Легенди про походження писанок

Існує дуже багато цікавих легенд про походження писанок. Коли Ісуса розіп'яли на хресті, з його ран точилася кров. З кожної краплини виникала червона крашанка. А сльози Матері Божої, яка стояла під хрестом, молилась і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки. І кожна крашанка перетворювалася на писанку. Зібравши всі писанки та крашанки, в хустину. Богородиця пішла до Пілата просити дозволу, щоб поховати сина дорогого. Вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити у злагоді І мирі. Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустини розкотились по всьому світу. З того часу люди розписують до цього дня писанки.

У Карпатах запевняють: «Допоки пишуть писанки, доти буде світ, а перестануть, тоді світ скінчиться».

Легенда про Пекуна

У гуцульському краї існує цікава легенда про Пекуна.

У гуцульському краї серед зелених гір є чимало долин і ущелин. Можна зустріти тут такі місця, куди майже ніколи не потрапляє сонячне проміння. В одному такому яру з давніх-давен жив злий дух Пекун. За своє життя він жодного разу не бачив сонця. Спочатку Пекун гуляв по землі і творив лихі справи. Дуже радів злий дух, якщо йому вдавалося переманити людську душу на свій бік. Одних він залякував страшним виглядом, інших купував за золоті дукати. Але найбільше любив Пекун малих дітей. Якось перед Великоднем вийшов він зі схованки і помандрував у карпатський край вербувати людей для нечистої сили і ганебних справ. У селі неподалік Коломиї злий дух побачив маленьку дівчинку, що малювала писанку. Своїми чарами Пекун намагався заворожити дитину, але маленька гуцулочка так захопилася роботою, що чаклун ніяк не міг привернути її увагу.

Нарешті йому вдалося вирвати писанку з дитячих рук і він чимдуж помчав до схованки. Дитина плакала, а люцифер Пекун радів з дитячих сліз і задумав розбити писанку. Як тільки злий дух вдарив розписаним яйцем об виступ гірської скелі, писанка тріснула. Пекун почав трощити писанку, топтати її ногами. Але тут сталося диво: з решток писанки утворилися ланцюги. Пекун аж пащу роззявив від здивування. А тим часом чарівні ланцюги обмотали лапи і шию злого Пекуна і прикували його до стін та дна яру. Він спочатку легко, а потім з усієї сили почав рвати ланцюги, але розірвати їх йому не вдалося. З того часу злий Пекун живе в темному яру і не бачить білого світу. Двадцять ланцюгів міцно і надійно тримають злюку в темряві і сирості. Із цієї схованки він висилає своїх слуг — малих чортенят — щоб подивилися, що робиться в світі. Коли вони повертаються, Пекун питає у них, чи живуть люди у злагоді. Якщо почує, що гніваються чи сваряться між собою, тішиться, бо то його люди. І тоді ланцюги слабнуть, а злюка має нагоду підійти трохи ближче до людей. Далі питає чортенят: «Чи діти шанують родичів? Чи мирно живуть сусіди, а чи, може, сваряться? Чи жінки і дівчата пишуть писанки, а чи ні?» Коли його посланці кажуть, що люди пишуть писанки, діти шанують батьків, і сусіди живуть мирно, у злагоді, то Пекун плаче, бо ті, що пишуть писанки і виконують християнські заповіді співжиття, не можуть стати його людьми. Плачучи чудовисько намагається зірвати ланцюги, але вони міцні і з кожною доброю справою на землі стають ще міцнішими... Не пускатимуть вони Пекуна доти, поки люди пишуть писанки та живуть у злагоді