моїй записцi комiсiю, тому що практика показує, що комiсiя працює за принципом вiднiмання розумiв, а не додавання, i будь-яку справу здатна загубити". Але проте комiсiя була створена. Головою призначили В.А.Кирилiна (голову ДКНТ), а мене заступником.

Комiсiя була ще бiльш високого рiвня - за участю мiнiстра фiнансiв, мiнiстра приладобудування та iн. Вона повинна була пiдготувати проект рiшення по створенню ЗДАС. I ми повиннi були винести цi матерiали на розгляд Полiтбюро ЦК КПРС, а Полiтбюро уже вирiшувало, що пiде на З'їзд.

Робота почалася. i отут я основну увагу придiлив вже не стiльки сутi справи, оскiльки у проектi вона мiстилася, скiльки механiзму реалiзацiї ЗДАС. Справа у тому, що у Корольова або Курчатова був шеф iз боку Полiтбюро, i вони могли прийти до нього i вiдразу вирiшити будь-яке питання. Наше лихо було у тому, що по нашiй роботi така особа була вiдсутня. А питання були тут бiльш складнi, тому що торкали полiтику, i будь-яка помилка могла мати трагiчнi наслiдки. Тому тим бiльше був важливий зв'язок iз кимсь iз членiв Полiтбюро ЦК КПРС, тому що це завдання не тiльки науково-технiчне, але насамперед полiтичне.

Ми передбачали створення Державного комiтету по удосконалюванню керування (Держкомупра), наукового центру при ньому у складi 10-15 iнститутiв, причому iнститути вже майже усi iснували у той час - потрiбно було створити наново лише один, головний. Iншi можна було забрати з галузей або Академiї наук або частково пiдпорядкувати. I повинний бути вiдповiдальний за всю цю справу вiд Полiтбюро.

Усе йшло гладко, усi погоджувалися. У цей час уже був опублiкований проект директив XXVI з'їзду, що включав усi нашi формулювання, пiдготовленi на комiсiї. На Полiтбюро двiчi розглядалося наше питання. На одному засiданнi була розглянута суть справи, iз нею погодилися i сказали, що ЗДАС треба робити. А от як робити - Держкомупр або щось iнше, - це викликало суперечку. Менi вдалося "додавити" усiх членiв комiсiї, один Гарбузов не пiдписав нашi пропозицiї. Але ми все-таки внесли їх на Полiтбюро.

А коли ми прийшли на засiдання (а воно, до речi, проходило у колишньому кабiнетi Сталiна), то Кирилiн менi шепнув: щось, мов, вiдбулося, але що - вiн не знає. Питання розглядалося на засiданнi, без Генерального секретаря (Брежнєв виїхав у Баку на святкування 50-рiччя радянської влади у Азербайджанi), i Косигiна (вiн був у Єгиптi на похоронi А.Насера). Вiв засiдання Суслов. Спочатку дали слово Кирилiну, потiм менi. Я виступив коротко, але питань було задано дуже багато. Я вiдповiв на усi. Потiм були запрошенi заступники Косигiна, виступив Байбаков. Вiн сказав так: "Смирнов пiдтримав, i, загалом, усi заступники голови пiдтримали нашi пропозицiї. Я чув, що тут є заперечення у товариша Гарбузова (мiнiстра фiнансiв). Якщо вони стосуються збiльшення апарата, то я вважаю справу настiльки важливою, що якщо Полiтбюро тiльки у цьому вбачає труднощi, то нехай менi дадуть доручення, як головi Держплану, i я внесу пропозицiю про лiквiдацiю трьох мiнiстерств (скоротити або об'єднати) i тодi знайдеться штат для цiєї справи".

К.Б.Руднєв (мiнiстр ПСА та СУ. - Прим. авт.) вiдокремився. Вiн пiдписав наш документ, але тут виступив i сказав, що це, може, передчасно - якось так.

