2.3. Інші сучасні школи геополітики

Наприкінці 60-х років у Франції виникла геополітична те­чія "нові праві". Очолив її філософ і публіцист А. Бенуа. Під знаменами "нових правих" об'єднались соціалісти, прихиль­ники буржуазної демократії, германофіли і модерністи, а зго­дом і слов'янофіли. Провідним принципом "нових правих" став принцип континентальної політики. Всі етноси, що насе­ляють Європу, — вихідці з Індії, тобто мають "спільне мину­ле", а тому повинні мати і "спільне майбутнє". Державам Єв­ропи потрібно вийти з НАТО, дотримуватись суворого нейтра­літету і створити власні ядерні сили. Саме таку політику проводив до кінця 60-х років президент Франції генерал де Ґолль. "Нові праві" шукали розуміння і підтримки на Сході, виявляли інтерес до зовнішньої політики СРСР і Китаю. В ідеї союзу Європи і СРСР вони вбачали можливість протистояння атлантизму і мондіалізму.

З доктриною "нових правих" кореспондуються ідеї бельгій­ця Ж. Тіріара, лідера руху "Юна Європа", який вважав себе учнем і продовжувачем концепції Хаусхофера. Сутність його теорії зводилась до того, що держава повноцінно може розви­ватись тільки тоді, коли володіє достатнім геополітичним простором, великими територіями. Держави Європи мають створити єдину імперію, що протистоїть США. Пізніше він до­ходить висновку про необхідність утворення союзу Європа — СРСР, віддає перевагу радянському соціалізму, а не західному капіталізму, прилічуючи себе до європейських націонал-біль- шовиків.

Послідовником ідей Хаусхофера, прихильником "націонал- більшовиків" і "нових правих" виступає австрійський генерал Й. Локхаузен. Його фундаментальна праця — "Мужність во­лодарювати. Мислити континентами". Політик, лідер-держав- ник, на думку Локхаузена, має знайти історичне місце тому чи іншому народу на величезних театральних підмостках сві­тового дійства чародійки-історії. Локхаузен вважає Європу континентальним утворенням, що тимчасово опинилося під впливом і контролем таласократії. Локхаузен обґрунтовував думку про те, що коли б столицею Німеччини був Кеніґсберг, а не Берлін, то став би невідворотним союз Німеччини з Ро­сією, спрямований проти англосаксонської таласократії. По­одинці ні Росії, ні Німеччині несила протистояти впливу анг­лосаксонських держав.

В Європі 70-х років XX ст. склалася ще одна потужна те­чія — прикладна геополітика. Один з її прихильників фран­цуз Ів Лакост вважав, що завдання геополітики полягає у ви­рішенні локальних проблем (вивчення настроїв електорату, вплив мас-медіа на суспільну думку, формування іміджу полі­тичного лідера), які мають не планетарний, а регіональний ха­рактер. Хоча аналіз показує, що прикладна геополітика не має нічого спільного з атлантизмом і мондіалізмом, з доктри­нами таласократії і телурократії, з цими напрямами її пов'язує лише деяка термінологія.

2.4. Неоєвразійство

Наприкінці 60-70-х років XX ст. розрізнені течії євразій- ства сформувались в якісно нову течію — неоєвразійство. Пов'язана ця течія з іменем історика, етнографа, географа Л. Гумільова (1912-1992), його ідеєю пасіонарності.

Спираючись на висновки історії, географії і природознав­ства, Л. Гумільов доходить висновку, що великороси являють собою особливий етнос, який склався під могутнім впливом пасіонарного (пасіонарність — надлишок екстремальної енер­гії) поштовху, на основі людсько-слов'янського злиття. Цей сплав етносів міг утворитися як симбіоз, народжений специ­фічним поєднанням Лісу і Степу. Тісний союз Лісу і Степу визначив сутність цивілізації, культури, стереотипів, поведін­ки великоросів.

Час, науково-технічний прогрес та інші фактори, безумов­но, наклали відбиток на зовнішній вигляд етносів, які прожи­вають в Євразії, внесли суттєві корективи в їхній менталітет. А в тім діючі сили "місцерозвитку" впливають на жителів цьо­го ареалу до останнього часу.

Як нова течія неоєвразійство має кілька різновидів. Один з них — представники течії національної ідеократії імперсько­го континентального масштабу (О. Дугін), які протистоять лі­беральному західництву і вузькоетнічному націоналізму. Ро­сія — це вісь геополітичного великого простору. Її завдання і місія — утворення імперії євразійського соціалізму. Лібераль­ну економіку, створювану російськими реформаторами, вони вважають прикметами атлантизму. Представники протилеж­ного напряму визначають стратегічну важливість Європи для завершення євразійського "великого простору".

Ще одна течія неоєвразійства підтримує і розвиває ідеї, покликані відновити економічну взаємодію колишніх респуб­лік Радянського Союзу. Йдеться в основному про "економічне євразійство". З цією ідеєю вже кілька років виступає прези­дент Казахстану Н. Назарбаєв.

Величезний континент Євразії Л. Гумільов, як і його попе­редники, не протиставляв решті світу. Євразія виступає як один з геополітичних центрів, а не домінує у світі.

Що чекає Росію і світ в цілому? Прихильники євразійства першої течії вважають, що перемога Заходу в "холодній війні" концептуально означає закінчення біполярного світу і початок однополярного. Неоєвразійці Росії не можуть погодитись з та­ким варіантом розвитку подій. Прогнозується ряд моделей но­вого світоустрою.

Перша. Найбільш послідовно її обґрунтовує О. Дугін, який стверджує, що оновлена Росія, зміцнивши свою державність і відродивши свою економіку на базі сучасних технотронних технологій, посяде у світі відповідне їй місце та знову віднай­де свою стабілізуючу, стримуючу хаос силу.

Друга. У ХХІ ст. противагою атлантизму може виступити Китай. Стрімке економічне зростання, величезна територія, потужний демографічний потенціал, активна динамічна зов­нішня політика, могутні, що швидко модернізуються, збройні сили роблять цей варіант реальним. Проте Китай на практиці балансує між атлантизмом і євразійством, і ця політика швид­ше за все буде тривалою.

Третя. Найбільш імовірною суперницею США може стати Японія, яка на початку XXI ст. виступає в ролі супердер­жави.

Четверта. Ісламські країни та Індія можуть стати реальною противагою атлантизму і мондіалізму, якщо в економічному і військовому розвитку їм допоможе Росія.

На думку Л. Гумільова, якщо Росія буде врятована, то тіль­ки як євразійська держава і тільки через євразійство.