11.2. Одинадцяте вересня 2001 року

Сенсацією на рубежі ХХ і ХХІ ст. стали терористичні акти в Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня 2001 р., спрямовані на злам базових символів американської, точніше західної циві­лізації: політичний — Білий Дім, військовий — Пентагон, фі­нансовий — Всесвітній торговий центр. Пізніше мерія Нью- Йорка підрахує, що під уламками будинків загинуло близько 3 тис. осіб. До речі, в Центрі світової торгівлі був дитячий са­док, вихованці якого також поховані під руїнами. Матеріаль­ні втрати попередньо оцінені в 100 млрд доларів. Такої траге­дії Сполучені Штати ще не знали. В одну мить "єдина світова наддержава" перетворилася просто на одну з "великих". Нор­ми і цінності захитались, і в усій своїй трагічності на сцені з'явився політичний реалізм.

Ось як описує безпосередні враження від тих трагічних подій Олександр Бураковський: "11 вересня 2001 року я зранку сидів за комп'ютером вдома. Дружина виїхала на роботу лише 15 хви­лин тому. Але несподівано повернулась. Збуджено сказала: "Вмикай телевізор. Місто атакували терористи". Ми увімкнули телевізор, було 9:20. На екрані стояли поруч задимлені вежі "твінсів", і оператори кілька разів поспіль показували, як дру­гий літак (як стало потім відомо, один з двох, захоплених у Бос­тоні терористами) врізається у Північну вежу. А ще через дея­кий час потому на екрані з'явився Вашингтон і клуби диму над Пентагоном. Ще через кілька хвилин третій літак з терориста- ми-камікадзе цілеспрямовано атакував Америку. Між першою і третьою атакою минуло 55 хвилин. Диктор передав, що у повіт­рі є ще кілька захоплених терористами-смертниками літаків. І раптом ми побачили, як повільно провалилася, зникла з екрана Південна вежа. А ще через 29 хвилин впала і Північна. Ми зна­ли, що в кожній зі 110-поверхових споруд майже півкілометра заввишки працює по 10-20 тис. чоловік. Це була катастрофа. Весь світ був паралізований тим, що сталося". Додамо до цього: винищувачі ВПС збили четвертий літак, який направлявся на Білий Дім і в якому загинули і терористи, і пасажири.

Головне завдання таємної служби США в той час полягало в тому, щоб врятувати президента. Адже ніхто не знав, звідки може бути нанесений наступний удар і як цьому запобігти.

Перша думка — президента Дж. Буша-молодшого обов'язково спробують убити, щоб увергнути країну в хаос. У цей момент Буш перебував у місті Сарасота (штат Флорида), де зустрічав­ся із школярами. Після повідомлення про терористичні акти терміново відбув в аеропорт. Протягом кількох годин літак президента в супроводі винищувачів тримали в повітрі, вважа­ючи, що це найбезпечніше місце. В Білий Дім Дж. Буш по­трапив тільки ввечері, коли керівники спецслужб дійшли вис­новку, що в цей день нових атак не буде. Американці ці кіль­ка годин провели у надзвичайній тривозі, адже вони звикли визначати своє сучасне і майбутнє за обличчям свого прези­дента.

У здійсненні терористичних актів 11 вересня 2001 р. спец- служби США звинуватили терористичну організацію Аль-Каї- да, очолювану Усамою бен Ладеном. Міжнародне розслідуван­ня, проведене американським журналом "Тайм", підтверджує: Аль-Каїда має свою мережу в сорока країнах світу, її діяль­ність глобальніша за своїми масштабами і безжалісніша за своєю ідеологією, ніж це могли уявити собі найприскіпливіші експерти.

Джерела виникнення Аль-Каїди слід шукати у тривалій війні моджахедів проти окупації радянськими військами Аф­ганістану. Саме в цей час в місті Пешаварі, розташованому в Пакистані, палестинський релігійний вчений Абдалла Аззам заснував "Бюро послуг", яке забезпечувало воїнів зброєю і ви­ховувало їх у релігійному дусі. Операція отримала назву Аль- Каїда аль Сульба (арабською "солідна база"). Значні кошти для цієї операції надавав Усама бен Ладен — прихильник Аз- зама — один із спадкоємців величезного майна, джерелом якого був сімейний будівельний бізнес.

Щодо самого Усама бен Ладена. Він народився 28 червня 1957 р. у саудівському місті Джідді. Був сімнадцятою дити­ною у великій родині. Його батько Мохаммед бен Ладен мав 20 дружин і п'ятдесят сім синів і дочок. Глава сім'ї пройшов шлях від бідного селянина, портового вантажника до голови найбільш процвітаючого будівельного концерну в Саудівській Аравії. Надбання сім'ї бен Ладена оцінюється в п'ять мільяр­дів доларів. Глава сім'ї загинув в авіаційній катастрофі, коли Усамі було всього одинадцять років. Від батьківської спадщи- ни йому дісталося 300 мільйонів доларів. Гроші спочатку ви­користовувалися в бізнесі, а пізніше — на військові потреби моджахедів.

