9.5. Геополітика країн Близького Сходу

Серед країн Близького Сходу регіональним геополітичним лідером прагне стати Іран, який, за результатом антишахської революції 1979 р., спричинив поштовх феномену "ісламського відродження." Революція справила великий вплив на всі кра­їни ісламського світу.

Іран — країна з унікальним державним устроєм, де прожи­ває понад 60 млн осіб. Валовий продукт складає 100-120 млрд доларів щорічно. Іран багатий на природні ресурси: має одні з найбільших родовищ у світі нафти і газу, поклади металевих руд, запаси будівельного каменю, гідроресурсів.

На початок ХХІ ст. міжнародна ситуація склалась таким чином, що всі головні геополітичні фігури на Близькому і Се­редньому Сході — Іран, Пакистан, Афганістан, Ірак, Ізраїль і Туреччина — опинились на роздоріжжі: ні миру, ні війни. Відносини Ірану з Туреччиною і США наприкінці XX ст. по­ліпшились, а з Ізраїлем і Іраком — погіршились. Отже, бачи­мо, що Іран об'єктивно привертає інтереси і Росії, і США. Іран також, як і Росія, об'єктивно зацікавлений в обмеженні впли­ву атлантизму в державах Центральної Азії — сховищі при­родних ресурсів і ринків збуту.

Іран, як і Росія, віддає перевагу посередницьким функціям: саме так він діяв у вірмено-азербайджанському конфлікті та в громадянській війні в Таджикистані. В обох випадках Іран домагався балансу сил сторін, що протиборствували. Звичай­но, ісламський Азербайджан ближче для Ірану, ніж Вірменія. Іран і Туреччина "борються" за Баку, зацікавлені в його за­кріпленні у сфері свого впливу. Але історично (в ретроспекти- ві і перспективі) в Ірану більше підстав для посилення свого впливу на Азербайджан. До приєднання до Російської імперії сучасний Азербайджан був у складі Персії і нині в Ірані про­живає близько 15 млн азербайджанців, тоді як у самому Азер­байджані — 6 млн. При цьому не йдеться про приєднання ос­таннього до Ірану: адже тоді був би порушений складний де­мографічний і соціальний баланс.

Довгострокові геополітичні інтереси Ірану і Росії багато в чому збігаються у вірменському субрегіоні. Для Росії Вір­менія — це традиційний слов'янський союзник. Вона ще 301 р. н. е. оголосила християнство державною релігією. З Персією вірмен пов'язують давні історичні інтереси: сутність їх лежить в довгостроковому суперництві Ірану і Туреччини. Остання, заподіявши величезну рану вірменам 1915 р., коли за лічені дні було вирізано, вбито близько півтора мільйона пред­ставників православних, залишається для вірмен найбільш неприязним суб'єктом зовнішніх відносин. І звичайно, взаєм­на неприязнь до турків робить Іран і Вірменію геополітичними союзниками.

Не менш важливе й те, що Вірменія, перебуваючи в зоні ро­сійського впливу, може контролювати й активно впливати на реалізацію проекту ХХІ ст.: передбачуване будівництво наф­топроводу Азербайджан — Грузія — Туреччина. Нині вірмен­ські збройні сили, що розмістилися майже на 40 відсотках те­риторії Азербайджану, — важливий важіль впливу на зовніш­ню політику Баку. Москва, безумовно, об'єктивно зацікавлена в жорсткій ув'язці Карабаського питання і нафтового проекту, підтримуючи Вірменію, яка на початок ХХІ ст. не визнана Анкарою як незалежна держава і остання не має з північним сусідом дипломатичних відносин.

Крім того, Туреччина неодноразово проводила біля вірмен­ських кордонів військові навчання і останнім часом закликає ввести на територію Нагірного Карабаху, Чечні, Дагестану, Ін- гушетії, а в перспективі всього Північного Кавказу війська НАТО, що зовсім неприйнятно для Росії і країн Центральної Азії. Баку зазнає потужного впливу США, і його рішення ско­ріше шкодять власним геополітичним інтересам і схиляються на користь Туреччини. Наприклад, Іран так і не був допуще­ний до азербайджанського каспійського проекту. Під тиском США Азербайджан і Грузія підписали угоду у військовій сфе­рі як між собою, так і з Туреччиною. Намітились контури вій­ськово-політичного союзу між Азербайджаном, Ізраїлем і Ту­реччиною.

Стосовно відношення Росії до Ірану, поєднання торгового партнерства з інвестиційним, то їй важливо не допустити впли­ву атлантизму на Іран і направити сировинні потоки з держав Центральної Азії через іранську територію. Тут Росія вступає в різке суперництво з Туреччиною, відносини з якою є тради­ційно конфронтаційними. Туреччину підтримують США.

Значна роль в регіоні також Саудівської Аравії та Іраку. Саудівська Аравія — край "чорного золота", батьківщина іс­ламу, країна Мекки і Медіни. Саудівська Аравія посідає особ­ливе місце не тільки на арабській, ісламській, а й взагалі між­народній арені. У другій половині ХХ ст. Саудівська Аравія не тільки перемогла бідність, неосвіченість, хвороби, але й досяг­ла значних успіхів у системі соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, спорту. Країна кілька десятиліть сповідує один важливий принцип: "Саудівець — двигун роз­витку, саудівець — кінцева мета розвитку". Навчання, освіта в політиці уряду традиційно на чільному місці. Турбота про незаможних, знедолених — постійна політична лінія цієї ісламської держави.

Успіхи у вирішенні складних завдань внутрішньої політики безумовно пов'язані з величезними запасами нафти і торгівлі нею. "Чорне золото" приносить до скарбниці 100 млрд доларів щорічно. Найбільшим досягненням саудівці вважають їх успі­хи в розвитку сільського господарства. Королівство з імпорте­ра сільськогосподарської продукції перетворилося на її експор­тера. Сільськогосподарський сектор в економіці — другий за значенням після нафти. Понад 40 млн га земельних угідь від­дано селянам безплатно. Держава купує врожай (виробництво пшениці займає 90 відсотків злакових культур у країні) за ви­гідними для селян цінами. Надлишки виробництва відіграють неабияку роль у реалізації регіональної і глобальної політики Саудівської Аравії у країнах Азії й Африки.

Саудівська Аравія надає підтримку спільним арабським зу­силлям, спрямованим на захист Палестини, вважаючи себе в стані постійної конфронтації з Ізраїлем. У той же час у ціло­му зовнішня політика саудівців йде у фарватері Сполучених Штатів Америки. Звідси складні, а часом і напружені стосунки між Саудівською Аравію і деякими іншими ісламськими дер­жавами, зокрема з Іраном та Іраком. Але є чимало факторів, які наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. змусили ісламські держави відповідно координувати свої зовнішні і геополітичні зусилля. Найважливіші серед них — протистояння агресивним устремлінням Ізраїлю, спільна політика з країнами — експор­терами нафти в боротьбі проти зниження цін на енергоносії.

Саудівська Аравія надавала фінансову і військову під­тримку талібану, чеченцям і вахабітам у Дагестані. Під виг­лядом допомоги братам по вірі в колишніх республіках СРСР, зокрема в Таджикистані, королівство побічно втруча­ється в їхні внутрішні справи і здійснює політичний тиск на місцеву еліту.

Ще одна країна цього регіону — Ірак — також має цікаву історію: за біблійними переказами у межиріччі Тигру та Євф­рату був Едем — рай, де Бог спочатку поселив Адама і Єву.

Ірак — це батьківщина найдавніших цивілізацій на плане­ті, спадкоємець чудової арабської культури. Багдад — центр мудрості, медицини, математики. Завдяки арабам людство мо­же пізнавати стародавніх грецьких і римських філософів.

Впродовж тривалого часу між Радянським Союзом та Іра­ком були найтісніші і дружні стосунки. Ця країна була голов­ним партнером Радянського Союзу на Близькому Сході. Проте після того як СРСР в ході війни 1991 р. фактично підтримав США і їхніх союзників, радянсько-іракські відносини стали де­що прохолодними.

Нинішні будні Іраку — давнього союзника СРСР, а тепер Росії — надзвичайно суворі. Переживши "бурю в пустелі" 1991 р., або точніше американську агресію, а також авіаційні й ракетні удари в 90-х і наступних роках, підтриманий, зок­рема, керівниками Саудівської Аравії, Ірак і до останнього часу наражається на шантаж з боку США й Ізраїлю. Відповід­но до резолюції Ради Безпеки ООН Ірак 1992 р. опинився в економічній блокаді. За період з часу введення санкцій від голоду і нестачі медикаментів у країні померло понад 1 млн чоловік.

Негативне ставлення США до Іраку та Ірану великою мірою пояснюється усвідомленням того, що опір глобальному геопо­літичному диктату країни прийшов не з боку великих еконо­мічних чи ядерних держав, а порівняно невеликих країн — країн з багатовіковою історією. Ірак відкрито виступив проти безцеремонного нав'язування всьому світу, а не тільки йому чужих інтересів, світогляду й способу життя, вступив у бороть­бу в ім'я самобутності та індивідуальності кожного народу.

Позиція Іраку знаходить розуміння в Росії, Китаї, Фран­ції, Німеччині, які справедливо вважають, що подальше зас­тосування санкцій і військової сили проти Іраку, зокрема з боку Сполучених Штатів Америки, носить відверто агре­сивний, антигуманний характер. Більш того, американо- іракські відносини на початку 2003 р. перейшли в стан без­посередньої воєнної конфронтації. США, відкрито підтрима­ні Великою Британією, Польщею, Болгарією, здійснили агресію проти Іраку і змінили діючий політичний режим та­ким чином, щоб він відповідав американським геоекономіч- ним та геополітичним інтересам.