Пам’ятка для батьків

“Гіперактивна дитина”

Гіперактивність ( синдром дефіциту уваги з гіперактивністю – СДУГ) виявляється у дітей з не властивою для нормального розвитку імпульсивністю, руховою розторможеністю, неможливістю зосередитись, неуважністю. Значні труднощі батькам складають діти, які вирізняються великим руховим неспокоєм – гіперактивністю. Гіперактивна дитина постійно перебуває у збуджено-піднесеному стані. Вона непосидюча, то кудись прямує, то хапає речі, що привернули її увагу, маніпулює ними, кидає їх, б'є, ламає тощо.

Під час виховання такої дитини необхідно створити такі умови, що перешкоджають проявам гіперактивності. Цьому в певній мірі може допомогти саме оточення, в якому перебуває дитина.

Досвід свідчить, що найкраще, коли така дитина перебуває у кімнаті з досить простими меблями, не перевантаженими дрібними деталями. Також в кімнаті не повинно бути декоративних предметів, що легко б'ються, та всього того, що може становити небезпеку для малюка. Заспокійливо впливають на дитину також чіткий режим дня, впорядкований побут, спокійні заняття.

У спілкуванні з дитиною слід застосовувати спокійний рівний тон. Гіперактивні діти схильні до наслідування, вони переймають звички оточуючих, їх дії, манеру говоріння. Якщо в родині розмовляють досить голосно, часто кричать, то це сильно пере збуджує дитину і впливає як на її поведінку, так і на її мовлення: вона починає також говорити голосно, різко.

Незвичайність поведінки цих дітей не є результатом поганого характеру, упертості або невихованості, як вважають багато дорослих. Можна стверджувати, що це – специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними ( порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності і пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя ), так і психосоціальними чинниками.

Додаток Є

Методичні рекомендації вихователям днз по роботі з гіперактивними дітьми

Можливими причинами гіперактивності є:

1) пренатальна патологія ( токсикоз, загострення хронічних та інфекційних захворювань у матері, травми в області живота, споживання матір’ю великих доз алкоголю, паління, спроби перервати вагітність);

2) ускладнення під час пологів ( передчасні, швидкоплинні або затяжні, стимуляція пологової діяльності, неправильне положення плоду, асфіксії, внутрішні крововиливи);

3) психоціальні ( стиль виховання в сім’ї).

Портрет гіперактивної дитини

Напевно, в кожній групі дитячого саду, в кожному класі зустрічаються діти, якими важко довго сидіти на одному місці, мовчати, підкоряться інструкціям. Вони створюють додаткові труднощі в роботі вихователів та вчителів, тому що дуже рухливі, дратівливі й безвідповідальні. Гіперактивні діти часто зустрічають і упускають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але швидко забувають про свої образи.

Поведінка гіперактивних дітей може бути зовні схожою на поведінку дітей з підвищеною тривожністю, тому педагогу важливо знати основні відмінності поведінки однієї категорії дітей від іншої.

Гіперактивні діти звертають на себе увагу з перших днів життя. Вони погано сплять, надмірно чутливі до зовнішніх подразників, мають підвищений м’язовий тонус. У середньому дошкільному віці вони неспроможні дослухати казку, довести справу до кінця. Їхні інтереси поверхневі і нетривалі, їх не цікавить суть будь-якого явища. Їхні дії спонтанні, а ігри галасливі. Такі діти ніколи не замислюються над наслідками своїх вчинків, не звертають увагу на стан рідних людей. Вони часто егоїстичні, демонстративні й вимогливі, що призводить до постійних конфліктів і розвитку у них агресивності. Діти легко йдуть на контакт, іноді зловживаючи терплячістю оточуючих, дуже балакучі.