Уперше Усама бен Ладен потрапив до Афганістану після окупації країни Радянським Союзом 1979 р. Разом з душма­нами (моджахедами) брав безпосередню участь у боях проти радянських військ. Після їх виводу з Афганістану бен Ладен повернувся до Саудівської Аравії, там у нього виник кон­флікт з владою через присутність американських військ у цій країні. Від'їжджає до Судану, але й звідти його вистав­ляють. 1996 р. разом з Аль-Каїдою перебирається до Афга­ністану, підтримує тісні зв'язки (надає значну фінансову допомогу) з лідером "Талібану" муллою Мухаммедом Ома­ром. Рух "Талібан" ("таліб" означає студент) зародився в Аф­ганістані 1994 р., захопив владу 1996 р. і до останнього ча­су утримував її при безпосередній участі військової розвідки Пакистану. В основу ідеології руху "Талібан" покладено ра­дикальне трактування ісламу його керівниками: всі чоловіки зобов'язані носити бороди, а жінки ходити в паранджі, не працювати і після 8 років не ходити до школи. Суворо забо­ронялося чоловікам і жінкам навіть спільне приймання їжі. До речі, в тих країнах, де жінкам не дозволяється працюва­ти, високою є дітонароджуваність. В Ємені жінка народжує за своє життя в середньому більше 7 дітей, а в Саудівській Аравії — шестеро.

1996 р. бен Ладен закликає всіх мусульман вбивати амери­канських військовослужбовців у Саудівській Аравії, а 1998 р. і цивільних осіб США. Того ж року він заявляє, що виділяє на війну проти США 300 млн доларів, здобутих за допомогою наркобізнесу. Смертельна ненависть бен Ладена до "агресії США і їх західних союзників" зробила його героєм в очах мо­лодих людей.

Штаб-квартира, яка фінансує і координує акції своїх груп, до останнього часу була розташована в Афганістані. До вищо­го командування Аль-Каїди належали Усама бен Ладен, єги­петський лікар аль Завагірі, палестинець із Саудівської Аравії Абу Зубайда. Життєво важливу роль відігравали тренувальні табори Аль-Каїди. Саме тут ті, хто проходить військову підго­товку й ідеологічну обробку, отримують статус воїнів "священ­ної війни". З 1996 р. в 12-ти таборах Аль-Каїди отримали під­готовку близько 15-20 тис. чоловік з 50 країн.

Перебіг подій 11 вересня. Група з 19 чоловік провела кіль­ка місяців у Сполучених Штатах Америки, готуючись до за­хоплення літаків. Двоє з них, Мохаммед Атта і його напарник Марван аль-Шеххі, п'ять місяців навчалися льотній справі на курсах у штаті Флорида, де триста безхмарних днів і де нав­чання коштує майже вдвічі дешевше, ніж у великих містах. Вони заплатили по півтори тисячі доларів, щоб пройти прак­тику на навчальних комплексах для пілотів "Боїнгів", які на землі відпрацьовують навички дій в екстремальних ситуаціях. До того їхній центр містився в Гамбурзі (Німеччина), де його вірогідний керівник 30-річний Мохаммед Атта жив 8 років, час від часу виїжджаючи звідти. Вважають, що саме він піло­тував літак — перший з тих, що таранили вежу. Два інших підозрюваних пілоти — Марван Аль-Шеххі і Зіад Амір Джар- ра — також проживали в Гамбурзі. Гамбурзький центр був оперативною ланкою розкиданої по всьому світу терористич­ної мережі Аль-Каїди. Гамбург — ідеальна база для тривалого перебування: кожний сьомий мешканець міста іноземець, як і кожний п'ятий — студент коледжу, в якому навчався Атта (зарубіжні студенти не платять в Німеччині за навчання). Ат­та і його друзі могли залишатися в Гамбурзі скільки завгодно: Німеччина винайшла поняття "вічного студента". Вони жили тут на законних підставах, могли вільно подорожувати по кра­їнах Європейського союзу або тимчасово виїжджати звідти, не викликаючи підозри.

Характерна деталь: Бостон, з аеропорту якого вилетіли два перші літаки з терористами на борту, — науковий центр США. Тут розміщений знаменитий Гарвард, в якому прожи­ває цілий пласт штатівських і світових інтелектуалів. Серед них Семюель Хантінгтон — всесвітньо відомий фахівець з проблем конфлікту людських цивілізацій. Тут компактно і комфортно влаштувались брати, сестри та інші родичі з прізвищем бен Ладен. Респектабельні араби, відомі своїм гонором, шляхетністю і щедрістю. Деякі з них мають по­тужний бізнес у США — готелі, ресторани і навіть летови- ща. Всього їх тут майже 30. Щоправда, свого брата Усами вони одразу після трагічних подій зреклись. Проте страх взяв гору: на початку другого тижня після катастрофи по­сольство Саудівської Аравії відправило всіх на історичну батьківщину.

