Тема 8. Кліматичні та рекреаційні ресурси в Україні

План

1. Кліматичні явища.

2. Стихійні метеорологічні явища в Україні.

3. Рекреаційні ресурси України :сучасний стан і перспективи освоєння .

4. Структура основних типів рекреаціїних –туриських ресурсів .

1 .

Клімат — характерний для конкретної території багаторічний режим погоди, зумовлений сонячно/о радіацією, її перетвореннями у діяльному шарі земної поверхні та пов'язаною з нею циркуляцією атмосфери й океанів. Оскільки це визначення ґрунтується на генетичних принципах і пов'язане з певним регіоном, то це буде регіональний клімат. Кліматоутворювальні фактори, до яких належать сонячна радіація, циркуляція атмосфери й океану, мають не регіональний, а глобальний масштаб. Регіональний клімат — одна з просторових реалізацій глобального. У кліматичну систему об'єднують атмосферу, гідросферу, літосферу, кріосферу та біосферу.

Складність і неоднозначність зв'язків у кліматичній системі, постійна еволюція її компонентів є причинами багатьох кліматичних змін на планеті. Оскільки за одних і тих самих зовнішніх умов може бути декілька типів клімату, то стан кліматичної системи визначається не тільки зовнішнім впливом, а й взаємодією між її складовими. Кліматоутворювальні фактори — це ті фізичні механізми, що впливають на кліматичну систему, а також основні взаємодії між її (системою) складовими. Вони поділяються на два типи:

— зовнішні кліматоутворювальні фактори, до яких належать астрономічні та геофізичні. Астрономічні — це світність Сонця, положення орбіти Землі в Сонячній системі, характеристики орбітального руху Землі тощо. Від цих факторів залежать: 1) розподіл сонячної енергії, що потрапляє на верхню межу атмосфери; 2) гравітаційні дії Сонця та інших планет Сонячної системи (до речі, саме вони спричинюють припливи й відпливи, коливання характеристик орбітального руху та ін.). Геофізичні фактори — розмір, маса Землі, власне гравітаційне і магнітне поля, внутрішнє тепло за рахунок геотермічних джерел і вулканізму;

— внутрішні кліматоутворювальні фактори, до яких належать: фізико-хімічна структура атмосфери, маса атмосфери, маса і склад океану, особливості розподілу суходолу й океану, рельєф поверхні суходолу тощо.

Джерелом енергії для кліматичної системи є Сонце. Кількість променистої енергії Сонця, що потрапляє на верхню межу атмосфери, характеризує сонячна стала — кількість променистої енергії, яка надходить за секунду до одиничної площини на верхній межі атмосфери, розташованої перпендикулярно до сонячних променів на середній відстані між Землею і Сонцем. Сонячна стала становить 1,37 кВт/м2. Цьому значенню відповідає повна потужність випромінювання Сонця 3,9 · 10²³ кВт (світність).

Отже, до кліматичних ресурсів належать:

— енергія Сонця (геліоенергетичні ресурси) та вітру (вітроенергетичні ресурси);

— сума температур із різними середніми їх періодами та кількістю опадів, що є визначальними факторами для вирощування польових сільськогосподарських культур, садів та виноградників (агрокліматичні ресурси). Саме циклічністю агрокліматичних ресурсів зумовлена сезонність сільськогосподарських робіт. Провідні показники агрокліматичних ресурсів — це річний хід сонячної радіації та залежної від неї динаміки температури повітря і поверхні ґрунту;

— кліматичні умови, які впливають також на особливості діяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).

Україна розміщена на південному заході Східноєвропейської рівнини. На її заході знаходяться Українські Карпати, на півдні уздовж Південного берега Кримського півострова — Кримські гори. Територія України із заходу на схід (від 22° до 40° східної довготи) простягається на 1300 км, а з півночі на південь (від 52° до 45° північної широти) — майже на 900 км.

Сонячна радіація основне джерело енергії в географічній оболонці. Променева енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується у теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня, сонячного сяйва і хмарності тощо.

Важливою ознакою кліматичних ресурсів України вважається також кількість днів без сонця. За рік найбільше днів без сонця (95 і більше) на Поліссі; на півдні цей показник поступово зменшується: у центрі — до 85—90 днів, на півдні — до 65— 70, у Криму — 50—60, а на Південному березі Криму — до 45 днів (Ялта — 44). Дні взагалі без сонця протягом року найчастіше спостерігаються в холодний період, максимум можливий у грудні. На півночі в середньому налічується 18—20 днів без сонця, півдні — до 15—17, а в Криму — до 10 14 днів. Кількість днів без сонця і тривалість сонячного сяйва перебувають у зворотному зв'язку. Коливання кількості днів без сонця зумовлюється певними закономірностями синоптичних процесів.

Дуже важливим для формування клімату України є також вплив ґрунтового та рослинного покривів. Як відомо, на рівнинній території з півночі на південь поступово відбувається зміна співвідношення тепла і вологи, що зумовлює формування ґрунтів, розвиток певних геохімічних процесів та умови існування рослин. Українські Карпати та Кримські гори мають добре виражену вертикальну поясність. Різноманітність ґрунтово-рослинного покриву України, особливо у теплий період року, значною мірою впливає на формування контрастів у розподілі температури, конвективних хмар, атмосферних опадів, швидкості та напряму вітру, а також на розподіл сумарної сонячної радіації. У теплий період року на клімат впливають не лише значні неоднорідності земної поверхні (наприклад, ліс і сільськогосподарські угіддя, водна поверхня і суходіл, схили різної крутизни та експозиції тощо), а й незначні (ліси, луки, болота, малі водойми), що створюють термічні контрасти діяльної поверхні на невеликих площах.

Особливості нагрівання земної поверхні й атмосфери залежать від здатності різних видів підстильної поверхні поглинати сонячну радіацію, яка виражається через альбедо, тобто відбивну здатність поверхні. Найбільшу відбивну здатність має сухий свіжий сніг, а найменшу — чорноземи, мокрі сірі лісові ґрунти, мілкі водойми, хвойні ліси та листяні без листу. Саме тому лісові ділянки на Поліссі та в Українських Карпатах мають середнє найменше альбедо. Тут спостерігаються і найбільші контрасти альбедо між сусідніми ділянками земної поверхні. Щодо сільськогосподарських угідь, то їхня відбивна здатність поверхні істотно змінюється з часом залежно від етапів розвитку сільськогосподарських культур. У холодний період року альбедо найбільше там, де найдовше зберігається сніговий покрив, тобто на північному сході України та в Українських Карпатах. Альбедо води на 10—20 % менше, ніж альбедо поверхні суші влітку, тому великі водні об'єкти поглинають значно більше сонячного тепла, ніж суходіл.

Улітку, навпаки, термічний режим визначається значною інтенсивністю сонячної радіації, слабкою адвекцією повітря та характером підстильної поверхні, а значення циркуляції атмосфери послаблюється. Південний берег Криму виокремлюється як особливий кліматичний район, який найзабезпечевіший теплом і світлом, що пов'язано з його географічним положенням. Термічний режим тут формується під впливом таких факторів, як близькість моря, контури берегів та їх поділ, бризова циркуляція та ін. Характерна ознака температурного режиму Південного берега Криму полягає в тому, що протягом року середньомісячна температура повітря тут вища 0 °С.

Небезпечним явищем погоди в Україні також вважається зниження температури повітря до -10 °С і менше. Така температура зумовлена вторгненням континентального арктичного повітря, що поширюється в антициклонах з північного сходу, півночі або північного заходу. Сильно вихолодження повітря відбувається і під час поширення зі сходу відрогу Сибірського антициклону, який посилюється антициклонами з північного заходу або північного сходу, що спричинює різке похолодання з сильним вітром і низовими хуртовинами. Тривале збереження температури повітря -10 °С і нижче разом із атмосферними явищами негативно впливають на діяльність і здоров'я населення, унаслідок чого:

— гинуть озимі культури, фруктові дерева, лісові насадження;

— руйнуються деталі машин і механізмів при температурі -25 °С;

— погіршуються умови експлуатації залізничного транспорту;

— збільшується кількість застудних захворювань серед населення.

Імовірність небезпечної мінімальної температури повітря (—26 °С і нижче) на території України становить 85 %, тобто вона спостерігається майже щороку у тій чи іншій області. Найчастіше мінімальна температура у січні — лютому, коли встановлюється антициклонічна погода. Температура повітря -30 °С і менше спостерігається не кожного року; кількість днів з такою температурою навіть у найбільш морозонебезпечних східних і північно-східних регіонах не перевищує одного дня. З урахуванням повторюваності та ймовірності небезпечної температури повітря проведено районування території України:

— до першого району належать найхолодніша частина території (Луганська, Харківська, Сумська та Чернігівська області), а також гірські райони Українських Карпат. Тут кількість днів з низькою температурою повітря становить понад 40, їх загальна тривалість перевищує 550 годин. Імовірність температури -30 °С і нижче дорівнює 20—25 %, а температури -35 °С і нижче —5%;

— другий район є найбільшим за площею, до його складу входять Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська області, а також рівнинні частини Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької, Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Донецької областей. Кількість днів з низькою температурою повітря становить 30—40, їх сумарна тривалість 450—550 годин. Імовірність температури -ЗО °С і нижче дорівнює 5—10 %, а температури -35 °С і нижче — всього 1—2 %;

— до третього району належать Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим. Кількість днів з низькою температурою повітря становить 20—30, їх загальна тривалість 300—450 годин. Імовірність температури -30 °С і нижче складає всього 1 —2 %.