2.Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду – швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього періоду були:

• розвиток товарно-грошових відносин і поширення капіталістичних елементів у сільському хазяйстві;

• руйнування сільського хазяйства шляхом скорочення наділів або переведення селян на місячину;

• занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років ХІХ ст. промислового перевороту.

Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, розшарування поміщицьких господарств, спеціалізації вирощування сільськогосподарських культур. У І половині ХІХ ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова (у Києві, Сумах, Бердичеві та інш.).

Найвищі австро-угорські власті розглядали українські землі як колоніальний сировинний додаток до промислово розвинутих центральних і західних провінцій імперії. Здебільшого феодально залежні від великих землевласників і держави українські селяни, які становили абсолютну більшість населення Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, були найзнедоленішою верствою Австрійської імперії.

Посилення експлуатації спричинило деградацію та розорення селянських господарств.

Зате віденські й будапештські власті заохочували переселення до Східної Галичини німецьких колоністів, до Північної Буковини — німецьких і румунських, до Закарпаття — угорських. Це разом із освітньою політикою, яка повністю ігнорувала українську мову, призводило до денаціоналізації корінного населення.

Феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільського господарства, а й промислового виробництва західноукраїнських земель. Ситуація ускладнювалась і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала у перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини і дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських і німецьких областях імперії. Підприємства мануфактурно-ремісничого типу діяли, використовуючи кріпацьку працю, як правило, у маєтках великих земельних власників або залежали від них.

Найрозвинутішими галузями виробництва була харчова промисловість (гуральна, броварна, борошномельна) і виробництво будівельних матеріалів (цегла, вапно, камінь тощо). Значного розвитку набули соляна промисловість та деревообробний промисел. Однак загалом Галичина, Буковина і Закарпаття залишались найвідсталішою провінцією Австрії.

3.Національна самосвідомість – це певна сукупність уявлень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на основі чого люди і вважають себе представниками тої чи іншої національності.

Процес формування української самосвідомості проходив у важких умовах панування великодержавної імперської ідеології. Носієм української самосвідомості була українська інтелігенція, яка відображала загальнонаціональні інтереси (І. Котляревський «Енеїда», В. Капніст «Оди про рабство»).

Поширення нових західних інтелектуальних та політичних течій підготувало ґрунт для створення для створення в Україні таємних політичних товариств.

Масони – члени релігійно-античних організацій «вільних каменярів», які зародилися в Західній Європі. Мета:

• удосконалення людини, її внутрішнього світу як спосіб удосконалення суспільства;

• об'єднання всіх народів світу в розумне суспільство на основі братства, рівності, взаємодопомоги.

В 1818р. масонські ложі виникли в Києві («з’єднаних слов'ян») та у Полтаві («Любов до істини»). Серед їхніх членів: І. Котляревський, В. Капніст, В. Лукашевич та інші.

В 1821р. у м. Тульчині на Поділлі утворилося «Південне товариство» декабристів, головою якого був полковник П. Пестель («Північне товариство» виникло у Петербурзі в 1822р.). Крім Тульчина, «Південне товариство» мало свої осередки в Кам’янці і Василькові. У 1823р. у Новгороді-Волинському виникло «Товариство з’єднаних слов'ян», очолюване офіцерами братами Борисовими та польським дворянином Ю. Люблінським. Як і масонські ложі, декабристський рух проявляв байдужість до проблеми України. Проте Конституції «Руська Правда» П. Пестеля не визначає за народами Російської імперії право на самовизначення, а українці розглядалися як «корінний російський народ». Восени 1825р. «Товариство з’єднаних слов'ян» об'єдналося з «Південним товариством». Після повстання 14 грудня у Петербурзі та виступу Васильківського піхотного полку під проводом С. Муравйова-Апостола декабристський рух було розгромлено.

З кінця 1845р. до березня 1847р. в Києві діяла українська таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Організаторами його стали представники інтелігенції: М.Костомаров, М. Гулак, В. Білоцерківський, згодом до нього увійшли письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Макарович, О. Навроцький, Г. Андрузький, О. Тулуб та інші. У роботі товариства активну участь брав Тарас Шевченко.

Основними завданнями були: ліквідація кріпацтва і скасування етапів, поширення освіти серед народних мас, об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність.

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847р.

У 30—40-х роках центром національного руху на західноукраїнських землях стає Львів, де діє громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Засновники об'єднання Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888) — на той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали за долю народу.

