2.2. Мондіалізм і неомондіалізм

Геополітична концепція мондіалізму, сутністю якої є ут­вердження повної планетарної інтеграції, створення єдиного світу має дуже давні історичні корені. Великий російський письменник Ф. Достоєвський (1821-1881) стверджував, що Росія має зібрати в братській єдності все людство. Французь­кий мислитель О. Конт писав: "Людство — це всесвітня бать­ківщина, яка покликана об'єднати в крайньому разі в май­бутньому всіх землян". У "Маніфесті" К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали схожі ідеї. Найбільш яскрава з них: "Пролета­рі всіх країн, єднайтеся!" В концепції Л. Троцького і М. Бу- харіна гасло про перманентну революцію знаходить підтвер­дження в народженому після перемоги комуністів у Китаї 1949 р. — "русский с китайцем братья навек" — також спро­би втілення цих ідей.

Давню історію мають претензії американців на виключ­ність. Вже в середині ХІХ ст. деякі американські ідеологи стверджували, що в недалекому майбутньому США стануть центром, навколо якого всі нації об'єднаються в єдиний на­род. Що США подібно сонцю справлять "славний вплив" на країни Європи, а далі — на "азійські імперії". Найбільш чіт­ко ці установки були сформульовані американським полі­тологом Г. Моїсом 1941 р., який стверджував, що ХХ ст. має стати значною мірою американським. Американці, як він прогнозував, повинні взяти на себе тягар білої людини, не­сучи із собою скрізь "стабільність" і "прогрес" американ­ського зразка. Ці ідеї 1945 р. були покладені в основу дер­жавної зовнішньої політики США, в яких підкреслювалося, що перемога у Другій світовій війні покладає на американ­ський народ тягар відповідальності за подальше керування світом.

У XX ст. США стали головним ідеологічним і політичним центром мондіалізму. Вони перетворилися на своєрідний центр з реалізації цієї концепції. Розроблено кілька варіан­тів (моделей) переходу до єдиної світової системи під патро­натом США. Один з них спирався на ідеї конвергенції (злит­тя, зближення). Теорію конвергенції створив американський соціолог російського походження П. Сорокін (1889-1968). У 70-х роках ця концепція була модернізована під потреби мондіалізму групою аналітиків під керівництвом З. Бжезін- ського і Г. Кіссінджера. В рамках цієї теорії розроблені ме­тоди створення нової культурно-ідеологічної цивілізації, про­міжної між соціалізмом і капіталізмом з утворенням світово­го уряду. До світового уряду мають увійти Вашингтон і Москва. Реалізуючи цей проект, СРСР пішов на поступки США з усіх принципових питань — скорочення озброєння, розпуск Варшавського договору, що, зрештою, призвело до розвалу політичної та економічної системи СРСР, східноєвро­пейських країн. В той же час Захід не пішов ні на політич­ні, ні на ідеологічні, ні на геополітичні поступки. Таким чи­ном, мондіалізм був ефективно використаний політиками-ат- лантистами в "холодній війні" проти Радянського Союзу і країн Східної Європи.

Новою версією мондіалізму стала концепція політолога Ф. Фукуями. 1989 р. в США була опублікована його стаття "Кінець історії?", а 1992 р. видана книжка "Кінець історії і ос­тання людина". Відповідно до концепції Фукуями наступає "кінець історії" і початок планетарного існування людства, ко­ли регіони почнуть переструктуровуватися, орієнтуючись на наймогутніші економічні ядра — центри. XX ст. було пройня­те ідеологічним насильством, коли лібералізм змушений був боротися із залишками абсолютизму, більшовизмом і фашиз­мом, а також новітнім марксизмом, який прагнув ввергнути світ в апокаліпсис ядерної війни. І тільки наприкінці століття, замість конвергенції капіталізму і соціалізму, знову наступає утвердження ліберальної демократії західного ґатунку як оста­точної, найбільш розумної форми держави. З цим фактором прихильник неомондіалізму пов'язує початок нового існування людства — планетарного, де будуть існувати ринок і демокра­тія, які інтегрують світ в єдину машину.