1.2. Особливості поведінки гіперактивних дітей в днз

Значні труднощі батькам складають діти, які вирізняються великим руховим неспокоєм – гіперактивністю. Гіперактивна дитина постійно перебуває у збуджено-піднесеному стані. Вона непосидюча, то кудись прямує, то хапає речі, що привернули її увагу, маніпулює ними, кидає їх, б'є, ламає тощо.

Під час виховання такої дитини необхідно створити такі умови, що перешкоджають проявам гіперактивності. Цьому в певній мірі може допомогти саме оточення, в якому перебуває дитина [22, c.56].

Досвід свідчить, що найкраще, коли така дитина перебуває у кімнаті з досить простими меблями, не перевантаженими дрібними деталями. Також в кімнаті не повинно бути декоративних предметів, що легко б'ються, та всього того, що може становити небезпеку для малюка. Заспокійливо впливають на дитину також чіткий режим дня, впорядкований побут, спокійні заняття.

У спілкуванні з дитиною слід застосовувати спокійний рівний тон. Гіперактивні діти схильні до наслідування, вони переймають звички оточуючих, їх дії, манеру говоріння. Якщо в родині розмовляють досить голосно, часто кричать, то це дуже перезбуджує дитину і впливає як на її поведінку, так і на її мовлення: вона починає також говорити голосно, різко.

Дитині, яка легко збуджується, не слід давати багато іграшок. Вона розкидає, ламає їх, без певної мети маніпулює ними. Ігри та іграшки необхідно час від часу замінювати, поступово привчаючи до гри з ними та правильному користуванню предметами, що оточують дитину. Від гучних занять і ігор таку дитину слід відволікати, замінюючи їх більш спокійними [17, c.77-78].

Дитину можна зайняти роботою з пластиліном, великими кубиками, крупною мозаїкою тощо. Ігрова діяльність буде сприяти як розвиткові пізнавальної діяльності, так і корекції поведінки гіперактивної дитини.

У програму роботи потрібно обов’язково включити, скажімо так, поведінковий аспект. Мова йде про зміну поведінки і ставлення дорослого до дитини, про прояв достатньої твердості і послідовності у вихованні.

Вихователь повинен підвести батьків до того, що:

а) вчинки дитини не навмисні; не слід давати їй реактивних вказівок, слід уникати слів “ні”, “не можна” і будувати взаємини на розумінні й довірі; реагувати на дії дитини несподіваним прийомом, скажімо жартом; повторювати своє прохання автоматично одними і тими ж словами багато разів; не наполягати на тому, щоб дитина обов'язково просила вибачення за поганий вчинок; вислухати те, що вона хоче сказати; використовувати зорову стимуляцію для підкріплення усних інструкцій;

Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями. Гіперактивна дитина має нейрофізіологічні проблеми, впоратися з якими він самостійно не може. Дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, окриків, нотацій не приведуть до поліпшення поведінки дитини, а скоріше погіршать;

б) в родині необхідно змінити психологічний мікроклімат, тобто приділяти дитині достатньо емоційної уваги, проводити дозвілля разом, не допускати сварок в присутності дитини;

в) дитині, як і всім членам родини, необхідний чіткий режим дня і місце для занять, як можна частіше показувати дитині, як, не відволікаючись, краще виконати завдання; захищати його від тривалих занять на комп’ютері й перегляду телевізійних передач; уникати по можливості великого скупчення людей, так як перевтома сприяє зниженню самоконтролю і наростання гіперактивності;

г) також дитині необхідна спеціальна поведінкова програма, тобто продумана гнучка система винагород, заохочень за добре виконане завдання і покарання, тільки не фізичне! – за погану поведінку. Розумніше, щоб малюк спокійно посидів протягом певного часу (5-10 хвилин) у спеціально відведеному місці, але не позбавлявся прогулянки або їжі. Поріг чутливості до негативних стимулів у гіперактивних дітей дуже низький, вони не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень.

У дітях необхідно виховувати навички управління гнівом і агресією; поступово узгоджено розширювати обов'язки, доручення, відповідні рівню розвитку, віку і здібностям; допомагати приступити до виконання завдання. Бажано, щоб дорослі зрозуміли, що:

– услід за понесеним покаранням дитині необхідне позитивне емоційне підкріплення. У корекції її поведінки велику роль відіграє методика “позитивної моделі”, суть якої – заохочення бажаної поведінки, ігнорування небажаного. Необхідна умова успіху – розуміння проблем дитини;

– неможливо домогтися зникнення СДУГ за кілька місяців і навіть років. Причому ознаки гіперактивності зникають у міру дорослішання, а імпульсивність і дефіцит уваги зберігаються і в дорослому житті;

– синдром дефіциту уваги і гіперактивності – це патологія, що вимагає своєчасної діагностики та комплексної корекції: психологічної, медичної, педагогічної. Успішна реабілітація можлива за умови, якщо вона проводиться у віці до 9 років.

В умовах дитячого садка вихователь повинен спиратися на конгітивний розвиток дитини.

По-перше, слід вивчити психологічні особливості дітей з СДУГ;

1.Будувати роботу з гіперактивною дитиною індивідуально. Він завжди повинен знаходитись перед очима вихователя;

2.Змінити режим занять із включенням фізкультхвилинок;

3.Надати дитині можливість звертатися за допомогою у випадку будь-якого утруднення;

4.Спрямувати енергію в корисне русло (вимити дошку, полити квіти і т.д.).

По-друге, вести знайому систему оцінювання:

1. Частіше хвалити;

2. Запровадити постійний режим дня;

3. Уникати знижених або завищених умов;

4. Використовувати на заняттях елементи гри та змагання;

5. Давати завдання відповідно до можливостей дитини;

6. Великі завдання розбивати на послідовні частини, контролюючи кожне;

7. Створювати ситуації, в яких гіперактивна дитина може показати свої сильні сторони;

8. Ігнорувати негативні вчинки і заохочувати позитивні;

9. Будувати процес виховання на позитивних емоціях;

10. Пам’ятати, що з дитиною необхідно домовлятися, а не намагатися зламати її!

По-третє, сприяти елімінації (видалення, зникнення) агресії:

1. Терпляче навчати необхідним соціальним нормам і навикам спілкування;

2. Професійно регулювати взаємовідносини з іншими дітьми.

По-четверте, пояснити батькам і оточуючим, що позитивні зміни настануть не так швидко, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування і корекції, але від спокійного і послідовного відношення до неї.

Гіперактивність – це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний і психологічний діагноз.

Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями. Гіперактивна дитина має нейрофізіологічні проблеми, впоратися з якими вона самостійно не може. Дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, окриків, нотацій не приведуть до поліпшення поведінки дитини, а скоріше погіршать її.