Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсова_Данило Галицький.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
145.41 Кб
Скачать

Об’єднання волинських земель данилом, його відносини угорських князів

Протягом більш як двадцяти років після смерті Романа молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися в Галичині. Угорський король Андрій і краківський князь Лешко, які проголосили себе протекторами молодих князів, використовували їх у власних інтересах, не забезпечуючи Романовичам нічого з земель їх батька. Тільки завдяки великій енергії княгині Романової сини здобули мізерні частини батьківських земель на Волині. Лешко, який розпоряджався волинськими землями, 1209 р., на прохання берестян, погодився дати Василькові Берестя, пізніше перевів його до Белза, а 1213 р. пересунув у далекий Кам’янець над Горинню. Туди переїхав також Данило, який перебував на Угорщині. Дещо пізніше Романовичі одержали Тихомль і Перемиль. Забезпечивши Волинь, Данило розпочав боротьбу за другу свою «півбатьківщину» — Галицьке князівство.

Здійснюючи свої плани, Данило увійшов у союз з Мстиславом Мстиславичем, допомагав йому у боротьбі за Галич і підтримував його у скрутні моменти. Але, як знаємо, Мстислав погано віддячив Данилові за ці послуги і у малодушності передав Галич угорському королеві. Коли ж Мстислав помер, Данило вже власними силами продовжував боротьбу за Галич. Галицькі бояри і тепер не хотіли підкоритися Данилові, йому протиставили кандидатуру чернігівського князя Михайла Всеволодовича. Новий угорський король Бела IV визнав його галицьким князем. Почалася нова боротьба за Галичину.

Тільки 1238 р. Данило остаточно оволодів Галичем. Використавши час, коли у місті стояло мало війська, він знову швидким походом прибув під Галич, закликаючи галичан: «Жителі міста, доки хочете терпіти владу іноземних князів?» Вони відгукнулися: «Це наш володар, богом даний» і привітали князя. Літописець розповідає, що назустріч Данилові вийшли навіть ворожі йому єпископ Артемій і дворський Григорій: «вийшли з сльозами в очах і зблідлим обличчям, облизуючи свої губи, що втратили владу і під примусом говорили: княже Даниле, прийми місто». Данило увійшов у Галич, в соборній церкві сів на престолі свого батька, а на воротах города поставив свій прапор.

По смерті Мстислава Мстиславовича Данило Романович поступово нарощує сили і в 1238 р. виганяє з Галича боярського ставленника чернігівського князя Ростислава і позбавляється присутності у місті угорського королевича. Та рішучий поворот у русько-угорських відносинах стався лише в після 1245 р. коли Данило Галицький спочатку розгромив під Ярославом угорське військо, приведене його суперником Ростиславом, а потім благополучно повернувся до Орди з ярликом Батия на Галицько-Волинське князівство. Король Бела ІV запропонував Данилові видати доньку за його сина Лева. Князь довго зволікав з відповідю не довіряючи зрадливому Белі ІV, аж поки під впливом свого митрополита Кирила не дав згоду на той шлюб і тим самим підписавши мир з угорським королем. [22, c. 110]

Але зробити висновок чи був насправді підписаний мир не можна. Адже подальші стосунки між Галицько-Волинським князівством Данила Романовича(відновленим ним у повному обсязі після перемоги над уграми 1245 р.) і Угорщиною проходили за умов втручання обох сторін за австрійську спадщину.

 Михайло Грушевський дуже суворо підходив до оцінки зовнішньої політики Данила. Вчений закидав князеві, нібито «його дипломатія була хаотична, його політика супроти татар короткозора, непевна, уривочна. Він не вмів організувати якогось широкого союза руських князів, ані опертися на народні маси». А от С. Томашівський іншої думки. Він вважав, що в особі Данила Галицького «зійшла до гробу одна з найідеалістичніших постатей української історії; розумний, лицарський, культурний, гуманний, при сім енергійний».  [23, с. 73]

Потепління відносин Данила Галицького з Угорщиною після Ярославської битви і одруження Льва Даниловича і Констанції, незабаром отримали продовження у спільній боротьбі за так звану австрійську спадщину. У 1246 в битві з угорцями на р. Лейте загинув герцог Австрії Фрідріх II Бабенберг. Прямих спадкоємців герцог по собі не залишив, тому розгорілася боротьба за австрійські землі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]