Гарбузов виступив так, що сказане їм годиться для анекдоту. Вийшов на трибуну i звертається до Мазурова (вiн тодi був першим заступником Косигiна). От, мов, Кирило Трохимович, за вашим дорученням я їздив у Мiнськ, i ми оглядали птахiвницькi ферми. I там на такiй-то птахiвницькiй фермi (назвав її) птахiвницi самi розробили обчислювальну машину.

Отут я голосно засмiявся. Вiн менi погрозив пальцем i сказав: "Ви, Глушков, не смiйтеся, тут про серйознi речi говорять". Але його Суслов перебив: "Товариш Гарбузов, ви ще отут не голова, i не ваша справа наводити порядок на засiданнi Полiтбюро". А вiн - як нi у чому не бувало, така самовпевнена i самозакохана людина, продовжує: "Три програми виконує: вмикає музику, коли курка знесла яйце, свiтло вимикає та вмикає i все таке iнше. На фермi яйценоснiсть пiдвищилася". От, говорить, що нам треба робити: спочатку всi птахоферми у Радянському Союзi автоматизувати, а потiм уже думати про всякi дуростi начебто загальнодержавної системи. (А я, правда, тут засмiявся, а не тодi). Гаразд, не у цьому справа.

Була винесена контрпропозицiя, що усе знижувало на порядок: замiсть Держкомупра - Головне управлiння з обчислювальної технiки при ДКНТ, замiсть наукового центру - ВНДIПОУ i т.iн. А завдання залишалося колишнiм, але воно технiцiюзувалося, тобто змiнювалося убiк Державної мережi обчислювальних центрiв, а що стосувалося економiки, розробки математичних моделей для ЗДАС i т.д. - усе це змазали.

Пiд кiнець виступає Суслов i говорить: "Товаришi, може бути, що ми робимо зараз помилку, не приймаючи проект повною мiрою, але це настiльки революцiйне перетворення, що нам важко зараз його здiйснити. Давайте поки спробуємо от так, а потiм буде видно, як бути". I питає не Кирилiна, а мене: "Як ви думаєте?". А я говорю: "Михайле Андрiйовичу, я можу вам лише одне сказати: якщо ми зараз цього не зробимо, то у другiй половинi 70-х рокiв радянська економiка стикнеться з такими труднощами, що все одно до цього питання прийдеться повернутися". Але з моєю думкою не порахувалися, прийняли контрпропозицiю.

Ну, i робота закрутилася. Так, як i тодi, коли створювалася моя перша комiсiя у 1962 р., то одночасно у ДКНТ було створено Головне управлiння з обчислювальної технiки. Воно проробило два з зайвим роки, а потiм, коли вiдновили мiнiстерства та утворилося мiнiстерство Руднєва, то управлiння у 1966 р. лiквiдували i Руднєв забрав вiдтiля людей до себе у Мiнiстерство приладобудування i засобiв автоматизацiї. А тепер його вiдтворили наново.

Десь у листопадi мене запрошує Кириленко. Я прийшов у його приймальну на Старiй площi без двох хвилин десять. Там сидiв наш ракетний мiнiстр С.А.Афанасьєв, якого викликали на 10.10. Питає мене: "У вас коротке питання?" А я йому вiдповiдаю, що не знаю, навiщо мене покликали. Заходжу першим. Встає Андрiй Павлович, поздоровляє i говорить.

"Призначаєшся першим заступником Кирилiна (на те мiсце, що займає зараз Д.Г.Жiмерин). Я вже погодив це з Леонiдом Iллiчем, вiн запитав - може, йому поговорити з тобою, але я вiдповiв - не треба, я сам все улагоджу". "Андрiй Павлович, - вiдповiдаю я йому, - а ви зi мною попередньо поговорили на цю тему? А може, я не згодний? Ви ж знаєте, що я заперечував, я вважаю, що, у тому виглядi, як воно зараз прийнято, рiшення здатне тiльки спотворити iдею, нiчого з цього не вийде. I якщо я прийму вашу пропозицiю, то винними будемо ми з вами: я внiс пропозицiю, ви пiдтримали, мене призначили, дали, начебто, у руки все, - а нiчого немає. Ви - розумна людина, розумiєте, що з таких позицiй навiть просту ракету зробити не можна, не те що побудувати нову економiчну систему керування державою".

