3. Історія виникнення економічних вчень

Економіка як наука виникла в ХVІ-ХVІІ ст. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного поділу праці. Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі. Звідси і назва школи — меркантилізм. Англієць Томас Мен (1571-1641) довів, що баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього потрібно «продавати щорічно на більшу суму, ніж купувати». Новий напрям у напрямку політичної економії представили фізіократи (ХVІІ-ХVІІІ ст.), які відобразили проникнення капіталу у сферу виробництва. Однак обмеженість цього вчення у тому, що фізіократи помилково вважали джерелом «багатства» виключно сільське господарство. Представником і засновником цього напряму був Ф. Кене (1694-1774).

Подальший розвиток економічна наука отримала у класичній політичній економії, основним об’єктом дослідження стало виробництво, а також розподіл благ. Започаткував цей напрям Уільям Петті (1623-1687), який заклав теорію вартості, яку ототожнював з міновою вартістю, а останню — з ціною.

Засновник класичної політичної економії — Адам Сміт (1723-1790). Основна його ідея — мінімальне втручання держави в економіку, ринкове саморегулювання на основі вільних цін, які склалися залежно від попиту і пропозиції. Ці економічні регулятори він назвав «невидимою рукою».

Давид Рікардо (1772-1823) продовжив розробку теорії А. Сміта. Його головна праця — «Засади політичної економії і оподаткування» (1817), де він показав, що єдиним джерелом вартості є праця робітників, яка є основою доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, процентів, ренти).

Марксизм — теоретична концепція К. Маркса (1818-1883) та Ф. Енгельса (1820-1895), що всебічно досліджувала закони капіталістичної системи і концепцію соціалізму (комунізму) як нової соціально-економічної системи.

В останній третині ХІХ ст. в політичній економії формується новий напрям — маржиналізм (marginal – граничний). Тобто це використання граничних величин (гранична корисність і гранична продуктивність) в аналізі граничних процесів.

Продовженням «маржиналістичної революції» стає формування кембриджської школи основоположника не окласицизму А. Маршалла («Принципи політичної економії», 1890 р.). А. Маршалл визначає політичну економію або economics як науку, що досліджує людство в його повсякденному житті; вивчає ту частину індивідуальних або суспільних дій, яка найбільш пов’язана із придбанням і споживанням атрибутів добробуту.

У складі сучасної західної економічної думки виділяють три основні напрями: кейнсіанство, неолібералізм та інституціоналізм.

Дж. Кейнс першим застосовує макроекономічний підхід до аналізу економічних процесів, розробляє стратегію державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного попиту.

Одночасно формується і неолібералізм, прихильники якого вважають, що вільний ринок є основою вільної конкуренції, держава повинна забезпечувати умови для конкуренції. Неоліберали обґрунтовують активну соціальну політику, державну допомогу по відношенню до представників «соціально-слабких груп».

Інституціоналізм виник на п. ХХ ст. в США. Його прихильники пов’язували з державним регулюванням економіки надії на створення стабільної та ефективної системи, в якій поєднуються приватні та суспільні інтереси, наголошували на необхідності суспільного контролю над бізнесом. Інституціоналізм розширює межі економічної теорії, звертається до галузі права, політології, соціології, психології тощо.

Таким чином перелічено основні напрями, школи в економічній науці.

Контрольні запитання і завдання:

1. Назвіть засновника та представників класичної політичної економії.

2. Визначте основні напрями сучасної економічної думки.

Заняття 2. Економічні категорії та закони. Економічна політика

План