Легенда про красне яєчко

Свята Марія Магдалина була ученицею Ісуса Христа. Після його смерті вона засмучена прийшла до місця поховання Вчителя й зустріла Його живим. Так вона дізналась , що Христос переміг смерть – Воскреснув із мертвих !

Потім вона подорожувала і розповідала про життя Ісуса і Його вчення ,про смерть на хресті та Воскресіння. Прийшла вона в Рим до імператора Тиберія. Прийнято було до імператора з”являтися з подарунками. У Марії Магдалини нічого не було, окрім яєчка. Вона простягнула яйце правителю зі словами:

« Христос Воскрес!»

Здивувався імператор і сказав : «Як можна воскреснути із мертвих! У це неможливо повірити, як і в те ,що біле яйце може стати червоним». І тут сталося диво – яйце почервоніло. « Воістину Воскрес!» - вигукнув імператор.

Відтоді на Великдень – свято Світлого Христового Воскресіння – ми розписуємо яйця – писанки , прикрашаємо їх і даруємо одне одному, вітаючи: « Христос Воскрес!»

Легенда «На всі кольори райдуги»

На світі жив чудовий співак. Він співав не тільки задушевно, щиро, від усього серця, але й різнобарвно - на всі кольори райдуги. Його різнобарвні пісні були такі хороші, що скоро він став найулюбленішим народним співаком. Проте, співак не був щасливим....

Він не був щасливим тому, що йому жодного разу не вдавалось заспівати таку пісню, яка б сподобалася всім, всім

без винятку.

Коли він співав рожеву пісню з весняно-зеленим відливом і діамантово-росяними іскорками, його, затамувавши подих, слухали всі юнаки і всі дівчата. А старі люди проходили мимо. Зітхаючи, вони вважали весняну пісню то дуже рожевою, то надміру зеленою.

Коли ж співак виконував червону пісню з синім обрамленням роздумів і серебристими прожилками мудрості, тоді всі люди середнього віку розчиняли настіж вікна своїх душ і двері своїх сердець. Зате малолітні не звертали на цю пісню ніякої уваги. Тому що вони любили пісні яскравих кольорів і чіткого розмалювання. Жартівливі. Узорчасті. Навіть у клітинку. І для них доводилося співати особливо, як і для старих. Цим подобались пісні суворих і глибоких кольорів.

Різні пісні оцінювались по-різному людьми не тільки за їх віком, але й за характером. Весельчаки любили канареєчно-жовті, задьористо-малинові та яскраво-червоні пісні. Похмурим подобались пісні темно-коричневих і вишнево-лілових тонів. Легковажні й неврівноважені люди захоплювалися піснями будь-якого кольору, якби тільки вони були яскраві й розкішні... Співак домагався такої пісні, яку полюбили б всі, і старі, і малі. Життєрадісні і сумні. Вдумливі і бездумні. З його світлої душі вилітали дзвінкі жар-птиці незвичайної краси звучання. Ними милувались тисячі людей, але кожного разу знаходились такі оцінювачі, котрі вишукували в пісні хиби. Окрім того - вони знущались над нею і навіть втоптували її в бруд.

Нарешті це стало нестерпним, і співак перестав співати.

• Значить, я погано співав, коли не зміг примусити полюбити всіх хоча б одну мою пісню, - жалівся на себе, на свій голос співак.

Він жалівся так голосно і так жорстоко карав свої пісні, що його почуло Сонце. Почувши, воно лагідно посміхнулось з височини й освітило співака золотими променями.

-Мій названий брате, - сказало Сонце, - тисячі літ я розфарбовую землю в незліченні кольори і відтінки, а догодити вам не можу. Тому що кожному подобається своє, і це дуже добре.

- Що ж в цьому хорошого? - незадоволено вигукнув співак.

- Милий мій! Якби вам подобалось одне й те ж, тоді б зупинилось життя в одноманітності смаків, в тотожності почуттів, в обмеженості устремлінь. Тоді б тобі ні для чого було шукати нові пісні, а мені - щодня по-новому сходити.

Так сказало Сонце, розмальовуючи своєю живлючою посмішкою в тисячі тисяч кольорів і відтінків нашу землю.

Від цього на душі співака стало тепло і радісно. Йому захотілось бути схожим на сонце. І він знову заспівав свої пісні на всі кольори веселки,

І дуже добре. Яка кому подобається, той ту і слухає. І якщо із сотні його пісень комусь сподобається лише одна - значить, співак не даром прожив життя, не даром був натхненний Сонцем.