Сiли ми, i почав вiн мене умовляти. Мов, ви мене ставите у незручне становище перед Леонiдом Iллiчем, я йому сказав, що усе улагоджено. А я не пiддаюся. Тодi вiн перейшов на мiцнi слова i вирази, а я - все одно. Потiм знову на м'якi, знову на мiцнi. Загалом, за годину з зайвим вiн мене вiдпустив. Так ми нi про що i не домовилися. Вiн навiть не попрощався зi мною, i ми до XXIV з'їзду КПРС iз ним, коли зустрiчалися, не здоровкалися i не розмовляли. Пiзнiше вiдношення вiдновилися. А тодi вiн свого друга Жiмерина запропонував заступником Кирилiна. А я погодився бути науковим керiвником ВНДIПОУ.

Тим часом почалася вакханалiя у захiднiй пресi. Спочатку фактично нiхто нiчого не знав про нашi пропозицiї, вони були секретними. Перший документ, що з'явився у пресi, - це був проект директив XXIV з'їзду, де було написано про ЗДАС, ДМОЦ i т.iн.

Першими захвилювалися американцi. Вони, звичайно, не на вiйну з нами роблять ставку - це тiльки прикриття, вони прагнуть гонкою озброєнь задавити нашу економiку, i без того слабку. i, звичайно, будь-яке укрiплення нашої економiки - це для них найстрашнiше з усього, що тiльки може бути. Тому вони вiдразу вiдкрили вогонь по менi з усiх можливих калiбрiв. З'явилися спочатку двi статтi: одна у "Вашингтон пост" Вiктора Зорзи, а iнша - у англiйськiй "Гардiан". Перша називалася "Перфокарта управляє Кремлем" i була розрахована на наших керiвникiв. Там було написане наступне: "Цар радянської кiбернетики академiк В.М.Глушков пропонує замiнити кремлiвських керiвникiв обчислювальними машинами". Ну i так далi, низькопробна стаття.

Стаття у "Гардiан" була розрахована на радянську iнтелiгенцiю. Там було сказано, що академiк Глушков пропонує створити мережу обчислювальних центрiв iз банками даних, що це звучить дуже сучасно, i це бiльш передове, що є зараз на Заходi, але робиться не для економiки, а насправдi це замовлення КДБ, спрямоване на те, щоб сховати думки радянських громадян у банки даних i стежити за кожною людиною.

Цю другу статтю усi "голоси" передали на рiзних мовах Радянського Союзу i країн соцiалiстичного табору.

Потiм пiшла цiла серiя передрукiв цих брудних пасквiлiв у iнших головних капiталiстичних газетах - i американських, i захiдноєвропейських, i серiя нових статей. Тодi ж почали траплятися дивнi речi. У 1970 роцi я летiв iз Монреаля до Москви лiтаком IЛ-62. Досвiдчений льотчик вiдчув щось неладне, коли ми летiли вже над Атлантикою, i повернув назад. Виявилося, що у пальне щось пiдсипали. Слава Богу, усе обiйшлося, але так i залишилося загадкою, хто i навiщо це зробив. А трохи пiзнiше у Югославiї на нашу машину ледве не налетiла вантажiвка, - наш шофер чудом зумiв вивернутись.

I вся наша опозицiя, зокрема економiчна, на мене накинулася. На початку 1972 р. у "Известиях" була опублiкована стаття "Уроки електронного буму", написана Мiльнером, заступником Г.А.Арбатова - директора iнституту Сполучених Штатiв Америки. У нiй вiн намагався довести, що у США попит на обчислювальнi машини впав. У рядi пояснювальних записок у ЦК КПРС вiд економiстiв, що побували у вiдрядженнях до США, використання обчислювальної технiки для керування економiкою порiвнювалося з модою на абстрактний живопис. Мов капiталiсти купують машини тiльки тому, що це модно, щоб не показатися несучасними.

Це усе дезорiєнтувало керiвництво.