Учасники «Руської трійці» ставили за мету поширення масової національної свідомості та впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя. Найважливішою пам'яткою галицької суспільної думки є виданий «Руською трійцею» у 1837 р. альманах «Русалка Дністрова». До нього ввійшли народні пісні, думи, казки, поетичні, публіцистичні та науково-історичні твори. Тут виразно проголошувалась ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, возвеличувалась національно-визвольна боротьба, поетизувались народні герої та подвиги козацтва, нескореність духу українського народу.

У 1848—1849 pp. в більшості європейських країн відбулися революційні події, котрі завершили розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби.

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях очолила верхівка греко-католицького духовенства, яка разом з українською інтелігенцією 2 травня 1848 р. у Львові створила першу українську національну організацію — Головну Руську Раду (ГРР). її головою став греко-католицький єпископ Григорій Якимович. Рада взяла на себе функції українського національного уряду і представляла інтереси українського населення Галичини перед центральним урядом протягом 1848—1851 pp. 15 травня 1848 р. Рада почала видавати «Зорю галицьку» — першу у Львові газету українською мовою. У відозві до українського народу, яка була надрукована в першому номері газети, Рада проголосила, що українці Галичини і Наддніпрянщини — це єдиний народ.

З ініціативи ГРР було прийнято національну символіку галицьких українців — синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому тлі.

Рада свою діяльність спрямовувала на проведення культурно-національних реформ для українського населення Австрійської імперії з метою забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.

Влітку 1848 р. у містах і селах Східної Галичини і Буковини виникли місцеві руські ради. Вони вимагали відокремлення Східної Галичини (української) від Західної (польської) та перетворення її на окрему провінцію, тобто її національно-територіальної автономії, демократизації народної освіти, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.

Правлячі кола Австрії погодились на запровадження 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. було відкрито кафедру української мови і літератури у Львівському університеті, яку очолив Яків Головацький.

Революційні події 1848 р. дали поштовх піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії провести радикальні зміни в аграрних відносинах. Імператорським указом від 17 квітня 1848 р. було оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині. З 1 липня 1848 р. дію указу поширено на Буковину. Згідно з ухвалою Угорського сейму (березень 1848 p.), підтвердженою імператорським указом (2 березня 1853 p.), стало вільним і селянство Закарпаття.

Суть селянської реформи зводилася до ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості феодальних повинностей.

Революція поклала початок демократичним реформам у суспільному житті. Конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавчу владу мали виконувати спільно імператор і парламент, декларовано демократичні свободи (свободу особи, совісті і віросповідання, друку, зборів, організацій, гласність суду тощо), усім народам гарантовані непорушність їх національності й мови.

22 липня 1848 р. у Відні був скликаний загальноімперський парламент (рейхсрат), який розпочав підготовку конституції. Був вироблений її проект, який передбачав перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй. Проте в умовах спаду революції уряд 7 березня 1849 р. розпустив парламент, оголосивши 4 березня так звану даровану зверху конституцію від імені нового імператора Франца-Йосифа І. Нею в Австрії було відновлено централізовану монархію, але продекларовано національну рівноправність. Після реставрації абсолютизму було відмінено конституцію, розпущено рейхсрат і Головну Руську Раду в Галичині.

Незважаючи на поразку, революція 1848 — 1849 pp. в Австрії привела до ліквідації кріпосницької залежності селян, ліквідації панщини та інших феодальних повинностей, що створило умови для розвитку капіталізму і нових суспільних відносин на західноукраїнських землях.

Поміркуємо разом: *Які головні ознаки занепаду феодально-кріпосницької системи в Наддніпрянській Україні в І половині ХІХ ст.?

**Які явища у розвитку господарства України у І пол.ХІХ ст. свідчили про поглиблення процесу капіталізації її економіки?

*У чому виявилося національне відродження в Україні?

**Схарактеризуйте програмні документи Кирило-Мефодіївського братства.

*** Доведіть ,що виникнення таємних товариств на українських землях було закономірним явищем

**Що спільного та відмінного було у наддніпрянському і західноукраїнському визвольному русі?

**Які наслідки мали революційні рухи 1948-1949 рр. для західноукраїнських земель?

До наступного заняття: - підготувати повідомлення з теми «Українська культура України У І пол. ХІХ ст.»