2. Предмет політичної економії та його відмінності від «економікс»

Предмет цієї науки дуже складний і всебічний, тому що складна і різноманітна діяльність людини, у тому числі і економічна.

Політична економія (економічна теорія) — це наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку і діяльність людей у виробництві, розподілі і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб¹

Політична економія — це суспільна наука про закони виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства²

Економічна теорія структурно включає політичну економію, мікроекономіку (вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів) і макроекономіку (досліджує функціонування національної економіки в цілому) і економікс (вивчає закономірності ринкової економічної системи) — це дуже поширений, хоча і не єдиний погляд у навчальній літературі.

Рівень макроекономічного аналізу відноситься або до економіки як цілого, або до таких складових її основних підрозділів як урядовий сектор (аналізують такі величини як загальний об’єм продукції, загальний рівень занятості, загальний об’єм доходу, загальний об’єм витрат, загальний рівень цін і т.д.).

(Макроекономіка вивчає не дерева, а ліс. Дає огляд економіки з пташиного польоту).

Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними економічними одиницями (вивчається окрема галузь, окрема фірма. (У мікроекономіці вивчається вже не ліс, а дерева).

За словами М. Твена «знання політекономії — першооснова вмілого керівництва державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували ... цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». У цьому плані заслуговує на увагу пророцтво Жоржа Сіменона: «Я давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук».

Політична економія і економічна теорія приблизно на 80-90% збігаються за своїм змістом.

Назва «політична економія» походить від грецьких слів «politicos», що означає державний, суспільний, і «oiconomia». Термін «політична економія» вперше був ужитий французьким науковцем А. Монкретьєном у «Трактаті політичної економії», який вийшов у світ в 1615 р., а термін «економікс» лише наприкінці ХІХ ст. (1890 р.) після виходу у світ праці англійського економіста Альфреда Маршалла «Принципи економікс».

«Економікс» є теорією соціально-орієнтованої ринкової економіки, в якій здійснюється її саморегуляція на основі економічної свободи її учасників та регулювання за допомогою держави.

Економікс — це дослідження поведінки людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів.

Отже, політична економія вивчає економічні відносини і економічні закони, а економікс вивчає закономірності ринкової економічної системи.

П. Самуельсон стверджував, наприклад, що предметом «економікс» є:

- наука, що вивчає багатство;

- наука про дії, що включають обмінні операції між людьми;

- наука, що вивчає як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

- наука, що вивчає людей у їх діловому житті;

- наука, що вивчає, як можна вдосконалити суспільство.

Відмінністю політичної економіки і «економікс» є те, що «економікс» надзвичайно переповнений графіками, схемами, математичними формулами, безліччю застарілих догм і стереотипів. А також в «економікс» переважає кількісний підхід, а в політичній економії — якісний і сутнісний аналіз у поєднанні з кількісними характеристиками, функціональний аналіз (замість причинно-наслідкового), суб’єктивно ідеалістичний напрям (замість об’єктивного у поєднанні з суб’єктивними оцінками).

«Економікс» розглядає дії людей у різних сферах суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі і споживанні матеріальних благ), а політична економія — те, що люди у процесі праці вступають між собою у певні відносини.

Політична економія є наука про закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ. Такі закони вона вважає об’єктивними, тобто не залежними від волі і свідомості людей. «Економікс» визначаючи у якості предмета свого дослідження, у тому числі й економічні закони, не вважає їх тим не менше об’єктивними, а називає законами вірогідності.

Економічна теорія відрізняється від конкретних економічних наук. Вона дає не просто опис економічних явищ і процесів в економічній системі, а показує їх взаємозв’язок і взаємообумовленість.

До економіки як науки тісно приєднуються економіко-математичне моделювання, економічна кібернетика.

Прикладна економіка спирається більше на досвід, практику господарювання, конкретні показники господарської діяльності. ЇЇ завдання — предметний аналіз економічної діяльності, вивчення конкретних економічних ситуацій стосовно мікро- і макроекономіки.

Економіка як наука і теоретична і прикладна широко використовує дані економічної статистики. Але це не зводить економічну теорію до емпіричної науки, яка ґрунтується на досвіді.

Економічна теорія є методологічним фундаментом цілого комплексу наук: галузевих (транспорт, промисловість, будівництво, сільське господарство тощо); функціональних (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент тощо); міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика тощо).

Економічна теорія є однією з суспільних наук поряд з історією, філософією, правом тощо. Вона враховує досягнення конкретних економічних наук, а також соціології, психології, історії, філософії, без яких отримані економічні висновки можуть бути помилковими.

Отже, кожний економіст і господарський практик за своєю суттю мають бути політекономами, для того, щоб уміти дати належну наукову оцінку соціально-економічній природі тих господарських рішень, які приймаються як на мікро- так і на макроекономічному рівні.

Контрольні питання і завдання:

1. Що є предметом вивчення політекономії?

2. Що вивчає «економікс»?