Так, я забув сказати, що ще сприяло негативному рiшенню по нашiй пропозицiї. Справа у тому, що Гарбузов сказав Косигiну, що Держкомупр стане органiзацiєю, за допомогою якої ЦК КПРС буде контролювати, чи правильно Косигiн i Рада Мiнiстрiв у цiлому управляють економiкою. I цим настроїв Косигiна проти нас, а раз вiн заперечував, то, природно, пропозицiя про Держкомупр не могла бути прийнятою. Але це стало вiдомо менi рокiв через два.

А далi була розпочата кампанiя на переорiєнтацiю основних зусиль i засобiв на керування технологiчними процесами. Цей удар був дуже точно розрахований, тому що i Кириленко, i Леонiд Iллiч - технологи за освiтою, тому це їм було близьке i зрозумiле.

У 1972 р. вiдбулася Всесоюзна нарада пiд керiвництвом А.П.Кириленка, на якiй головний крен було зроблено убiк керування технологiчними процесами з метою сповiльнити роботи з АСК, а АСК ТП дати повний хiд.

Звiти, що направлялися у ЦК КПРС, були, по-моєму, вмiло органiзованою, американським ЦРУ, кампанiєю дезiнформацiї проти спроб полiпшення нашої економiки. Вони правильно розрахували, що така диверсiя - найбiльш простий спосiб виграти економiчне змагання, дешевий i надiйний. Менi вдалося дещо зробити, щоб протидiяти цьому. Я попросив нашого радника з науки у Вашингтонi скласти доповiдь про те, як "упала" популярнiсть машин у США насправдi, яку колишнiй посол Добринiн надiслав у ЦК КПРС. Такi доповiдi, особливо посла у головнiй державi, розсилались усiм членам Полiтбюро i тi їх читали. Розрахунок був вiрним, i це трохи пом'якшило удар. Так що цiлком лiквiдувати тематику по АСК не вдалося.

"ЗДАС - згас!" - злословили вороги вченого в СРСР i за кордоном.

I все-таки старання Глушкова не пропали марно. Косигiн якось запитав його: а чи можна побачити що-небудь iз того, про що ви постiйно говорите? Глушков порекомендував ознайомитися з тим, що зроблено у обороннiй промисловостi, зокрема, у iнститутi, керованому I.А.Данильченко, що був тодi головним конструктором по АСК i впровадженню обчислювальної технiки у оборонну промисловiсть. Глушков був науковим керiвником цих робiт i був упевнений, що вони призведуть на Косигiна велике враження.

Про те, що голова Ради Мiнiстрiв збирається вiдвiдати iнститут, Данильченко дiзнався вiд мiнiстра оборонної промисловостi С.А.Звєрєва, що подзвонив йому напередоднi вiзиту. У цей час Глушкова у Москвi не було. Данильченко вважав, що високих гостей повинен приймати науковий керiвник, вiн вже не змiг нiчого зробити. Довелося обмежитися розмовою з Глушковим по телефону.

О десятiй годинi ранку в iнститут приїхав Косигiн, мiнiстр оборони Устинов, мiнiстри основних галузей промисловостi. (Далi я розповiдаю зi слiв Данильченко).

Вiзит тривав день - до одинадцятої години ночi.

Данильченко розповiв гостям про типову АСК для оборонних пiдприємств, про тiльки що створену мережу передачi даних, про використання обчислювальної технiки на пiдприємствах оборонних галузей. Усе йшло "гладко", почувалося, що вiдвiдувачi задоволенi побаченим i почутим.

Коли вiзит близився до кiнця (була дев'ята година вечора) i, здавалося, що вiн благополучно закiнчиться, Косигiн зненацька сказав:

- За наявними вiдомостями, у однiй iз головних захiдних країн пiдготовлена доповiдь про виробництво i застосування обчислювальної технiки у СРСР. Там сказано, що машин у нас менше i вони гiршi й у той же час недовикористовуються. Чому це вiдбувається? I чи правильно це?

