Науково-методичні матеріали до викладання теми "соціальне здоров'я людини" Поняття про соціальне здоров'я. Залежність соціального здоров'я від умов життя в суспільстві.

Людина як біологічна істота у своєму розвитку підкоряється законом біології, завдяки яким існує весь живий світ. Водночас людина - це соціальна істота, вона взаємодіє з оточуючим середовищем, формує з іншими членами соціуму складну й багатогранну систему особистих, суспільних виробничих відносин. Біологічне, таким чином, ніколи не буває у чистому природному вигляді, воно опосередковується соціальним. Г.Г. Ващенко відзначав, що людина як соціальне єство живе в суспільстві, яке має свої особливості, свої звичаї, свій спосіб життя, свій національний характер, свою вирощувану віками культуру, і в цій спільності знаходить середовище свого повного розвитку. Звідси випливає ідея нації - її основними рисами є спільна історична доля і бажання жити своїм незалежним життям, що може бути лише у своїй власній державі.

Стан здоров'я людини формується під впливом соціально-гігієнічних факторів. З цієї точки зору і слід розглянути здоров'я людини як гармонійну сутність біологічного і соціального, як показник, що відображає соціальну сутність суспільства.

Проблема співвідношення соціального і біологічного включає в себе найважливіші питання розвитку біосфери нашої планети, стихійного і розумного регулювання стосунків людини і природи, генетичного успадкування людини, наслідків урбанізації та індустріалізації, які прямо чи опосередковано впливають на здоров'я людини. Все це становить основу теорії людини і підлягає аналізу та інтеграції в аспекті внутрішньої єдності, взаємозв'язку та протиріччя соціального та біологічного в людині у контексті проблем її здоров'я.

Соціально-економічна екологічна криза та криза моралі на сучасному етапі розвитку суспільства

Поведінка людини в довкіллі завжди відрізняється від поведінки інших вищих істот агресивністю. Людина завжди була не рівноправним співмешканцем у середовищі існування, а підкорювачем, насильником, жадібним споживачем, не здатним до самообмеження.

Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була порівняно невеликою, а їхній інтелектуальний і технічний потенціал - дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини, вона легко самоосмислювалася і самовідновлювалася. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати такими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планету в цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів людина за тисячоліття не змінила, це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних ситуацій.

Першого удару природі люди завдали, почавши інтенсивно розвивати землеробство, особливо коли для підготовки площ під сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі гектарів лісів. З розвитком землеробства й скотарства пов'язані перші локальні й регіональні екологічні, економічні, соціальні кризи, спричинені різкою зміною мікроклімату, складу й стану флори, фауни, грунтів. Наступний етап збільшення тиску людини на природу пов'язаний із розвитком промисловості в XV - XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн. чоловік і були досягнуті значні успіхи в будівництві, техніці, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрування великої кількості людей у перших містах супроводжувалось активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, опалення і т.д.), спустошенням луків і пасовиськ. Міста поступово ставали районом екологічних порушень, а процес урбанізації обернувся на негативний екологічний фактор. Останні 35-40 років XX ст. - період атомної енергетики і комп'ютеризації, на який припадає активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. Вона проявляється в перевиснаженні природних ресурсів, часом у вичерпанні їх, у перезабрудненні довкілля.

Людина в біосфері Землі виступила в ролі нової сили, нового фактора. Сьогодні людина вже оволоділа й продовжує оволодівати величезними силами природи, і це поставило перед нею найболючіше питання - про саму себе. Хто ж вона, людина, яке її місце в світі? Які и права і обов'язки перед Матір'ю - природою й самою собою? Чи є межа цих прав? А якщо є, то де вона? "Людина вперше реально зрозуміла, - писав В.І. Вернадський, - що вона - житель планети й може, повинна мислити й діяти в новому аспекті, не лише окремої особи, сім'ї, роду або, навіть, держави, а й у планетарному аспекті". Нині складаються зовсім нові взаємовідносини в системі людина-біосфера. Земля, котра раніше здавалась людині неосяжною, безкраєю, величезною, сили якої викликали в неї благоговійний трепет, були грізним нагадуванням про безсилість виду гомо сапієнс, сьогодні вже такою не уявляється.

