1. Вміти давати відповіді на питання:

1. Назвіть вияви кризових процесів у США. Які були наслід­ки кризи?

2. Визначте головні напрямки "нового курсу" Ф. Рузвельта.Які закони було прийнято:

у галузі промисловості?

у фінансовій сфері?

у сільському господарстві?

у соціальній сфері? Що саме було зроблено?

3. Назвіть особливості економічної кризи 1929-1933 рр. у Великій Британії.

4. Чому фашизм не набув поширення у Великій Британії?

5. Які заходи були здійснені англійським урядом для подолання кризи.

6. Як економічна криза у Франції відбилася на:

промисловому виробництві?

сільському господарстві?

політичній стабільності?

7. Поясніть причини приходу до влади Народного фронту.

8. Чим було викликано розпад Народного фронту?

2. Вміти аналізувати: Причини світової економічної кризи.

Особливості економічної кризи у США, Великій Британії та Франції.

3. Підготувати доповіді: Політичний портрет Ф. Рузвельта.

Література:

Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007

Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002

Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002

Тема: Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині. Іспанія в 30-х роках. План:

1. Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині.

2. Громадянська війна в Іспанії та її наслідки.

1. Криза 1929-1933 рр. у Німеччині мала особливо гост­рий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних - 4,5 млн. чоловік, реаль­на заробітна плата впала на 25-40%,. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну трети­ну. Протягом 1928-1932 рр. було продано 500 тис. га земель селян.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. Загострилися соціальні суперечності, поши­рювалися антиреспубліканські настрої. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучих дій.

1932 р. президентом було обрано Гінденбурга.

В листопаді 1932 р. відбу­лися вибори до рейхстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН — 7,2 млн., НСДАП — 11,7 млн. ЗО січня 1933 р. Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.

За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії. 22 липня гітлерів­ці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеч­чини та її законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру на­дано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер".

Було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система «фюрерства».

На початку 1934 р. закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмеже­ну владу над робітниками (підприємець мав змогу встанов­лювати на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова по­винність). Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегіч­них шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів. У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено держав­ним регламентуванням. Комплекс цих захо­дів прискорив вихід Німеччини з кризи 1935 р.

Встановлення гітлерівського режиму супроводжувало: не­щадне придушення політичних супротивників і будь-якого інакомислення, жорстка централізація держави, концент­рація влади, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовінізму й загальної підозри. Антисемітизм. 1933 р. сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом. Народна освіта, преса, радіо, бібліо­теки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу політиці нацистів.

Контроль над масовою свідомістю здійснювався й че­рез тотальне охоплення населення нацистськими організа­ціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація "Гітлер-Югенд" - 8 млн.

Зовнішня політика "третього рейху" спрямована на розв'я­зування великомасштабної війни: оголошення загальної воєнної повинності, створення нової армії, вступ до демілітаризованої зони (1936 р.), вихід з Ліги Націй (1933 р.), приєднання Австрії (березень 1038 р.), розчленування Чехословаччини (осінь 1938 р.), створення антикомінтернівського пакту (1937 р.), відкрита підготовка до війни.

2. На виборах 16 лютого 1936 р. Народний фронт дістав перемогу. Його очолив Мануель Асанья. Уряд визна­чив свою політику як політику "миру і загальної згоди": було визволено політв'язнів, підвищилася зарплата робітникам, проведення аграрної реформи.

Заколот почався 17 липня пополудні у Марокко.

18 липня у Мадриді розпочався загальний страйк, комісія представ­ників Народного фронту зажадала озброїти народ. Вагання респуб­ліканських лідерів призвели до того, що змовники захопи­ли 23 міста. У Барселоні та Мадриді заколот було швидко придушено. Наприкінці серпня демократичні сили врятували країну від першого фашистського натиску. На допомогу реакції прийшли Гітлер і Муссоліні, що послали до Іспанії війська. Гітлер потре­бував стратегічної бази (Піренейський півострів), щоб опинитися в тилу Франції, поставити під контроль шляхи до Африки і на Схід. Західні країни проголосили політику "невтручання". З Радянського Союзу республіканському урядові було на­дано 1000 літаків, 900 танків, 300 бронемашин, 1550 оди­ниць артилерії. Після падіння Каталонії (лютий 1939 р.) уряди Великої Британії та Франції оголо­сили про розрив дипломатичних відносин з республікан­цями та про визнання фашистського уряду Франко (27 лю­того). Опір республіки було зломлено 6 березня 1939 р. після державного перевороту. 28 березня 1939 р. фашистські війська увій­шли до Мадрида.

Після поразки республіканців у березні 1939 р. влада Франко була поширена на всю територію країни. Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська фаланга тра­диціоналістів. Франкісти оголосили недійсними всі законо­давчі акти республіки. 25 березня та 7 вересня 1939 р. було видано накази про скасування аграрної реформи й повер­нення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано. Диктатура закрила незалежні профспілки. Замість них було створено "вер­тикальні профспілки". Страйки заборонені. Основні закони, видані під час диктатури Франко, закріпили за ним величезні повноваження. Десятки тисяч республіканців було кинуто до концентраційних табо­рів. Біля 500 тис. іспанців після поразки республіки емігру­вали.

Закріплення вивченого матеріалу.