Данильченко розумiв, як багато залежить вiд того, що вiн скаже, i, намагаючись зiбратися з думками, згадав раду Глушкова: у будь-яких ситуацiях говорити тiльки правду!

- Так! Усе це вiрно! - вiдповiв вiн.

- Причини? - рiзко запитав Косигiн.

- Не дотримується основний принцип керiвника, висунутий академiком Глушковим, - принцип першої особи! Керiвники країни психологiчно не сприймають ЕОМ, i це негативно впливає на розвиток i використання обчислювальної технiки у країнi!

Косигiн уважно слухав, iншi мовчали, поглядаючи то на голову Ради Мiнiстрiв, то на вiдповiдача.

Данильченко - вiн був генералом, - немов рапортуючи, продовжував:

- Головне завдання - перебороти психологiчний бар'єр у вищiй сферi керiвництва. Iнакше нi Глушков, нi я, нiхто iнший нiчого не зробить. Треба навчити верхнi ешелони влади обчислювальнiй технiцi, показати її можливостi, повернути керiвникiв обличчям до нової технiки. Академiк Глушков писав про це у ЦК КПРС i Раду Мiнiстрiв СРСР, але безрезультатно. Вiн просив мене сказати про це! А.Н.Косигiн спокiйно вислухав глибоко схвильованого Данильченко i, не пiдводячи нiяких пiдсумкiв, попрощався i поїхав, захопивши iз собою мiнiстра оборонної промисловостi Звєрєва.

Iншi вирiшили почекати яких-небудь звiсток про реакцiю Косигiна. О пiв на дванадцяту ночi подзвонив Звєрєв i попросив до телефону Устинова.

- Косигiн дуже задоволений зустрiччю, - сказав вiн, - тепер будуть великi змiни!

I вони дiйсно почалися. Спочатку була органiзована, спецiальна школа, перетворена через три мiсяцi у Iнститут керування народним господарством.

У першому складi слухачiв були союзнi мiнiстри, у другому - мiнiстри союзних республiк, пiсля них - їхнi заступники та iншi вiдповiдальнi особи. Лекцiї на першому потоцi читав Косигiн. Вiн же був присутнiй на випуску слухачiв школи, яким, до речi сказати, довелося здавати справжнi iспити.

Лекцiї читалися Глушковим, iншими провiдними вченими країни.

I справа пiшла! Принцип "першої особи" Глушкова спрацював! Мiнiстри, розiбравшись, у чому справа, самi стали виявляти iнiцiативу. Багато чого було зроблено. Але коли Косигiна не стало, "принцип першої особи" знову спрацював, цього разу у зворотний бiк.

Пiд час пiдготовки XXV з'їзду КПРС була спроба взагалi вилучити слово ЗДАС iз проекту рiшення. Я написав записку у ЦК КПРС, коли був вже опублiкований проект "Основних напрямкiв", i запропонував створювати галузевi системи керування з наступним об'єднанням їх у ЗДАС. I це було прийнято.

При пiдготовцi XXVI з'їзду було те ж саме. Але ми краще пiдготувалися: передали матерiали у комiсiю, що складала промову Брежнєва (звiтна доповiдь). Я зацiкавив майже всiх членiв комiсiї, самий головний iз тих, хто готував промову, - Цуканов - з'їздив в iнститут до Данильченко, пiсля чого вiн обiцяв нашi пропозицiї проштовхувати. Спочатку хотiли їх включити у промову Брежнєва на Жовтневому (1980) пленумi ЦК КПРС, потiм намагалися включити у звiтну доповiдь, але вона була i так занадто довгою, довелося багато чого викинути. Проте у звiтнiй доповiдi про обчислювальну технiку було сказано бiльше, нiж хотiли спочатку.

Менi порадили розгорнути кампанiю за створення ЗДАС у "Правдi". Редактор цiєї газети мене пiдтримав. I те, що моїй статтi дали заголовок "Справа всiєї країни" (стаття у "Правдi" називалася "Для всiєї країни"), навряд чи було випадковiстю. "Правда" - орган ЦК КПРС, виходить, статтю там обговорювали i схвалили.

| Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |