2. Територіально – адміністративний устрій

Таблиця 1.1 – Територіально – адміністративний устрій Полтавської області

Назва району	Адміністративний центр
Великобагачанський	смт. Велика Багачка
Гадяцький	м. Гадяч
Глобинський	м. Глобине
Гребінківський	м. Гребінка
Диканський	смт. Диканька
Зіньківський	м. Зіньків
Карлівський	м. Карлівка
Кобеляцький	м. Кобеляки
Козельщинський	смт. Козельщина
Котелевський	смт. Котельва
Кременчуцький	м. Кременчук
Лохвицький	м. Лохвиця
Лубенський	м. Лубни
Машівський	смт. Машівка
Миргородський	м. Миргород
Новосанжарський	смт. Нові Санжари
Оржицький	смт. Оржиця
Пирятинський	м. Пирятин
Полтавський	м. Полтава
Решетилівський	смт. Решетилівка
Семенівський	смт. Семенівка
Хорольський	м. Хорол
Чорнухинський	смт. Чорнухи
Чутівський	смт. Чутове
Шишацький	смт. Шишаки

Розглянемо детальніше адміністративні центри районів Полтавської області.

Обласний центр – місто Полтава.

Міста обласного значення (підпорядкування): Полтава, Кременчук, Лубни, Миргород, Комсомольськ.

Міста районного значення: Гребінка, Гадяч, Глобине, Зіньків, Карлівка, Кобеляки, Лохвиця, Пирятин, Хорол.

Селища міського типу: Диканька, Козельщина, Котельва, Машівка, Нові Санжари, Оржиця, Решетилівка, Семенівка, Чорнухи, Чутове, Шишаки.

Далі розглянемо детальніше наглядно на карті територіально – адміністративний устрій Полтавської області.

Рисунок 1.5 – Адміністративно – територіальний устрій Полтавської області

2. Фізико – географічна характеристика регіону

Рельєф

Основна геологічна структура, в межах якої розташована область, — Дніпровсько-Донецька западина та її схили. Рельєф області рівнинний, вона лежить в межах Полтавської рівнини.

Поверхня має загальний нахил з півночі-північного сходу на південь-південний захід. Максимальна абсолютна відмітка рельєфу (202,6 м) на лівобережжі області розташована за 5 км на захід від Опішні. На правобережній Придніпровській височинінайвища точка поверхні 204 м (вершина горба Деївської гори, що розташована за 4 км на південь від Крюківського району Кременчука). Найнижча точка поверхні Полтавщини — 64 м — берег Дніпродзержинського водосховища.

Але зниження в межах Придніпровської низовини відбувається нерівномірно. Ярусність рельєфу обумовлена більшою інтенсивністю підняття на північному сході області. З другої половини неогену внаслідок відступання пра-Дніпра від схилів Воронезького кристалічного масиву (який інтенсивно, але нерівномірно в часі підіймався) на південний захід утворювались широкі тераси-яруси. Таких ярусів, що ступінчасто знижуються, деякі вчені налічують більше 20. Вони і складають Придніпровську низовину. Більш давні неогенові тераси займають найвище положення і в сукупності утворюють Полтавську пластово-ярусну рівнину висотою 200-140м. Максимальні відмітки рельєфу рівнини в межах міста Полтави +159,2 м (Поле Полтавської битви); мінімальні +78 м (уріз р. Ворскли під мостом траси Київ - Харків).

На побережжі Дніпра розташовані комплекси форм рельєфу, утворені краєм льодовика на стадії його зупинки і регресії. Зокрема – Градизько-Табурищенський; у межах якого виділяється гляціодислокація гори Пивиха (абсолютною висотою 168,8 м; відносною 58-73м). Це куполоподібне підняття площею 16 км², утворене рухом льодовика зім’ятими у складки і розбитими на луски місцевими осадовими і навіть кристалічними породами та мореною. Від гирла Псла до Ворскли збереглись фрагменти валу напірної морени висотою до 45 м і шириною до 4 км, а також водно-льодовикових форм (озів); гляціовідторженці (відірвані льодовиком маси гірських порід).

Між долинами Удаю і Ворскли вододіли часто пересікають прохідні «мертві» долини. Ці долини утворили талі води, які витікали із-під краю льодовика в умовах підпору ним нижніх частин русел річок, формування прильодовикових озер.

Серед інших типів рельєфу слід виділити древні («шишаки») та сучасні зсуви, приурочені до крутих берегів рік. За оцінкою, їх загальна площа складає 3,5 км². Шишаковий (яружно-зсувний останцево-горбистий) рельєф характерний для річкових долин Полтавщини.

Набагато ширше розповсюджений суфозійний рельєф. Суфозійні мікрозападини (так звані «степові блюдця») сформувались на недренованих лесових вододілах внаслідок вертикального виносу дрібнозему і подальших просадок. Розташування западин іноді пов’язують з полігональним рисунком клинів льоду в лесоподібних суглинках плейстоцену (палеотермокарстом). Чисельні (до 70 штук на гектар) блюдцеподібні мікрозападини займають іноді до 10-15% плоских вододілів чи лесових терас.

Еолові форми рельєфу приурочені до перших надзаплавних терас, та піщаних ділянок заплав найбільших річок (улоговини видування, кучугури).

Рисунок 1.6 – Фізична карта Полтавської області

Клімат

Географічне положення Полтавщини визначило її належність до помірного кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико-континентальної помірно-вологої помірно-теплої кліматичної області. У цілому для території Полтавщини притаманні загальні риси помірного континентального типу клімату.

У понад 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас − із суходолу Євразії; у 1/3 днів панує морський підтип повітряних мас (із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів – Середземного, Чорного, Азовського). Упродовж останніх десятиліть спостерігаються деякі тенденції в характеру циркуляції атмосфери, що впливають на зміни клімату. Практично зникла так звана «Вісь Воєйкова», північніше якої панував західний переніс повітряних мас і циклональний тип погоди, а південніше – східний переніс і антициклональний тип погоди. Ця вісь зумовлювала кліматичну межу між лісостеповою й степовою зонами й розміщувалася на південний схід від Полтави. В наш час узимку різко зменшився вплив Сибірського баричного максимуму, який зумовлював антициклональну погоду (морозну і суху), та посилився вплив циклонів (із Ісландського мінімуму, Середземноморської баричної депресії та Чорноморської баричної улоговини). Це призвело до збільшення середньої температури повітря в найхолодніший місяць – січень на 3-4°C, та середньої температури повітря за рік на +1°C. Зросла також середня температура повітря у більшості місяців року. Річний хід температури повітря майже повністю співпадає з річним ходом розподілу сонячної радіації.

Одним із екстремальних кліматичних показників є максимальна і мінімальна температура повітря. Абсолютний мінімум температури повітря в області спостерігався в районі м. Кременчука і в північно-східних районах (-38°С), абсолютний максимум - в районі Кременчука (+40°С). Улітку 2010 року найвища за весь період спостережень температура повітря по метеостанції Полтава становила +38,6°С.

Важливим показником, що дозволяв визначили ступінь континентальності клімату, є річна амплітуда середньомісячних температур повітря. Для області величина цього показника складає 27,3°С, для м. Полтави - 27,5°С. Абсолютна амплітуда температури повітря по області - 78°С, для м. Полтави - 75°С.

Слід вказати, що для Полтавщини властивий континентальний тип річного ходу атмосферних опадів (з мінімумом узимку і максимумом улітку). Так, взимку вони в середньому складають 18%, весною і восени по 22%, а літом 38% від річної норми. Найбільш дощові місяці - липень і червень (по 60-70 мм). Мінімум опадів спостерігається у вересні. За три зимові місяці випадає в середньому тільки 85 мм опадів.

Зима на Полтавщині характеризується нестійкою погодою, пов'язаною з частою зміною характеру атмосферних процесів. На півночі області вона наступає 18 листопада, на півдні – 25 листопада (у Полтаві – 21 листопада). Перша половина зими відзначається активною циклонічної діяльністю, якою зумовлена похмура, вітряна погода з частими опадами. Така погода зумовлена впливом Ісландського баричного мінімуму. Вторгнення арктичного повітря в тилу циклонів викликає значне зниження температури повітря, посилення вітру, виникнення хуртовин. При тривалому надходженні теплих повітряних мас з середземноморськими і чорноморськими циклонами спостерігається тепла погода з опадами, відлигами (понад 30 днів за зиму), ожеледдю і туманами. Сніговий покрив при цьому може руйнуватися повністю.

Рисунок 1.7 – Кліматична карта Полтавської області (зимовий період)

З приходом весни відбувається ослаблення циркуляційних процесів; посилюється роль радіаційного фактору, а також вплив підстилаючої поверхні. Весняна погода нестійка. В цей час може спостерігатися різке пониження і підвищення температури, обумовлене відповідно затоками арктичного (із Арктичного максимуму) і тропічного повітря (із Азорського максимуму), а також суховіїв – південно-східних вітрів, які приносять повітря, трансформоване з арктичного в континентальне тропічне над територією Середньої Азії й Казахстану.

Перша половина весни (з температурою повітря від 0°С до +5°С) зберігає ще риси зимового сезону. У цей час ще переважає циклонічна діяльність; зростання температури відбувається повільно, оскільки велика кількість тепла йде на руйнування снігового покриву.

У другу половину весни (з температурою повітря від 5° до 15°) посилюється вплив Азорського антициклону. Температура повітря інтенсивно підвищується за рахунок прогрівання земної поверхні.

За три весняні місяці сума опадів в середньому складає 105 мм. Зростання кількості опадів протягом весняних місяців пов'язано із значним підвищенням вмісту вологи в повітряних масах.

У літні місяці головну роль відіграє радіаційний чинник кліматоутворення. На початку літа ще часті циклони по лінії полярного фронту, який розділяє місцеве прогріте повітря і прохолодне вологе повітря, яке вторгається із Північної Атлантики. Циклони супроводжуються грозами і частими зливами. У другій половині літа переважає антициклональна спекотна суха погода (під впливом Азорського максимуму й місцевих антициклонів). Висока (понад 25°С) температура повітря найчастіше спостерігається в липні (20 днів) і серпні (17 днів). За літо випадає в середньому майже 2/5 частина річної кількості опадів.

На Полтавщині протягом року часто створюються умови для формування, високої (+25°С і вище) і низької (-10°С і нижче) температури повітря. Високі температури повітря спостерігаються влітку, найчастіше при антициклональному режимі погоди; низькі - взимку і обумовлені вторгненням арктичного повітря або поширення відрогу сибірського антициклону. У посушливі періоди створюються умови для виникнення суховіїв, пилових бур, лісових пожеж. Під дією високих і низьких температур повітря гинуть посіви, насадження, виходить з ладу обладнання і матеріали, зокрема в енергетичному господарстві, залізничному транспорті, на автомагістралях і лініях зв'язку. В холодний період року, особливо в малосніжні зими, вторгнення арктичних повітряних мас, що відбувається після відлиг (до 35-40 днів за холодний сезон), створює несприятливі умови для перезимівлі озимих культур. У результаті відлиг їх морозостійкість знижується, а наступне пониження температури повітря і ґрунту викликає їх загибель.

Поверхневі води

На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5100 км. Серед них дві великі (понад 500 км) - Дніпро і Псел; дев'ять середніх (довжиною 101-500 км); 135 малих річок (100 км і менше). Є також приблизно 1600 струмків.

Річкова система у сучасному вигляді сформувалася в кінці льодовикової епохи. Нахил поверхні області зумовлює переважний напрям річкової сітки: майже всі річки течуть з півночі на південь або з північного сходу на південний захід і є лівими притоками Дніпра.

Середня густота річкової мережі 0,27 км/км² (по Україні - 0,25 км/км²). Найбільший цей показник для басейнів Псла і Хоролу − в центральній частині Полтавщини (0,40 км/км²). Найменш розвинута річкова мережа (0,17 км/км²) на крайньому заході області, в басейні ріки Оржиця на території Оржицького, Гребінківського та Пирятинського районів. Рівнинний характер поверхні, незначний похил зумовлюють спокійну ледве помітну течію річок, яка становить 0,1-0,3 м/сек.

Річки Полтавщини живляться в основному сніговими водами (55-60% від загального об’єму стоку), хоч більша кількість річної суми опадів випадає в тепле півріччя. Це обумовлено тим, що літні опади (за винятком зливових) просочуються в ґрунт, випаровуються і майже не дають стоку. Роль снігового живлення збільшується з півночі на південь області. Другим за значенням джерелом живлення річок є підземні води (30-35%). Роль підземного живлення зростає в зимовий і літній сезони, коли немає стоку поверхневих вод, або він незначний. Дощове живлення становить приблизно 10% річного об’єму стоку.

Сумарний річковий стік складається з двох складових: місцевого стоку та транзитного стоку. Значна частина малих річок бере початок в межах Полтавщини. Дніпро і його найбільші притоки (Псел, Ворскла, Сула та інші) починаються на території інших областей, і стік, які вони звідти приносять, є транзитним. Більша частина місцевого стоку формується у північних районах області. Шар стоку тут сягає 80 мм за рік, а модуль стоку - 3,5 л/с-км². На півдні області ці показники становлять відповідно 40 мм і 1,2-1,5 л/с-км². Така різниця пояснюється зменшенням кількості атмосферних опадів, висоти снігового покриву та зростанням випаровуваності з півночі й північного заходу на південний схід. Середній шар стоку по області складає 64 мм, що менше, ніж у середньому по Україні (87 мм). 

Водоносність і рівень води в річках області протягом року відчутно змінюються. Повінь на річках у зв'язку із таненням снігу розпочинається на початку березня. У цей час формується 70-80% річного об'єму стоку. Наприкінці літа більшість річок міліє, а деякі пересихають (настає літня межінь). У цей час живлення відбувається в основному за рахунок підземних вод. Обміління рік спричиняє зниження рівня ґрунтових вод, а це веде до зменшення запасів води у ставках та водоймах. Під час літніх злив і осінніх дощів на річках бувають паводки. 

За останні півстоліття на Дніпрі і його притоках споруджена велика кількість водорегулюючих споруд (водосховища, захисні дамби, водовідвідні канали і шлюзи тощо), які роблять вірогідність катастрофічних повеней і паводків незначною і дещо згладжують відмінності в розподілі об’єму стоку впродовж року. Останні катастрофічні повені спостерігалися на річках області в першій половині 1950-х років. Але й у наш час у період повеней і паводків підтоплюються або частково затоплюються 400 населених пунктів та більше 100 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

Приблизно 130 днів на рік річки покриті льодом. Льодостав починається на півночі та північному сході області до 7 грудня, завершується на півдні до 20 грудня, весняний льодохід розпочинається навпаки на півдні 17-18 березня, а закінчується 25 березня на північному сході.

На весну припадає 75% твердого стоку, на літо та осінь разом - лише 10%. Найменш каламутна вода на крайньому заході області (р. Оржиця), де кількість твердих домішок в воді складає 50 г/м³. Поступово каламутність води збільшується в напрямі на схід. Так для Дніпра каламутність складає 100 г/м , а для Псла та Ворскли - до 250 г/м.

Головною водною артерією Полтавщини є річка Дніпро - головна ріка України, третя за площею водозбору в Європі (після Волги і Дунаю), довжина якої 2285 км, а площа басейну 503 тис. кв. км. Дніпро омиває південно-західну частину області на протязі 267 км. Колись мав Дніпро і старі русла − Старка, Старицю, Діда, рукава-притоки, які витікали і вливалися в нього. Серед них: Рящуватий, Ревучий, Гирман, Ярданка. Усі вони зникли з утворенням Кременчуцького водосховища.

Найбільшу площу вони займають в басейні Сули (озера - 32 км², болота - 1300 км²), Псла (25 та 190) та Ворскли (15 і 260). В області налічується 124 озера з площею водного дзеркала понад 0,1 км² (загальною площею 676 га і загальним об'ємом води 76 млн. м³).

Грунти

Ґрунтовий покрив Полтавської області формувався під впливом помірного клімату з близьким до оптимального зволоженням; переважно на лесових карбонатних пухких породах, багатих на елементи мінерального живлення і сприятливих за фізико-хімічними властивостями; лучно-степовою і степовою рослинністю на слабо дренованих вододілах і терасах, та широколистяно-лісовою рослинністю на розчленованих правобережжях річок; на півдні області − в умовах неглибокого залягання ґрунтових мінералізованих вод, на півночі − промивного водного режиму; під впливом давнього господарського освоєння.

Ці фактори зумовили переваження в ґрунтовому покриві області чорноземів, і опідзолених ґрунтів (перших − переважно на вододілах під степами, других − під лісами). Різні види чорноземів займають понад 92% площі орних земель і 84% всіх сільськогосподарських угідь території Полтавщини. У тому числі 2/3 площі орних земель становлять чорноземи типові (включаючи їх залишково-солонцюваті й вилугувані відмінності). Ці ґрунти характеризуються потужним гумусованим профілем (80-120 см), формування якого зумовлено великим обсягом відмерлої рослинної маси, яка щорічно надходила в ґрунт за умов панування лучних степів, а також глибоким проникненням вологи, яка перерозподіляла гумус. Профіль значно переритий землерийними тваринами. Верхня його частина мала агрономічно цінну зернисто-грудочкувату структуру, яка забезпечувала оптимальне мінеральне живлення рослин. 

Залежність ґрунтового покриву від зміни клімату в найбільшій мірі проявляється на лесових вододільних рівнинах (із північного заходу на схід і південний схід області). Середньогумусні відмінності чорноземів із вмістом гумусу понад 6% поширені на схід від долини Ворскли, а малогумусні (до 6% гумусу) − на захід від неї.

На південному сході Полтавщини чорноземи типові лісостепу поступово переходять в чорноземи звичайні північного степу (у південних частинах Новосанжарського, Машівського, Карлівського, Кобеляцького районів). Ці ґрунти родючі, але розвивались в умовах більшого дефіциту зволоження, тож потребують зрошення. Гумусований профіль їх менш потужний (70-100 см).

Прикладом залежності ґрунтового покриву від рельєфу є розташування опідзолених ґрунтів. В наш час вони займають площі під широколистяними лісами, а також 6,5% орних земель області (на місці вирубаних лісів). Ці ґрунти сформувалися переважно біля крутих правих берегах річкових долин. На найбільш крутих бровках корінних схилів вузькими смужками зустрічаються ясно-сірі, далі, ближче до вододілів їх змінюють сірі лісові ґрунти. Під ділянками, де ліс в більш вологі епохи витісняв формувались спочатку опідзолені чорноземи, а потім їх змінювали темно-сірі лісові ґрунти. Негативною рисою цих ґрунтів є «запливання» після дощів.

На ділянках, де опідзолені чорноземи (рідше − темно-сірі ґрунти) впродовж кількох сотень років перебували під землеробською культурою, сформувались реградовані чорноземи. За умовами для вирощування озимої пшениці опідзолені й реградовані чорноземи є найбільш сприятливими ґрунтами.

Велика мозаїчність ґрунтового покриву лесових терас та низьких вододілів зумовлена відмінностями умов зволоження, рівня залягання ґрунтових вод. Так, у степових блюдцях півдня області від верхньої частини до днина зміни ґрунтів ідуть в напрямку: чорноземи типові залишково-солонцюваті → лучно-чорноземні солонцюваті ґрунти → солонці солончакові → содові солончаки → солоді (глибина залягання ґрунтових вод − до 2 м).

На заплавах і низьких терасах долин річок велика мозаїчність ґрунтів зумовлена не тільки складним мікрорельєфом, різним характером зволоження (поверхневого і підземного), але й складом гірських порід. Так на піщано-глинистих давньо-алювіальних відкладах перших надзаплавних терас сформувалися дерново-підзолисті ґрунти під сосновими і мішаними лісами, характерними для Полісся. У південній частині Полтавщини на цих відкладах поширені дерново-борові і дернові ґрунти. Всі вони мало придатні для землеробства.

На заплавах річок та днищах балок приурочені (по мірі підвищення рівня ґрунтових вод) змінюються: лучно-чорноземні, лучні, лучно-болотні, болотні і торфово-болотні, іноді − низинні торфовища. Останні найбільше поширені в долинах Оржиці, Удаю, Сули, Хоролу. 

Загальна площа земельних ресурсів Полтавщини складає 2,875 млн. га, з яких 2,183 млн. га припадає на землі сільськогосподарського призначення (майже 78%).

Орні землі займають 1,759 млн. га. Середня розораність становить 61,2% території Полтавщини, або 80,6% від площі сільськогосподарських угідь що суттєво більше, ніж в середньому по Україні. Орні землі (агроландшафти) найбільшу площу займають у Гребінківському районі (понад 78% від усієї його території), найменшу − в Кременчуцькому й Глобинському районах (біля 50%). Найменша розораність характерна як для крайніх південних районів (що зумовлено засоленістю ґрунтів), так і крайніх північних районів області – Котелевського, Чорнухинського, Гадяцького (що зумовлено значною еродованістю земель). Велика розораність Гребінківського й Оржицького районів головним чином пов’язана з їх плоским рельєфом, зручним для обробки земель, а Машівського й Карлівського районів – з рівнинністю поверхні у поєднанні з високою родючістю ґрунтів.

Під сіножатями зайнято 157 тис. га (5,47% від площі усіх земельних угідь області або 7,2% від площі сільськогосподарських угідь); під пасовищами – 190 тис. га (6,62% від площі усіх земельних угідь або 8,7% від площі сільськогосподарських угідь). Багаторічні насадження становлять 3,4% від площі сільськогосподарських угідь і 2,2% площі області. Сіножаті й пасовища розташовані переважно на заплавах річок і в балках.

Рисунок 1.8 – Грунти Полтавської області

Рослинність

Флора області нараховує біля двох тисяч видів різних систематичних груп рослин. Серед видів місцевої флори біля 1500 видів рослин з відділу покритонасінних, 3 види голонасінних, 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3 види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників.

Понад 300 видів вищих рослин на Полтавщині мають обмежений ареал або зменшуються чисельно внаслідок зміни умов навколишнього середовища чи безпосереднього знищення їх місцезростань. 8 видів рослин, що трапляються на території області, занесені до Світового Червоного списку, 7 – до Червоного Європейського списку, 66 видів - до «Червоної книги» України; біля 170 видів взяті під охорону за рішенням Полтавської обласної ради (або є регіонально рідкісними і потребують охорони). До «Зеленої книги» України належать 19 типових і рідкісних рослинних угруповань. Найефективніший шлях збережений рідкісних рослин та угруповань з їх участю - створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях їх зростання.

Основними природними рослинними угрупованнями на території Полтавщини є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність. Сучасний рослинний покрив області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані. Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів, рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Ліси

Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей України. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку XXI століття становить 9,55% (274,6 тис. га). Середня лісистість України становить понад 15%; світу — 29%.

На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори).

Діброви зростають на опідзолених ґрунтах, які підстилаються лісоподібними суглинками. Супутниками дуба звичайного у дібровах єлипа серцелиста, клен гостролистий, ясен звичайний, рідше — граб звичайний (у західній частині області). Східна природна межа поширення граба проходить по правобережжю Ворскли. Кленово-липові, ясеневі, грабові діброви мають багатий видовий склад та складну структуру — деревний, чагарниковий і трав'янистий яруси. У цих лісах поширені також лишайники, мохи, гриби. Весною в дібровах розвиваються ефемероїди, які створюють в них тимчасовий покрив (проліски, рясти, анемони, пшінка, зубниці тощо).

Один гектар полтавської діброви у віці 100 років за вегетаційний період випаровує 1200 т води, регулюючи її баланс у природі, а також продукує 3 т кисню за рік і очищає 18 млн м³ повітря від вуглекислого газу та відфільтровує 32-68 т пилу і газів.

У прируслових частинах заплав зустрічаються ділянки чорнотополевих (осокорових), біловербових, а в притерасових западинах — заболочених чорновільхових лісів. Ділянки осикових лісів є повсюди на вологих місцезростаннях. На північному заході області зустрічаються ліси за участю берези повислої.

Бори і субори (сосново-дубові ліси) приурочені до перших надзаплавних або борових переважно піщаних терас лівобережжя великих і середніх річок. Серед них переважають штучні соснові насадження на пісках.

Ліс виконує водоохоронні, водорегулюючі, ландшафтноутворюючі, кліматорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні і культурно-естетично-виховні функції. Ліси та зелені зони навколо міст є важливими об'єктами рекреації. Лісові ресурси області невеликі (за їх потенціалом область займає 15 місце в Україні). Запаси деревини на землях лісового фонду в середньому становлять 143 м³/га. Усі ліси віднесені до природоохоронних і рекреаційних. У них дозволяються лише рубки догляду, санітарні та вибіркові лісовідновлювальні роботи.

Загальна площа лісів збільшилася від 168 тис. га у 1945 р. — до 278 тис. га у 2007 році (на 2/3), а запас деревини — майже у 2 рази. На землях області створено понад 40 тис. га захисних протиерозійних насаджень на ярах, балках, пісках і берегах водойм, а також більше 20 тис. га полезахисних смуг у полях. Закріплені Шишацька та Новосанжарська піщані арени, сформовано зелені зони навколо міст та промислових центрів області.

Захисні лісонасадження на пісках, ярах і крутосхилах, полезахисні лісосмуги в сівозмінах поглинають стік з прилеглих полів, захищають поверхню ґрунтів від водної і вітряної ерозії, зменшують швидкість вітру і цим знижують показники випаровування вологи, сприяючи підвищенню врожайності. Ліси відіграють важливу роль у створенні ресурсів чистої води.

Лісосмуги (придолинні, прибалочні, прияружні, придорожні, полезахисні) та інші штучні насадження складаються в основному із посадок дуба, білої акації, різних видів тополь, кленів тощо.

Степи

Степи ще у XVIII столітті були домінуючим типом рослинності на території сучасної Полтавщини. Найпоширенішими були лучні степи з переважанням кореневищних злаків та різнотрав'я, характерні для лісостепової зони. Лише на південному сході Полтавщини, в умовах більш посушливого клімату, сформувались справжні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Степова рослинність була пристосована до дефіциту зволоження і надмірного вмісту легкорозчинних солей у ґрунтах. Для неї був характерний великий щорічній приріст рослинної маси, розвинена дернина, степова повстина із відмерлих стебел і листя.

Від степів збереглись лише невеликі ділянки, в основному на прирічкових схилах і крутосхилах окремих балок. Значна частина таких степових ділянок є вторинними, післялісовими. Вони страждають від інтенсивного випасу домашніх тварин і випалів сухої рослинності.

Залишки лучно-степової рослинності місцями поєднуються з чагарниками (зіновать, дрік, вишня степова, терен степовий, глід, жостір проносний, шипшина). Найпоширенішими видами багаторічних злаків у лучних степах є костриця валіська (типчак), тонконіг бульбистий та вузьколистий, куничний наземний, житняк гребінчастий, рідше зустрічається ковила волосиста (тирса). Серед лучно-степового різнотрав'я переважають рослини з родин губоцвітих, бобових, розових, айстрових. Весною на степових схилах квітують ефемероїди, серед яких є рідкісні види (крокус сітчастий, брандушка різнокольорова, адоніс весняний, гіацинтик блідий, сон чорніючий тощо).

Серед сучасної природної рослинності області найбільші площі займає лучна рослинність. За місцем розташування розрізняють луки: заплавні (у долинах річок), суходільні (на схилах, де рослини живляться переважно водами атмосферних опадів), низинні (з близьким рівнем ґрунтових вод). У цілому, більше половини площі луків на Полтавщині зростають на засолених ґрунтах.

Рослинність луків досить різноманітна і представлена багаторічними трав'янистими рослинами, більш вимогливими до ґрунтового зволоження ніж степові. Важливою біологічною особливістю багатьох лучних рослин є здатність, до відростання після скошування або поїдання тваринами. Луки — це цінні кормові угіддя, які інтенсивно використовуються як сіножаті або пасовища.

Для заплавних луків характерні конюшина біла й конюшина червона, люцерна, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, мітлиця біла,лисохвіст лучний, куничник наземний, келерія Делявіня; для болотистих лук — тонконіг болотний, бекманія звичайна, мітлиця собача і мітлиця повзуча, лепешняк водяний, очеретянка звичайна, осоки струнка, лисяча та інші; для суходільних луків — тонконіг лучний і тонконіг вузьколистий, вівсяниця лучна і червона, тонконіг бульбистий, осока рання тощо; для галофітних луків — покісниця розставлена, мітлиця біла, скорзонера дрібноквіткова, кермек, айстра солончакова, кульбаба солончакова.

Прибережно – водна зона

Найбільші площі болотної рослинності приурочені до заплав річок, в основному їх притерасових частин. Майже всі вони належать низинного типу (живляться підземними водами). На Придніпровській терасовій низовині багато солонцюватих боліт. За характером рослинності болота Полтавщини в основному трав'янисті — високотравні (із переважанням очерету й рогозу) та осокові, рідше лісові (чорновільхові, вербові) й чагарникові (в основному з верби попелястої). Дуже рідко зустрічаються верхові сфагнові лісові болота (у північних і західних районах).

Прибережно-водна і водна рослинність складається як із водоростей, так і з вищих водних рослин. У залежності від глибини, вони утворюють прибережно-водні (очерет, рогіз, лепешняк, стрілолист тощо) та водні угрупування. Останні включають екологічні групи: 

• рослини з плаваючим листям (прикріплені - латаття, глечики; вільно плаваючі-ряска,жабурник); 

• рослини, занурені у воду (прикріплені - рдести; вільно плаваючі - кушир, елодея); 

• придонні рослини (водяний різак).

Тваринність

Чисельний і різноманітний тваринний світ області. Зустрічаються понад 400 видів хребетних тварин. Серед них близько 40-50 видів риб, 10 видів амфібій, 11 видів рептилій, понад 300 видів птахів (включаючи 150 видів, що гніздяться на території області, а також перелітних і зимуючих), 66 видів ссавців.

Сучасна фауна Полтавщини характеризується переважанням лісостепових тварин при значній участі неморальних і синантропних видів. Наприклад, ядро фауни області утворюють грак, сіра ворона, сорока, зеленяк, щиглик, коноплянка, вівсянка звичайна, щеврик лісовий, сорокопути — жулан і чорнолобий, припутень, горлиця звичайна, дремлюга, одуд, сова вухата, канюк звичайний, лелека білий, які є типовими мешканцями Лісостепу. Із неморальних видів птахів в області досить звичайні яструб великий, сова сіра, крутиголовка, дятел великий строкатий, сойка, кропивник (волове очко), повзик, костогриз та інші.

В цілому лісостепова та степова частини області не мають різкої відмінності у фауністичному відношенні. Певні особливості відрізняють лише північно-східну частину області від південної. В першому випадку значною є участь у фауністичних комплексах мешканців широколистяних лісів, а в другому — степових ділянок. Дещо вищим є різноманіття тварин на екотонній смузі, тобто на межі Лісостепу і Степу.

Непоганою є забезпеченість охороною лісових тварин — в області створено понад 100 лісових, ботанічних, ландшафтних заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, в яких зберігаються лісові формації.

За останні століття у фауні Полтавщини відбулися значні зміни. Характерні зональні види тварин зникли (бабак степовий, полівка степова, канюк степовий, кречітка, стрепет, тетерук та інші). Окремі види успішно акліматизовано (олень благородний, лань, єнот уссурійський, білий амур, ондатра, товстолоб білий), чи реакліматизовано (бобер європейський, лось, свиня дика, бабак степовий).

Більшість акліматизованих чи реакліматизованих видів мають важливе значення як ресурси мисливської фауни. За мисливськими господарствами області закріплено 82% її території. Площа мисливських угідь становить 1906 тис. га.

17 видів тварин, які трапляються на території області, занесені до Червоного Європейського списку (наприклад, видра річкова, орлан-білохвіст, орел-могильник, деркач, вовк), 103 види — до «Червоної книги України». До останніх належать, зокрема, такі види:

• ссавців (вечірниця велетенська та мала, рясоніжка мала, нічниця ставкова, перегузня звичайна, тхір степовий, борсук, горностай, тушкан великий («земляний заєць»));

• птахів (балабан, дрохва, журавель сірий, змієїд, лелека чорний, орел-могильник, орел-карлик, орлан-білохвіст, пугач, скопа, кулик-ходуличник, кулик-сорока, шуліка рудий, чапля жовта);

• плазунів (гадюка степова, мідянка);

• понад 30 видів комах (сатурнії, парусники, ведмедиці, бражники, жук-олень тощо).

Ліси

Тваринний світ тісно пов'язаний із певними угрупованнями рослинності. У лісах, особливо в заплавних, де багато озер і стариць, різноманітний тваринний світ. Із видів амфібій тут зустрічаються трав'яна і гостроморда жаби, сіра і зелена ропухи, деревна жаба (раканя). Із видів рептилій у заплавних лісах трапляються вуж, болотяна черепаха, живородна ящірка, на сухих галявинах — прудка і зелена ящірки.

У дібровах поширені види дрібних птахів: зяблик, лісовий і співочий дрозди, соловей, вільшанка; на узліссі, лісових галявинах — вівсянка звичайна. Із числа дуплогніздників найпоширеніші великий строкатий і середній строкатий дятли, повзик, декілька видів синиць, шпак. Тісно пов'язані з лісовими угрупованнями і хижі птахи: шуліка, канюк малий, яструб. У дуплах старих дерев гніздяться сіра і вухата сови. На старих ділянках заплавних лісів влаштовують колонії чаплі сірі.

Із видів ссавців в широколистяних лісах поширені гризуни (нориця руда («полівка лісова»), вивірка лісова), комахоїдні (мідиця, їжак білочеревий, кріт європейський, борсук, куна лісова), хижаки (вовк, лисиця руда, єнот уссурійський), парнопалі (лось, сарна, свиня дика).

Степи

Окремі мешканці колишніх степових просторів пристосувалися до проживання на полях, які колись були неораним степом. Це різні види гризунів (миші, ховрахи, хом'яки), жайворонків (польовий, степовий, чубатий), сіра куріпка, перепел. Звичайними мешканцями є заєць і лисиця. На степових схилах південних районів області зрідка зустрічаються тхір степовий та гадюка степова. Лучна фауна досить різноманітна. Із видів амфібій тут найчастіше зустрічаються трав'яна та гостроморда жаби, із рептилій — вуж звичайний, черепаха болотяна, прудка та живородна ящірки. На луках під ранньої весни до пізньої осені годується багато видів птахів, які гніздяться в інших місцях: шпаки, граки, лелеки, чаплі. Серед заростей лучних чагарників оселюються полівка лучна, мишак жовтогорлий та мишка лучна. У центральних та північних районах області на вологих луках зустрічаються поселення крота. Із мисливських звірів на луках можна зустріти лисицю, єнота, зайця, часто сюди виходять пастися лосі й сарни.

Прибережно-водна зона

Тваринний світ водно-болотних рослинних угруповань є досить специфічним. По берегах усіх водоймищ численна озерна жаба, звичайний та водяний вуж. Найбагатшою тут є фауна птахів. По берегах водойм у заростях очерету гніздиться очеретянка велика. На мілководдях боліт і озер будують гнізда білокрилий і чорний крячки. Серед очеретяних та комишевих боліт гніздяться качки, лиска, водяна курочка. На великих низинних болотах лаштують свої колонії руді чаплі, на деревах заплавних лісів — сірі чаплі. У глухих болотах виводять потомство журавлі й сірі гуси. Мешканцем боліт є лунь очеретяний. Біля водойм тримаються синьошийка, берегова ластівка, бджолоїдка звичайна, біла плиска.

У берегових схилах заплавних озер, стариць і річкових заток риють нори ондатра і щур водяний. Мешканцями узбережжя є також незчисленні на Полтавщині норка й видра, звичайний горностай. Нерідкими стали в останні роки і поселення бобрів.

Природоохоронні території.

Природоохоронні території Полтавської області включають 384 території та об'єкти загальною площею 142426,87 га, що становить 4,95% від загальної площі області.

З них 46 заказників, у тому числі 11 державного значення; 92 пам'ятки природи, серед яких — 1 державного значення; Устимівський дендропарк; 20 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, з них 4 — державного значення; 10 заповідних урочищ.

Кількість територій та об'єктів місцевого значення становить 355.

Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення – національні парки:

Пирятинський національний природний парк.

Територіальна структура: Національний природний парк "Пирятинський" розташований у північно-західній частині Полтавської області, у Пирятинському районі, в адміністративних межах Давидівської, Сасинівської, Березоворудської, Каплинцівської, Харківецької, Дейманівської, Великокручанської, Грабарівської, Олександрівської сільських рад Пирятинського району та Пирятинської міської ради.Віддаленість парку від Києва – 150 км, від Полтави - 200 км. Район розташований на перехресті доріг, які пролягають до міст Києва, Харкова, Сум, Чернігова, Черкас, Полтави. Через Пирятин проходить залізнична колія, яка сполучає місто Пирятин з Прилуками та Гребінкою.

Район займає вигідне фiзико - географiчне положення. Рівнинна територія, помірно – континентальний клімат з достатньою кiлькiстю опадів і тепла, чорноземні ґрунти, густа мережа доріг відкриває широкі можливості для рекреації і туризму в НПП "Пирятинський".

Крім того, на території парку є певна туристична інфраструктура, розвивається сільський зелений туризм, розроблений туристичний маршрут «До Пирятинських джерел».

Національний природний парк «Пирятинський» знаходиться у системі фізико-географічного районування. Країна - Східноєвропейська рівнина, зона - Лісостепова, провінція - Лівобережно-Дніпровська лісостепова, область - Північнополтавська. В зоні помірного зволоження.

Загальна площа НПП становить 12028,42 га, в тому числі 5555,14 га земель надано парку в постійне користування, а 6473,28 га земель включено до його складу без вилучення у землекористувачів.

Територія парку складається з зближених кластерів, відстань між якими до 1 км, розташованих в долині р. Удай, що протікає в межах парку з північного заходу на південний схід. Річки - Перевод з заходу на схід та Руда з північного заходу на південний схід. Удай поділяє на дві частини територію парку. Окремим кластром у витоках річки Сліпорід розміщений заказник місцевого значення «Пологи».

Нижньосульський національний природний парк

Парк розташований на межі Черкаської та Полтавської областей, в нижній частині долини річки Сули. Загальна площа парку 18635,11 га державної власності, у тому числі 2187,3 га, які надані йому в постійне користування та 16447, 81 га, що включені до складу парку без вилучення у землекористувачів.

 Значну частину ділянки займають акваторії, переважно без розвинутої водної рослинності. На ділянках глибиною до двох метрів розвинута водна та прибережно-водна рослинність, яка займає значні площі. Великі площі займає лучна рослинність, яка тут досить різноманітна. Фрагментарно трапляється болотна рослинність. Значне місце в рослинному покриві цієї території займає лісова рослинність. Доповнює різноманіття рослинності степова рослинність, яка зустрічається невеликими ділянками на стрімких схилах біля сел Лящівка і Велика Бурімка.

Повний склад флори характеризуємої території ще не встановлений. Попередні дослідження дають підставу стверджувати, що кількість видів судинних рослин тут перевищує 600. Тут добре представлені лучні, водні, галофітні та синантропні види, значними є групи лісових, псамофітних та степових видів.

В складі флори є чимало видів, що охороняються на різних рівнях. Один вид – астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus) – занесений до Червоного списку МСОП. Два види – астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus) та козельці українські (Tragopogon ucrainicus) – занесені до Європейського Червоного списку. Три види – маточник болотний (Ostericum palustre), сальвінія плаваюча (Salvinia natans) та осока житня (Carex secalina) – занесені до додатку І Бернської конвенції. П'ять видів занесені до Червоної книги України.

Сульська затока Кременчуцького водосховища у фауністичному відношенні є однією з найбільш цінних та багатих ділянок Придніпров’я. Дуже важливе значення вона має для водних тварин і тих, що мешкають поблизу води або в певні періоду річного циклу пов’язані з нею. Особливу роль Сульська затока відіграє для риб і водно-болотних птахів (для останніх вона є дуже важливим місцем розмноження та зупинки під час сезонних міграцій).

Фахівці вважають, що Сульська затока за комплексом наявних критеріїв має підстави бути віднесеною до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення.

Територія національного природного парку інтенсивно використовується для різних рекреаційних занять, в тому числі водного туризму, любительського та спортивного рибальства. Приваблива територія для пляжно-культурного відпочинку. На берегах Сульської затоки та на островах мають місце такі види рекреаційних занять, як збирання грибів, ягід. На узбережжі затоки в районі сіл Дем'янівка, Погребняки, Липового функціонують бази тривалого відпочинку сезонного (літнього) типу.

Для розвитку рекреаційного господарства територія майбутнього парку має значні природні ресурси, які дають можливість значно розширити кількість видів рекреаційних занять. Суттєве значення набуває пізнавальний відпочинок: екскурсії по водних маршрутах і по суші, катання на човнах, фотополювання та ін.

Також до природоохоронних територій можемо віднести: заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади та парки загальнодержавного значення.

Перерахуємо деякі з них:

Заказники загальнодержавного значення – Великоселецький, Вільхівщинський, Гракове, Дейманівський, Куквинський, Лучківський, Нижньопсільський, Михнівський, Сулинський, Христанівський.

Пам'ятки природи, ботанічні сади та парки загальнодержавного значення – Березоворудський, парк Ковпаківський, лісопарк Парасоцьке урочище, Полтавський міський парк (с. Яківці), Устимівський дендрологічний парк, Хомутецький парк, Хорольський ботанічний сад