Щороку людство лише в сільському господарстві перевертає, перелопачує своїми плугами й культиваторами таку масу грунту, яка в 200 разів більша, ніж маса піску, глини, мулу, що виноситься в океан усіма річками Землі. Людство стало провокувати справжні землетруси - в результаті підземних ядерних вибухів, а також будівництва великих водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах.

Останні 35-40 років XX століття - це період атомної енергетики та комп'ютеризації, на який припадає активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. Вона проявляється в перевиснаженні природних ресурсів, часом у вичерпанні їх, у перезабрудненні довкілля, деградації біосфери, до чого призвели суперіндустріалізація, суперхімізація, супермілггаризащя та суперспоживання.

Стає дедалі зрозумілішим, що ступінь розвитку цивілізації визначається не кількістю кіловат, які виробляються енергетичними об'єктами, а низкою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, особливо тих із них, котрі рухають уперед цю цивілізацію. Подальший процес людського суспільства неможливий без розвитку культури й етики, підвищення духовності и моралі. Тому найкращі представники науки й культури всіх країн світу сьогодні закликають звернутися до тих життєвих цінностей, які людство виробило протягом тисячоліть, цінностей, закріплених у біблійних заповідях і настановах усіх релігій. Людство мусить переглянути свої життєві позиції й принципи, знову відчути себе невід'ємною частиною Природи й зрозуміти, що духовне здоров'я людини невіддільне від здоров'я Природи.

Екологічна криза другої половини XX ст. в історії людства - найбільш глибока й трагічна, подолати її буде надзвичайно важко. Вона призведе до значних міграцій народів і, як вважають провідні вчені, може спровокувати війни, інші соціально-економічні потрясіння локального, регіонального й навіть глобального масштабу, передусім через дефіцит прісної питної поди и енергоресурсів.

Отже, головні причини екологічної кризи - це демографічний вибух, виснаження природних ресурсів і дедалі активніше забруднення повітря, води й ґрунтів. Але є й інші серйозні причини поглиблення не тільки економічної, а й соціально-економічної кризи:

- занепад духовності;

- надзвичайно низька екологічна культура цілих народів і націй;

- низький рівень соціальної, економічної, екологічної освіти більшості керівних працівників та урядових сановників практично в усіх країнах світу;

- загальне зниження морального рівня людей за останні десятиліття. Дослідження сучасних соціологів і психологів переконливо свідчать проте, шо одна з причин розвитку глобальних криз у суспільстві в другій половині XX ст. - це криза людського духу. До її проявів належать:

- сплеск антисоціальних настроїв, егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурені» у суспільстві;

- планетарна епідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи;

- деградація особистості в різних її проявах;

- зниження культурного і духовного рівня;

- зростання корупції, проявів некомпетентності й непрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань.

У XXI столітті люди повинні зрозуміти, що хоч би яким був варіант стратегії виживання, вони мусять узяти на себе надскладні зобов'язання перед собою, перед своїми близькими, розробити й поступово реалізувати цілий ланцюжок самообмежень. Ці потрібні обмеження, що мають утверджуватися в нашому житті, вплинуть на формування нового характеру майбутньої цивілізації, на структуру відносин між окремими людьми, цілими народами \ країнами. Ця нова - назвемо її екологічною - філософія так глибоко відрізнятиметься від нашої сучасної філософії, як мораль первісних племен від моралі суспільства XX століття.

Підвалинами нової моралі мають бути:

- ідея коеволюції (розумного співіснування) біосфери і техносфери;

- планетарний, загальнолюдський підхід до вирішення земних соціально-економічних (передусім енергетичних) та екологічних проблем;

- ідея універсалізму - глобальної й космічної взаємозалежності всіх процесів;

- ідея необхідності самообмежень, підказаних екологічними ситуаціями й досвідом-попереднього розвитку;

- ідея оптимального використання всіх ресурсів Землі на основі впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та міжнародної глобальної експертної оцінки цих ресурсів;

- ідея збереження й примноження біорізноманітності;

- консолідація людства під прапором об'єктивного знання, перетворення науки, особливо екології, на керівний інструмент;

- тотальна екологізація життя людей.