2.1. Атлантизм

Послідовники й учні Н. Спайкмена активно розвивають та коректують атлантистську лінію в геополітиці. Його учень по­літолог Д. Мейніго значну увагу приділив культурно-функціо­нальному аналізу в геополітиці. Серед них і відомий амери­канський політолог і політик Г. Кіссінджер, який в часи дво­полюсного світу (СРСР — США) вважав, що стратегія США полягає в об'єднанні розрізнених берегових зон в одне ціле, що дозволить одержати атлантистам повний контроль над Єв­разією, над СРСР. Це одне ціле повинно охоплювати ті "бере­гові сектори", які зберігали нейтралітет або прагнули Євразії. Доктрина Кіссінджера пропонувала США діяти методом "бато­га і пряника": В'єтнаму — війна, Китаю — співробітництво із США, підтримка режиму шахиншаха Ірану, націоналістів Ук­раїни і Прибалтики тощо. Ідеї Г. Кіссінджера тісно ув'язува­лися з доктриною ядерного стримування США і НАТО.

У 90-х роках геополітична думка на Заході поділилася на дві течії: "неоатлантизм" С. Хантінгтона і "кінець історії" Ф. Фукуями.

Про концепцію Ф. Фукуями йтиметься далі. 1993 р. американський політолог, професор Гарвардського університету і директор Інституту стратегічних досліджень Се- мюель Хантінгтон опублікував статтю "Зіткнення цивіліза­цій", а 1996 р. видав книжку "Зіткнення цивілізацій і перебу­дова світового порядку". Лейтмотив концепції Хантінгтона: якщо ХХ ст. було періодом протистояння ідеологій (це ствер­джує і Фукуяма), то ХХІ ст. — зіткнення цивілізацій і релі­гій. Людство повертається до історії цивілізацій. Вчений виз­начає роль США в новому світовому устрої, зауважуючи, що постійне міжнародне панування Сполучених Штатів є важли­вим для добробуту і безпеки американців і для майбутньої сво­боди, демократії, відкритих економік і міжнародного порядку землі. Одночасно Хантінгтон стверджує, що Захід унікальний, але не універсальний. Заходу слід відмовитись від ілюзії сто­совно своєї універсальності. Інтересам Заходу не служать без­ладні втручання в суперечки інших народів. Головна відпові­дальність за стримування і розв'язання місцевих конфліктів має лежати на лідируючих країнах тієї цивілізації, яка домі­нує в цьому регіоні. В епоху поліцентризму відповідальність Заходу полягає у збереженні власних інтересів, а не в розв'язанні конфліктів, які не мають ніяких наслідків для Заходу.

Хантінгтон стверджує, що стратегічна перемога атлантис- тів над євразійцями не є перемогою цивілізаційною. Західна ідеологія взяла гору тимчасово. Її перемога підніме на повер­хню глибинні культурні шари Сходу: посилиться вплив релі­гійних факторів, зокрема ісламу і православ'я, буддизму, кон­фуціанства й індуїзму. В недалекому майбутньому заявлять про себе слов'яно-православна, конфуціанська (китайська), японська, латиноамериканська і, можливо, африканська циві­лізації. Цей фактор знову створює умови для протистояння Заходу і Сходу. Хантінгтон прогнозує, що наступна світова війна, якщо така виникне, буде війною цивілізацій. Щоб їй запобігти, необхідно набагато глибше осягати елементи спіль­ності й відмінності цивілізацій, вчитись співіснувати один з одним.

Наприкінці ХХ ст. почалася реальна військова, економічна і культурна експансія США в Євразію. У книжці "Велика ша­хівниця панування Америки і її геостратегічні імперативи" (1997) З. Бжезінський моделює вірогідні варіанти поведінки країн і їх союзів і дає рекомендації по збереженню єдиної сві­тової наддержави. Після поразки і розпаду Радянського Сою­зу геополітичне становище Євразії не міняється. Перед Амери­кою стоїть складне завдання збереження глобальних інтересів і світового панування. Мета американської геостратегії — створити дійсно готове до співробітництва світове співтоварис­тво й одночасно не допустити на світову арену суперника, спроможного панувати в Євразії і кинути виклик Америці. На думку Бжезінського, Росія ще не зробила остаточний вибір на користь або демократичного шляху, або — знову — євразій­ської імперії.