Трагічні події вересня 2001 р. приголомшили не тільки Америку, а й увесь світ. Якщо з історичного погляду порівня­ти дві події — розпад Радянського Союзу і терористичні акти в США, то остання уявляється не менш значущою. Аналітики оцінюють це по-різному, але не залишається жодних сумнівів, що 11 вересня 2001 р. увійде у світову історію як початок но­вої фази зіткнення західної й ісламської цивілізацій — фази відкриття збройних дій.

За оцінками соціальних філософів (М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі), у світі існувало близько 30 цивілі­зацій. Нині залишилося 7-8. Зокрема, С. Хантінгтон виділяє такі цивілізації: західну, конфуціанську (китайську), япон­ську, ісламську, індійську, слов'яно-православну, латиноаме­риканську і, можливо, африканську. С. Хантінгтон першим на Заході на початку 90-х років звернув увагу на можливість зіткнення цивілізацій. Нагадаємо, що у своїй книзі "Зіткнен­ня цивілізацій і перебудова світового порядку" (1996) С. Хан­тінгтон доходить висновку: "Захід унікальний, але не універ­сальний. Сама ідея про те, що незахідні народи повинні прий­няти західні цінності, їх інституції і культуру по суті є ненормальною". Заходу належить відмовитись від ілюзії від­носно своєї унікальності. Західна цивілізація вирвалась упе­ред зовсім недавно. Лише в XVIII ст. почала набувати сучас­них рис. При цьому треба враховувати, що домінування цієї цивілізації оцінюється лише з погляду одного чинника — ма­теріального. З позиції релігійно-духовної, культурної чи філо­софської західній цивілізації, як і раніше, дуже далеко до японської, китайської чи індійської.

Універсальна концепція, яка пропонується Західною Євро­пою та яку уособлюють США, — усе в світі "обертається" нав­коло одного центру — культури Європи, викликала неодно­значну реакцію з боку інших країн, носіїв інших соціокуль- турних цінностей: Японії, Китаю, Росії, Ірану, Іраку. Останнім часом до них приєдналась Індія. Кожна країна поча­ла шукати свій шлях розвитку та протидію вестернізації. Так, в Росії відстоюють концепцію про те, що православна цивілі­зація разом із західною є скоріше єдиною цивілізацією — християнською. На підтвердження правомірності такого під­ходу посилаються на те, що спільними у православних і захід­них країн є мовна сім'я — індоєвропейська, і базова книга — Біблія. На Заході з цим не погоджуються. Особливе відторг­нення вестернізації спостерігається з боку ісламської цивіліза­ції. Такі західні "цінності", як порнографія, проституція, вживання алкоголю, масова культура, а останнім часом нав'язлива терпимість до гомосексуалізму та одностатевих шлюбів викликають в ісламських країнах ставлення до захід­ної цивілізації як до розсадника зла. Зневажлива до культури незахідних країн зовнішня політика США, роль "світового жандарма", яку відвела собі ця наддержава, призвела до гло­бального росту антиамериканських настроїв.

На думку Ф. Фукуями, американського професора політо­логії і міжнародної політекономії, автора книги "Кінець істо­рії і остання людина", С. Хантінгтон у своїй концепції зіт­кнення цивілізацій припускається двох помилок. Перша. Твердження про те, що наявні п'ять чи шість цивілізацій мо­жуть час від часу співіснувати одна з одною, але ніколи не зможуть злитися в єдине ціле через відсутність у них спільних культурних цінностей, що зрештою призведе до їх зіткнення. Друга. Те, що західні цінності, зокрема права людини, не є універсальними і вони — лише продукт європейської культу­ри, який не можна застосувати до тих, хто не поділяє спокон­віків європейські традиції. Нав'язливе впровадження цих тра­дицій таїть у собі небезпеку цивілізаційного конфлікту. Уні­версальність, на думку Ф. Фукуями, може розумітися і ширше, оскільки головною рушійною силою в історії людства є не чисельність культур, а загальний прогрес модернізації, інституційними проявами якого є ліберальна демократія й орієнтована на ринок економіка. Сьогоднішній конфлікт — це не зіткнення цивілізацій, оскільки йдеться про нерівні у сво­їх можливостях культурні зони. Те, що відбувається, скоріше схоже на ар'єргардний бій тих, хто відчуває загрозу з боку мо­дернізації і, відповідно, з боку її моральної складової — пова­ги до прав людини. Може мати право на існування і такий погляд, хоча концепція зіткнення цивілізацій уявляється більш обґрунтованою.

США зіткнулись з терором нового порядку — ідеологічним, а тому безкомпромісним. Події у США концентрують у собі найгостріші суперечності сучасного світу. Про них уже багато сказано і написано: зіткнення цивілізацій, конфлікт ісламу і модернізації, Північ — Південь, багаті — бідні. Проте залиша­ються без уваги морально-етичні аспекти цієї проблеми, яка полягає в тому, чи зможуть Сполучені Штати Америки узгод­жувати свої інтереси з інтересами світу у такий спосіб, яким вони роблять це стосовно своїх громадян.